Поділитись:

Vox Dei: чи варто довіряти медіа

Субота, 09 червня 2018, 20:10
586
0
0
0

6 червня Україна відзначила День журналіста. Від глашатаїв до онлайн-медіа: професія журналіста набувала різних визначень, форм і змісту. Але місія завжди одна й та ж: інформувати.

У сучасному світі у бік журналістів не завжди лунають хороші слова. Але так само часто люди бачать в них порятунок і опору. ІА "Конкурент" поцікавився у експертів, чи варто довіряти медіа зараз і чому.

Марія Доманська, журналістка, представниця ГР "Чесно" на Волині:

"На мою думку, медіа не можна було, не можна зараз і не можна у майбутньому довіряти на 100 %. Чому? Медіа суб'єктивні, бо інформація до читача доходить, пройшовши кілька кіл чужих мізків та світосприйняття. По-друге, більшість медіа завше будуть комусь належати, адже керувати думками інших людина хотіла завжди. Жага до влади – один із трьох основних сенсів життя людини (людстства тут маю на увазі. Про які сенси мова, треба почитати філософів). Тому найкраща у стосунках з медіа формула: критичне мислення. Воно рятує наші мізки від засмічування неправдами та напівправдами. Останнє, зокрема, є дуже небезпечним тенденційним явищем. Тому головне правило: довіряй, та перевіряй".

Богдана Стельмах, координаторка Волинського прес-клубу:

"Довіряти медіа сьогодні можна, але таких в українському медіа-просторі меншість. На жаль, зараз перебуваємо в ситуації, коли:

1) медіа відіграють роль статистів: платформа зібраних даних ДТП і злочинів, а також майданчик із розміщення релізів;

2) медіа є рупором політиків/бізнесменів (а це часто одне і те ж);

3) медіа не дотримуються жодних стандартів журналістики, поширюють фейки, не перевіряючи інформації, і часто самі їх продукують внаслідок браку почутя відповідальності;

4) створити сайт і називатися журналістами може будь-хто.

Однак втішно те, що серед усіх цих псевдо-медій існує журналістика, продукт якої хочеться читати, слухати і диитися. Проте часто навіть "перевірені" медіа, які цінують свою репутацію, для яких принцип "не нашкодь" є одним із базових, потрапляють на гачок брехні. Тому вже не секрет, що отриману інформацію з одного джерела потрібно перевіряти ще в кількох інших, а головне – розшукати першоджерело. Звісно, це ускладнює комунікацію "медіа-аудиторія-медіа", породжує недовіру і зневагу до журналістської роботи, проте існування високопрофесійних видань, класних журналістів/журналісток дає підстави не зневірюватися і стверджувати, що цей важкий період є лакмусовим папірцем для ідентифікації правди і брехні".

Мая Голуб, журналістка, регіональна представниця Інституту масової інформації у Волинській області:

"Довіряти можна авторитетним медіа, але при цьому й самим варто аналізувати інформацію. Є в Україні професійні журналісти, які добре виконують свою роботу. Професіонали перевірять інформацію у кількох джерел перед тим, як оприлюднити.

Фактчекінг для справжніх журналістів – не порожнє слово. Це те, що вони використовують постійно в роботі.

Всіх вразила нещодавно спецоперація СБУ щодо "вбивства" журналіста Аркадія Бабченка. Тоді всеукраїнські, регіональні ЗМІ написали, що він мертвий, однак ЗМІ отримали інформацію з офіційних джерел. Тому ніхто й не підозрював, що це не так.

Також треба, щоб читачі теж аналізували інформацію, опубліковану в медіа. Бо є різні сайти, різні журналісти. Я б радила підписатись на сторінки відомих журналістів у фейсбуці й читати, що вони пишуть. Крім того, отримувати інформацію з різних сайтів, а не з якогось одного.

При цьому не варто забувати, що є й такі медійники, що можуть не все дізнатись, не все перевірити почуте, вирвати фрази з контексту й оприлюднити щось скандальне, що назбирає багато переглядів. Але це буде ганебно й неприйнятно.

