Чому я більше туди ні ногою

Коли щось стається одного разу, то це випадковість, збіг обставин. Або принаймні це можна спихнути на такі пояснення. Коли щось стається вдруге, то це вже тенденція. Не знаю, як ви, я дотримуюся такої формули.

До вчорашнього ранку я відвідувала один із луцьких спортивних залів вже кілька місяців. Свідомо не хочу називати який це був, щоб всі подумали на себе, і взяли до уваги.

Займаюся я переважно зранку. При чому починаю заняття з самого відкриття, з сьомої ранку, аби встигнути все задумане.

І ось на минулому тижні, прийшовши в 7, поцілувала замок. Чоловік, який теж надає перевагу ранковим тренуванням, почекавши 10 хвилин, пішов, бо спішив на роботу на 8. Адміністратор прийшла о 7:15, особливо не спішила. І доки дала раду із усіма дверима, то на годиннику була 7:30.

З ким не буває, всі ми просто люди.

Але було одне але. Чемні люди вибачаються, коли спізнююся чи створюють незручності. Особливо, якщо це люди, що працюють в сфері послуг.

Вчорашній ранок став із присмаком дежавю. Замкнуті двері, мужчина, який не дочекався відкриття і жодних вибачень. Тому, маючи вибір, легко розвернутися і ніколи не повертатися у такі місця.

Я могла би написати, які у залі технічні проблеми, які негаразди з обладнанням, санітарними нормами, але це все якось забувається, коли з тобою вітаються і кажуть: "Пардон, проспала/маршрутка довго їхала/собаку вигулювала, давно чекаєте?". І все. Цього достатньо, щоб вирішити можливий конфлікт.

Рубрика СІМ_СОРОК є формою блогу, в якій журналісти виступають як вільні дописувачі та висловлюють своє бачення тих чи інших ситуацій. Редакція може не поділяти думку автора. Якщо в публікації вказана інформація, з якою Ви не погоджуєтесь, зв'яжіться з редакцією.