Турист-авантюрист: як, де і за скільки відпочити у печерах

Тепла пора спонукає до активного відпочинку. Традиційні пікніки з шашликами справа приємна, однак в пам'яті не завжди залишаються. ІА "Конкурент" вирішив дослідити, якими видами активності можна прикрасити вихідні, у чому їх переваги та особливості. Розпочнемо із виду туризму, який попри чудову природничу базу, не надто популярний. А саме – спелеотуризм. Допоможе розібратися в печерних тонкощах гід луцького клубу "Альпініст", член Хмельницького спелеологічного клубу "Атлантида" Андрій Пилипюк, який захоплюється підземним світом вже багато років.

У ЧОМУ РОДЗИНКА "ПЕЧЕРНОГО ТУРИЗМУ"?

Для того, щоб побачити найгарніші печери світу, не потрібно їхати за кордон. Такі, як в Україні, природні підземні порожнини потрібно ще пошукати на карті світу. Еталоном підземної краси прийнято вважати печеру Лечугілья, що в США, проте навіть вона може лише рівнятися на наші печери. Адже таких великих і різноманітних кристалів, як у печерах Поділля немає фактично більше ніде в світі. Загалом в наш час відомо 105 мінералів, виявлених у печерах, і знахідки нових все ще продовжуються. Більшість із них є надзвичайно рідкісними, інші ж можуть траплятися в унікальних формах невідомих поза межами природних печер. Спелеологи – люди, які займаються вивченням і дослідженням печер, фактично є останніми першопрохідцями. Земна поверхня вивчена і досліджена, незвіданими лишилися лише глибини океану і печери. В останніх ще можна побувати там, де не ступала нога людини, і здійснити не одну сотню першопроходжень.

ДЕ МОЖНА ЗНАЙТИ ПЕЧЕРИ В УКРАЇНІ?

У кадастрі Української спелеологічної асоціації налічується 2196 печер. Найбільша їх кількість зосереджена на півдні Тернопільської та Хмельницької областей, є ще й у Чернівецькій. У Карпатах також відомі природні печери, найвисокогірніша з них знаходиться на горі Петрос Чорногірський на висоті 1902 метри над рівнем моря. Велика кількість вертикальних печер залишилися на території Кримського півострова. А от на Волині, попри наявності карбонатних гірських порід, що піддаються карстовим процесам, печер не виявлено.

ЧИ ПОТРІБНА СПЕЦІАЛЬНА ПІДГОТОВКА ТА ФОРМА?

Якщо ж говорити не про спелеотуризм, а про спортивну спелеологію, то такий вид активності теж має місце. В Україні здійснюється підготовка таких людей. Вони навчаються в'язати вузли на швидкість, швидко ходити по навішеним мотузкам, здійснювати проходження складних рельєфних ділянок, і, звісно, виконувати рятувальні роботи. Такий вид активності потребує концентрації, фізичної витривалості та кваліфікованого вміння працювати зі спорядженням.

Андрій Пилипюк вважає, що для кожного туриста можна знайти печеру, яка підходить до його рівня фізичної підготовки. З власного досвіду зазначає, що важливо новачку показати красиву печеру, а вже потім вести його в спортивну.

За своєю морфологією підземні порожнини бувають: горизонтальні і вертикальні, за розмірами: об'ємні й вузькі. Якщо печера "жива", то в ній обов'язково можна буде побачити підземну річку, озеро чи навіть водоспад! Такі явища часто трапляються не лише на поверхні, але й в надрах землі. Їхнє проходження теж вимагає спеціальних умінь, навичок і підготовки, адже рух відбувається в умовах повної темряви, лише при світлі ліхтарика.

Для непідготовлених людей, тих хто боїться темряви чи має клаустрофобію (страх замкнутого простору), є спеціально обладнані печери, до яких можна зайти без спецпідготовки, навичок чи спорядження. Єдине, що варто врахувати, у печерах низька температура (від 5 до 12 градусів) та висока вологість повітря 90-100%, тож потрібно одягнутися тепленько.

"За кордоном бачив такі печери, які обладнані спеціальними доріжками, із встановленою кольоровою підсвіткою, де грає спокійна інструментальна музика, – явище зворушливе, байдужим не лишить нікого. Проте таких печер мало. Адже світло змінює мікрокліматичний режим і на стінах печер з'являються не характерні для цього місця організми – грибки, мохи тощо. Тому особисто я проти такої форми відвідування печер. Все має бути по-справжньому", – пояснює гід.

