"Наші люди дбають про новий айфон більше, ніж про здоров'я", – відверта розмова із головним лікарем*

Ольга Назаревич – головний лікар "Благомеду" – найбільшого приватного медичного закладу "Волині". Красива і енергійна жінка, молода мама, менеджер із безліччю ідей та лікарка, закохана у свою справу. Ольга, яка за фахом пульмонолог, поєднує адміністративну роботу з прийомом пацієнтів.

– Я не можу без лікарської практики. Адміністративна робота – це дуже цікаво. Це можливості втілювати зміни, нові ідеї, це величезний досвід особистісного розвитку. Але лікарська практика – це мрія з дитинства. Тому мушу поєднувати ці дві справи, адже без котроїсь з них моє життя вже не буде наповненим.

– Чому з дитинства хотіли бути лікарем? Ви з родини лікарів?

– Ні, мої батьки не лікарі, і мій тато, дізнавшись про мою мрію, відразу мені сказав: "Але ж ти розумієш, що в тебе не буде ні свят, ні вихідних, ні ночей?" Я це розуміла, але я бачила професію лікаря як надзвичайно високу, особливу, тому мене це не лякало. Я не відмовилася від своєї мрії, хоча до медичного вузу вступила аж за третім разом.

– Цей ідеалізм щодо професії – це були своєрідні "рожеві окуляри"?

– Так, напевно, можна й так сказати. Але я ні разу не пошкодувала про те, що обрала цю професію, навіть коли побачила її реалії без рожевих окулярів.

– Ви одразу потрапили у приватну медицину після вишу?

– Ні, спочатку я працювала у державній поліклініці, потім мала досвід роботи медичним представником. До речі, хоча я й повернулася зрештою в медицину, бо не уявляла собі, як без неї, та цей досвід дав мені дуже багато. Зокрема виховав певні комунікативні навики, яким у вишах не навчають. Потім була приватна медицина. Оскільки я мала успішний досвід втілення проектів у невідкладній медицині та кардіології, мені запропонували посаду управителя з персоналу у медичному центрі, який на той час складався з двох клінік. Це було у Кременчузі. Ми жили там з чоловіком. Але оскільки обоє родом із Західної України, з часом почало "тягнути" додому. Шукали роботу тут, і згодом знайшовши, повернулися.

– Знайшли роботу тут відразу у медцентрі "Благомед"?

– Так, я розглядала вакансії лише у приватній медицині.

– Чому?

– Бо переконалася в тому, що приватна медицина може дати пацієнту набагато більше, що у приватній галузі можна втілити набагато більше прогресивних задумів. Саме приватна медицина схожа на ту "ідеальну медицину", котру я в юності уявляла в своїх "рожевих окулярах".

– А чоловік ваш також лікар?

– Так, він гінеколог за фахом, понад рік був лікарем в зоні АТО.

– Важко двом медикам в одній родині?

– У нашому випадку ні. Ми обоє віддані професії, тому один одного дуже добре розуміємо і підтримуємо. Але загалом знаю випадки, коли молоді лікарі, побачивши на практиці, що "ні свят, ні вихідних, ні ночей", мусили обирати: родина чи робота. Не всі, закінчивши виш, працюють за спеціальністю, тому що це робота, яка справді вимагає величезної самовіддачі.

– Як ви думаєте, зараз є така ж віддана і ідеалістична молодь, котра бачить професію лікаря так, як ви колись, і готова працювати в медицині, незважаючи ні на що?

– Я впевнена, що зараз такої молоді ще більше. Коли я вступала до вузу, були, скажімо так, певні особливості вступу, притаманні пострадянському простору. Зараз розумна молодь має більше можливостей, більше доступу до інформації. Можливо, вони і не мають тих "рожевих окулярів", але цілком свідомо та реалістично обирають медицину.

– Що б ви їм порадили, тим, хто сьогодні обирає медицину?

