"Помолившись, зрозумів, що це моє покликання", – студент Волинської духовної семінарії

На відверте інтерв'ю третьокурсник Волинської духовної семінарії Олександр Пінчук погодився не одразу. Здалося, що розмови про спокуси для семінаристів взагалі не відбудеться. Але насправді пауза до "Так, я згоден на інтерв'ю" була потрібна, аби взяти благословіння.

"Взагалі в церкві прийнято все робити з благословіння. Так само і в нас в духовній семінарії. На все потрібно мати благословіння, тобто дозвіл. Це певною мірою допомагає. Ти розумієш, що є молитовна підтримка", – згодом пояснив семінарист.

Знаючи, що завдяки допомозі й підтримці інтерв'ю пройде добре, почала ставити запитання, які однозначно цікавлять багатьох.

– Почнемо з банального запитання: чому ж ви пішли вчитися до семінарії, а не у звичайний вуз?

– Певно, потрібно почати з того, що я із самого дитинства в церкві. Мене батьки похрестили і почали водити до храму…

– Ваш тато – батюшка?

– Так-так. Він вже 27 років священик. А в мене були коливання. Траплялися такі випадки в дитинстві, коли я приходив додому після богослужіння, накидав собі на плечі якийсь рушник або мамину хустку і собі щось під ніс буркотів чи співав, типу відправляв богослужіння. Ще були дверцята, я їх відчиняв-зачиняв. А вже в підлітковому віці почав раціонально все обдумувати. Мріяв стати або юристом, або військовим. Але так якось Бог положив на серце, я, помолившись, зрозумів, що це моє покликання, що дійсно хочу цим займатися. У мене є яскравий живий приклад цьому, який вже доволі багато років служить і показує любов до Бога, людей, свою відданість.

– Люди звикли думати, що семінаристи мають багато обмежень. Спростіть чи підтвердіть це.

– Все пізнається в порівнянні. Як говорить апостол Павло: "Все мені можна, але не все – на користь". Існують певні обмеження. До прикладу, є устав семінарії, тобто закони, за якими живуть всі студенти семінарії. Є розклад дня, підйом, відбій – все розписано. Є чергові викладачі – часто монахи, які стежать за дисципліною. І це дуже добре, тому що самоконтролем не завжди виходить володіти, і бувають коливання.

Але ти дійсно розумієш, що вступив у доволі серйозний духовний заклад і тут все усвідомлюєш, і, звичайно, бачиш приклад старших братів. Я не казав би, що все заборонено, просто дещо обмежується для нашої ж користі. Це дуже правильно.

Наприклад, вночі не вийдеш нікуди в місто й не будеш шукати собі якихось пригод на свою голову. Обмежуються також соцмережі. Не забороняються, а обмежуються в часовому плані. Є моменти під час дня, коли ми не можемо користуватися будь-якими гаджетами – під час навчального процесу, коли йдуть пари, під час самопідготовки, або після відбою. Але є вільний час, і тоді дозволяється.

– Як часто ви молитеся?

– Молитва протягом дня відбувається декілька разів. Обов'язкова молитва, коли кожен християнин має молитися, це вранці і ввечері, перед прийомом їжі і після. Також під час навчання – молитва перед кожною парою і після.

– Очевидно, що ви постите, чи ніколи не було спокуси скуштувати шматочок ковбаски? Тим паче, що сучасна ковбаса може й не містити у своєму складі м'яса.

– Це такі спокуси, які навіює нам диявол: "А з'їжте, нічого не буде, там немає м'яса". Розумієте, спокуси є у всьому житті. Наприклад, коли ми були вдома і підходило свято Пасхи, але ще триває Страсний тиждень, мама готує, і такі аромати йдуть...

В семінарії таке не дуже відчувається, адже завжди на трапезах відповідно пісні страви. І коли ти сидиш за столом і немає непісного, то тобі його й не хочеться. От коли б стояло, то манило б. Ми розуміємо, що піст потрібен для нас, а не для Бога. А виходячи в місто, не звертаєш увагу, бо ти вже звик. Я й постив з дитинства з усією сім'єю.

– Коли церква дозволяє вживати алкоголь і в яких мірах?

– Я завжди, як приїжджаю додому, то в мене друзі запитують: "Що там, "Кагор" вам дають чи ні?". Я відповідаю, що не дають. Семінарський устав забороняє вживання будь-якого алкоголю. Ми його не вживаємо, бо не маємо на це ніякого права. А стереотипи про "Кагор" й не знаю, звідки взялися.

– Соціальні мережі давно стали невід'ємними у житті людей. Однак відомо, що саме під час посту православні християни обмежуються їх користуванням. Чому?

– Взагалі піст полягає в тому, щоб ми обмежували себе в тому, що є нашою пристрастю. Якщо людина є залежною від соціальної мережі, то потрібно себе обмежувати. Наприклад, людина дуже любила комп'ютерні ігри, настав час посту, вона розуміє, що треба себе у цьому трішки обмежити.

В часі посту нам наголошували, й самі розуміємо, що треба менше проводити часу взагалі за гаджетами і більше ставити акцент на духовному. Соцмережі навіть є платформою для місіонерства, проповіді. У Волинській духовній семінарії є і офіційна сторінка, і сторінка в Instagram, яку ведуть самі студенти, тому це не забороняється.

– Де семінаристи шукають собі майбутніх дружин та якими вони мають бути?

– Це актуальне питання для студентів семінарії. Коли вони приходять до семінарії, то розуміють, що вони хочуть стати священиками. Дуже всі "рвуться" служити, ще вогонь горить у студентів. І вже ближче до закінчення семінарії, а взагалі після закінчення, у них постає вибір: "А що робити далі?". Чи йти навчатися далі у вищі духовні навчальні заклади… Хочеться йти служити, але якщо немає другої половинки, то що робити? Йти в монахи? Це досить відповідально – раз і на все життя. Так і у виборі собі майбутньої дружини – матушки. Це також дуже відповідально, тому що священик або той, хто хоче стати священиком, не має права на помилку. За канонами церкви, священик має право одружуватися тільки один раз.

Де шукають? Та Бог його знає, де шукають. Як Бог посилає. Я знаю досить багато випадків, що знаходили на вулиці, в кафе, в бібліотеці, на богослужінні. Хтось бере в дружини дівчат, які навчаються на регентському відділенні.

Як обирають? Дивляться, перш за все, на душу дівчини. Тому що ми знаємо, що не всі дівчата захочуть бути дружинами священиків, це дуже відповідально і дуже важко. Якщо на дружину звичайного чоловіка покладається багато турбот, то дружині священика додаються турботи й матушки. Вона бере безпосередню участь у парафіяльному житті. Якщо має талант співати, то вона співає. Не всі жінки священиків керують хором або співають, але беруть участь навіть морально, підтримуючи батюшку, підказуючи.

Варто ще врахувати, що батюшка не знає, де він буде служити. Приходячи у єпархію, наприклад, у Волинській області, якщо правлячий єпископ рукополагає, то він не знає, у яку парафію його відправлять. Це лотерея.

– Поділіться своїми планами на майбутнє.

– Є такий крилатий вислів: "Якщо хочеш насмішити Бога, розкажи Йому про свої плани". Я не знаю, як Бог управить, але, звичайно, у мене є плани. Після закінчення семінарії все ж таки вступити на магістратуру до духовної академії. Хочу стати священиком, одружитися. Ще в мене є малесенька мрія, не знаю, чи збудеться вона. Це не стаціонарно, а заочно закінчити світський вуз.