Трапляються випадки, коли видання, власники яких є політики чи люди, наближені до політики, беруть участь у розбірках своїх власників. У таких медіа можуть з'являтися манупуляції, перекручування інформації, відсутність балансу точок зору (коли взяли лише у когось одного коментар, а у другої сторони – ні), "чорний" піар. Зрозуміло, що так не повинно бути.

У волинських ЗМІ неодноразово бачила, коли з постів у соцмережах роблять звичайні новини. У таких випадках деякі журналісти "не розкручують" тему далі, не дізнаються більше, просто копіюють звичайний пост – і "новина" готова. Лінь вийти з офісу чи зробити кілька дзвінків? Пост у соцмережі – це привід для збору інформації, а не завжди готова новина. У погоні за оперативністю може втрачатись якість, достовірність.

Можуть бути різні ситуації. Наприклад, людині хтось "зламав" акаунт у Facebook і написав пост. А ЗМІ можуть передрукувати, посилаючись на цю людину.

Також бачила маніпулятивні заголовки у волинських медіа, коли в тексті одне, а в заголовку інформація не відповідає дійсності або все перебільшено. Також у ЗМІ трапляється "джинса" – непозначена реклама, яку видають за звичайний журналістський матеріал. "Джинсою" зловживають політики перед виборами й під час виборчих перегонів.

Також на Волині є сайти, де можна почитати цікаву аналітику та розслідування. Це приємно, що журналісти розвиваються і не стоять на місці. Вони прискіпливо ставляться до того, що пишуть. І завдяки фактчекінгу їм не соромно за те, що написали.

Два роки тому читала польську книгу "Biblia dziennikarstwa" ("Біблія журналістики" – авт..), і сподобалась там фраза "Не верифікувати інформацію – це як стрибати в басейн, не впевнившись, що там є вода". Ця цитата добре запам'яталась. Бо й справді, публікація неперевіреної інформації може призвести до судових позовів. Треба точно знати, що ти впевнений у тому, що так є насправді. А якщо ні, то краще зачекати.

Коли я писала розслідування для сайту Corruptua.org, то добре пам'ятаю, як перевіряла кожне речення у своїх текстах перед публікацією. Перед надсиланням матеріалу юристу на допублікаційну експертизу сама перевіряла факти. Наприклад, після кожного прочитаного речення питала себе: "Чи це справді так? Звідки мені це відомо? Чи надійне джерело? Якщо були сумніви у чомусь, то не публікувала, поки не з'ясую всіх деталей. Зараз теж користуюсь цим правилом.

Помилка може дорого коштувати. Журналісти роками працюють на своє ім'я, репутацію. Якщо журналіст напише добре, його запам'ятають, якщо ні – теж.

586
0
0
Надрукувати
мітки:
0 коментарів
05 листопада 2018
20:00
15 жовтня 2018
04 жовтня 2018
03 жовтня 2018
01 жовтня 2018
26 вересня 2018
19 вересня 2018
14 вересня 2018
05 вересня 2018
23 серпня 2018
15 серпня 2018
14 серпня 2018
12 серпня 2018
09:20
#Сім_сорок. Штраф за неготовність до снігу
Доки грім не гряне – дядько не перехреститься. Вислів далеко ...
#Сім_сорок. "Пенсійний фонд" чи "молоде-зелене": медицина по-українськи
До якого лікаря ви підете на прийом – молодого спеціаліста ...
#Сім_сорок. Батьківські вайбер-групи: поміч чи привід для скандалу
Не так давно дізналася, що мої друзі-батьки усі мають на ...
#Сім_сорок: право поліцейського і ДТП: що вчать у луцькій автошколі (дівоча версія)
Для того, аби ми, учні автошколи, дійсно вчили правила дорожнього ...
#Сім_сорок: жити-(не)смітити
Маленький песиміст в мені каже, що не скоро ідея з ...
#Сім_сорок. Коли бракує часу
Ви аналізували коли-небудь, скільки часу на день у вас забирає ...
Сім_сорок. Кави?
Ще 5 років тому у Луцьку було не так багато ...