– Вчити іноземні мови, бо це ширші можливості стажування, навчання, переймання кращого світового досвіду. І ніколи не втрачати мотивацію. Бути лікарем –поняття цілодобове. Це 6 років навчання у виші, інтернатура, потім щоденна робота, нелегка... Але коли ти бачиш пацієнта, котрому допоміг, це заряджає таким позитивом, що розумієш: воно того варте. Ніколи не втрачайте мотивацію.

– Зараз відбувається медична реформа. Про це ведеться багато розмов і дискусій. Яка ваша думка про ці процеси?

– Як ви вже сказали, про це ведеться багато розмов, тому не хочу зараз вдаватися у деталі. Я скажу про головне, на мою думку: зміни передусім повинні відбутися в головах, у психології. Психологія пацієнта повинна змінитися. Можливо, я зараз здамся дещо жорсткою, але скажу реалістично. Наші люди можуть переживати, щоб на свята у холодильнику було не менше десяти видів ковбаси і щоб діти мали новий айфон, щоб не гірше, ніж у людей. Але коли треба потратити тисячу, дві чи три на своє здоров'я, на обстеження чи лікування, то люди зволікають, шкодують грошей і роблять собі тим гірше. Бо ж ніякий айфон не має значення, коли людина хвора. Турбота про власне здоров'я – це відповідальність і обов'язок кожної людини. Ніхто не буде робити цього за вас: ні сімейний лікар, з котрим ви укладете договір, ні будь-хто інший. Вчасні обстеження, скрінінги, звернення до лікаря при перших симптомах та регулярні профілактичні огляди – це необхідно робити. У всіх розвинутих країнах значна увага приділяється превентивній медицині, за цим майбутнє.

– Як цього досягти в нас і як сприяти цим змінам у психології?

– Тут діє правило "капля камінь точить". Грамотна пропаганда, пояснювальна робота, просвітницькі проекти – цим всім треба займатися на державному рівні і на рівні кожної родини. Саме тому ми у "Благомеді" так багато уваги приділяємо просвітницькій роботі. Я дуже втішена, коли бачу, що молоде покоління мислить інакше, мислить правильно. Вони турбуються про свій організм, вони свідомо відмовляться від шкідливих звичок, вчасно ходять до лікаря, займаються спортом, стежать за харчування. Це вселяє оптимізм і віру, що все в нас буде добре. Просто треба час, щоб зміни відбулися масштабно.

– Яка роль приватних закладів у процесі реформи охорони здоров'я?

– Приватні заклади вже пройшли багато етапів, котрі державна медицина має пройти в процесі реформи. Я бачу нашу роль передусім в тому, щоб надавати кваліфіковану вузькоспеціалізовану медичну допомогу. Адже коли сімейний лікар скеровує пацієнта на певні обстеження, він має знати, що є хороші спціалісти, до котрих він може звернутися.

– Які плани розвитку "Благомеду"?

– Обираючи напрямки для розвитку, ми орієнтуємося на потреби наших пацієнтів. Нещодавно у нас відкрилося відділення "Хірургії одного дня". На це був запит людей: до нас зверталися пацієнти, котрі хотіли мати можливість отримати хірургічні допомогу у комфорних умовах, без відриву від звичного способу життя. Надалі ми також будемо працювати над розвитком в тих напрямках, котрі потрібні людям.

– Де берете час на все: на управлінську роботу, на лікування пацієнтів, на родину?

– Я просто не готова ні від чого з цього відмовитися (сміється), тому і маю знаходити на все час. Прийом пацієнтів – це моя мрія, навіть працюючи як менеджер-управлінець, я від цього не відмовлюся. По-перше, коли головний лікар веде прийом пацієнтів, він краще розуміє своїх колег, краще може їм допомогти, бачить ситуацію об'єктивно. А по-друге, я вже казала: коли бачу, що допомогла пацієнту, це наповнює моє серце таким позитивом, дає таку силу рухатися далі… Заради цього варто старатися.