Якщо ж спелеотурист вирішив спробувати щось складніше й відвідати вертикальну печеру, де є елементи підйомів і спусків, то необхідно пройти спеціальний курс підготовки, вивчити принципи роботи зі спорядженням (мотузки, карабіни, спускові пристрої, зажими тощо). Це заняття потребує хорошої фізичної форми та інструктора, який пильнуватиме ваші дії.

ЧИ Є РИЗИКИ?

Якщо говорити про туристичні печери, то жодних ризиків немає. Маршрути чітко визначені заздалегідь, в багатьох підземних порожнинах вони можуть бути промарковані та означені. "Там, де може бути небезпека (обвал крівлі, вода, складні технічні ділянки), туристів не поведуть, їх проходитимуть та вивчатимуть досвідчені спелеологи", – говорить Андрій.

Гід наголошує та не рекомендує, відвідувати підземні порожнини без попереднього досвіду, спеціальних знань, спорядження та провідника, який знається на тій чи іншій порожнині. Заблукати під землею дуже легко, а знайти вихід ще важче!

ЧИ ПОТРІБНО МАТИ СПОРЯДЖЕННЯ?

Для багатьох туристичних обладнаних горизонтальних печер спеціальне спорядження може не знадобитися. Тут можна обмежитися комбінезоном, каскою, ліхтариком та гумовими чоботями. Це все часто можна взяти в оренду у спелеологічних клубах, що займаються вивченням і дослідженням печер.

"Повний комплект спорядження для відвідування вертикальних печер обійдеться в кілька тисяч гривень. Це часто є не по кишені навіть затятим любителям печер. Тому справжня спелеологія – доволі дороге задоволення, доступне далеко не кожному. На спорядженні не можна економити, все має бути нове, сертифіковане і якісне – це наша безпека!", – пояснює Андрій.

Щодо провідника, то переконатися в його компетентності можна, спитавши його приналежність до Української спелеологічної асоціації, інших спелеологічних клубів чи організації, його попередній досвід та кількість відвіданих печер.

ЧИ Є СЕЗОННІСТЬ?

"Коли ми у березні їздили в експедицію в Польські Татри, то багато печер знаходилися в лавино-небезпечних зонах, тому сам підхід до входу у підземну порожнину є небезпечним. Часто бувають печери, що влітку можуть бути повністю обводнені, а взимку сухі, і навпаки. У зимовий період забороняється турбувати кажанів, які зимують в печерах, всі вони є червонокнижні представники! Якщо кажани раптом прокинуться, то матимуть зайві витрати енергії та не доживуть до весни", - розповідає спелеолог.

ЧИ ЦЕ ДОРОГО?

Кожна печера має свою визначену річну пропускну спроможність. Ліміти відвідувачів перевищувати не можна. Тому організувати бізнес тут не вийде. Проте, в окремих випадках якась плата зі спелеотуриста може братися за надання послуг оренди ліхтариків, комбінезонів, касок та гіда-провідника.

МІФИ ПРО ПЕЧЕРИ

У печерах немає кисню. Це неправда. Вони зазвичай гарно провітрюються. Часто у звуженнях можна відчувати холодні протяги, тому рекомендується на голову під каску одягати шапочку.

В печерах живуть привиди, печерні люди, тіні чорного спелеолога та інші дивні створіння. Такі казочки розповідають гіди для гостроти вражень, однак привидів не існує. В печерах трапляються кажани, часом бувають лисиці, зайці, миші, сойки, комашки. Однак ці живі створіння можуть мешкати лише в передвхідній частині, чим далі і чим глибше – тим менший шанс зустріти щось живе. Хоча, додає гід, незрозумілі химерні фігури й форми у темряві інколи привидітись можуть...

"У складних експедиціях доводилося ночувати в печері. Там панує повна тиша, але коли десь капне крапля води, то в голові можна стільки всього накрутити, що мороз по шкірі пройде!", – згадує Андрій Пилипюк.

Летючі миші нападають на людей та чіпляються в обличчя. Насправді, каже гід, миші милі створіння. Якщо їх не тривожити, то миші будуть спокійно спати.

ПОБАЖАННЯ НАШИМ ЧИТАЧАМ

Спелеологи між собою жартують та кажуть: не бійтеся ходити в печери, під землею місця вистачить усім!