Як волиняни продали авто, щоб виграти чемпіонат світу з хортингу (фото)

(Фото ілюстративне)

23 квітня у латвійському місті Даугавпілс завершився чемпіонат світу з хортингу. Золоту медаль в номінації "сутичка" та срібну у "двобої" здобув молодий хлопець  Ігор Копилов.

У середу, 2 травня, він разом зі своїм менеджером Андрієм Фафлеєм завітав до редакції ІА "Конкурент" та розповів про шлях, який довелося пройти, щоб стати найкращим у світі.

"У 16 років я серйозно зайнявся бойовим самбо та ММА. Перше тренування розпочиналося о 18:00 та закінчувалося о 20:00, коли стартувало друге. Мені дозволяли запізнюватися на 15 хвилин, оскільки саме стільки часу потрібно було витратити, щоб перебігти від одного залу до іншого. В такому режимі я прожив цілий рік", – пригадує боєць.

"Згодом я вступив до ЛНТУ, де зараз навчаюся на 4 курсі, і почав тренуватися у Луцьку. Займався у "Воїні" та "Гарді". Тепер же відкрив власний клуб "Панчер" , де готую хлопців і разом з ними беру участь в змаганнях. Кілька місяців тому виграв чемпіонат України з хортингу та став майстром спорту. Потім була світова першість", – поділився Ігор.

Надалі ми спілкувалися у форматі "питання-відповідь"... Інколи до розмови приєднувався Андрій, щоб з вершини свого досвіду пояснити деякі надважливі для спортсменів моменти...

– У чому полягає різниця між хортингом та ММА?

– Хортинг – це національний український вид спорту, який має свої правила. Перший обов'язковий раунд бою має назву "Сила" і проводиться у 10-унцових боксерських рукавицях. Дозволяються удари ногами по ногах, руках, тулубу та голові. Дозволена боротьба в стійці та партері. Двобій спортсменів проходить у високому темпі з ударами руками в голову, будь-якими захватами рук та ніг.

Другий обов'язковий раунд має назву "Честь" і проводиться без рукавиць. Дозволені удари ногами у голову, тулуб, по ногах, по руках. Удари в голову заборонені. Дозволена боротьба в стійці та партері, захвати, кидки, больові та задушливі прийоми і в стійці, і у партері, утримання суперника на підлозі хорту (змагального майданчика) за шию, тулуб та кінцівки.

– Якою була твоя підготовка до чемпіонату світу в Латвії? Як я розумію, ти тренуєшся самотужки.

– Так, у мене й справді немає тренера. Допомагає Андрій (Андрій Фафлей – менеджер Ігоря, 1 дан з кіокушинкай-карате), але по суті я тренуюся сам, ну і треную інших, звісно. Головне кредо для мене: заходь в зал першим, викладайся на повну, виходь останнім. Тим паче, я в будь-якому разі повинен закрити двері, коли всі підуть, я ж тренер (сміється).

Цього разу багато часу приділив багато уваги вивченню нових сабмішенів, намагався дізнатися про виконання того чи іншого прийому, яке не є широко відомим у бійцівських колах. Я старався навчитися виходити на больовий з нових позицій. Це дозволяє більш успішно "сабмітити" своїх супротивників, що я і робив, переграючи їх. (посміхається).

– Питання і до Ігоря, і до Андрія. Погане фінансування – одна з найбільших проблем для українського спортсмена. З власного досвіду знаю, як важко знаходити гроші для банальної участі у змаганнях. Як гостро перед вами стоїть фактор грошей? Андрію, вам це, певно, краще знати, так?

– Андрій: Поїхати на чемпіонат України вдалося завдяки моїм особистим зв'язкам. Я попросив Валентина Миколайовича Манька, який був моїм комбатом на війні, і він не відмовив у допомозі. За що йому велике "ДЯКУЮ" від нас. А заради світової першості довелося продати автомобіль.

– Ігор: Хоча нам обіцяли, якщо займемо перше місце на національному чемпіонаті, то в Латвію поїдемо за державні гроші.

– Андрій: Наша держава не хоче думати про майбутнє та вкладати гроші у дітей.

– Ігор: До речі, тренування в моєму клубі – повністю безкоштовні. Мені часто кажуть, що я їхав з глузду, проте я розумію, що не кожен має змогу платити і я не в праві позбавити таких дітей можливості розвиватися та займатися єдиноборствами. Звісно, що хотілося б отримувати якусь підтримку від держави, але…

– Ігоре, ти розповідаєш дивні та цікаві речі, зважаючи на твій вік та фінансові можливості. Звідки ти береш мотивацію, щоб робити це все?

– Андрій: Можна я відповім? Він (показує на Ігоря) все здобув сам і тепер хоче допомогти молодим хлопцям, поділитися з ними досвідом. Розумієш, він не може відмовити, він розуміє, що не можна відганяти дітей, бо вони замість тренувань будуть займатися чимось "непотрібним". Але це повинна була б робити держава, а не Ігор чи я. Проте нам це чомусь більше потрібно…

– Ігоре, які подальші плани стосовно змагальної діяльності? Які перспективи у твоїх вихованців?

– Незабаром ми оформимо наш клуб як міську організацію з хортингу. Після цього будемо брати участь у всіх змаганнях та підніматимемо рівень, виховуватимемо нових майстрів, чемпіонів Європи та світу.

– Для кого відкриті двері твого клубу?

– Абсолютно для всіх! Потрібно лише бажання, я готовий тренувати кожного.

– Чудово. Маю ще одне, певно, останнє питання. Хто сильніший: ударник чи борець?

– Колись таке ж питання ставили заслуженому тренеру Росії з боксу. Він відповів, що борці сильніші. Звісно, якщо боксер потрапить у ціль, то він може нокаутувати з одного удару. Але в 95 % випадків сутичка переходить до "клінча". Безсумнівно, що борець відразу отримає ряд переваг. Коли боксер "сідає", то його мозок виключається і він не знає, як діяти… Я вважаю, що борці сильніші.