Vox Dei: чи варто довіряти медіа

6 червня Україна відзначила День журналіста. Від глашатаїв до онлайн-медіа: професія журналіста набувала різних визначень, форм і змісту. Але місія завжди одна й та ж: інформувати.

У сучасному світі у бік журналістів не завжди лунають хороші слова. Але так само часто люди бачать в них порятунок і опору. ІА "Конкурент" поцікавився у експертів, чи варто довіряти медіа зараз і чому.

Марія Доманська, журналістка, представниця ГР "Чесно" на Волині:

"На мою думку, медіа не можна було, не можна зараз і не можна у майбутньому довіряти на 100 %. Чому? Медіа суб'єктивні, бо інформація до читача доходить, пройшовши кілька кіл чужих мізків та світосприйняття. По-друге, більшість медіа завше будуть комусь належати, адже керувати думками інших людина хотіла завжди. Жага до влади – один із трьох основних сенсів життя людини (людстства тут маю на увазі. Про які сенси мова, треба почитати філософів). Тому найкраща у стосунках з медіа формула: критичне мислення. Воно рятує наші мізки від засмічування неправдами та напівправдами. Останнє, зокрема, є дуже небезпечним тенденційним явищем. Тому головне правило: довіряй, та перевіряй".

Богдана Стельмах, координаторка Волинського прес-клубу:

"Довіряти медіа сьогодні можна, але таких в українському медіа-просторі меншість. На жаль, зараз перебуваємо в ситуації, коли:

1) медіа відіграють роль статистів: платформа зібраних даних ДТП і злочинів, а також майданчик із розміщення релізів;

2) медіа є рупором політиків/бізнесменів (а це часто одне і те ж);

3) медіа не дотримуються жодних стандартів журналістики, поширюють фейки, не перевіряючи інформації, і часто самі їх продукують внаслідок браку почутя відповідальності;

4) створити сайт і називатися журналістами може будь-хто.

Однак втішно те, що серед усіх цих псевдо-медій існує журналістика, продукт якої хочеться читати, слухати і диитися. Проте часто навіть "перевірені" медіа, які цінують свою репутацію, для яких принцип "не нашкодь" є одним із базових, потрапляють на гачок брехні. Тому вже не секрет, що отриману інформацію з одного джерела потрібно перевіряти ще в кількох інших, а головне – розшукати першоджерело. Звісно, це ускладнює комунікацію "медіа-аудиторія-медіа", породжує недовіру і зневагу до журналістської роботи, проте існування високопрофесійних видань, класних журналістів/журналісток дає підстави не зневірюватися і стверджувати, що цей важкий період є лакмусовим папірцем для ідентифікації правди і брехні".

Мая Голуб, журналістка, регіональна представниця Інституту масової інформації у Волинській області:

"Довіряти можна авторитетним медіа, але при цьому й самим варто аналізувати інформацію. Є в Україні професійні журналісти, які добре виконують свою роботу. Професіонали перевірять інформацію у кількох джерел перед тим, як оприлюднити.

Фактчекінг для справжніх журналістів – не порожнє слово. Це те, що вони використовують постійно в роботі.

Всіх вразила нещодавно спецоперація СБУ щодо "вбивства" журналіста Аркадія Бабченка. Тоді всеукраїнські, регіональні ЗМІ написали, що він мертвий, однак ЗМІ отримали інформацію з офіційних джерел. Тому ніхто й не підозрював, що це не так.

Також треба, щоб читачі теж аналізували інформацію, опубліковану в медіа. Бо є різні сайти, різні журналісти. Я б радила підписатись на сторінки відомих журналістів у фейсбуці й читати, що вони пишуть. Крім того, отримувати інформацію з різних сайтів, а не з якогось одного.

При цьому не варто забувати, що є й такі медійники, що можуть не все дізнатись, не все перевірити почуте, вирвати фрази з контексту й оприлюднити щось скандальне, що назбирає багато переглядів. Але це буде ганебно й неприйнятно.

Трапляються випадки, коли видання, власники яких є політики чи люди, наближені до політики, беруть участь у розбірках своїх власників. У таких медіа можуть з'являтися манупуляції, перекручування інформації, відсутність балансу точок зору (коли взяли лише у когось одного коментар, а у другої сторони – ні), "чорний" піар. Зрозуміло, що так не повинно бути.

У волинських ЗМІ неодноразово бачила, коли з постів у соцмережах роблять звичайні новини. У таких випадках деякі журналісти "не розкручують" тему далі, не дізнаються більше, просто копіюють звичайний пост – і "новина" готова. Лінь вийти з офісу чи зробити кілька дзвінків? Пост у соцмережі – це привід для збору інформації, а не завжди готова новина. У погоні за оперативністю може втрачатись якість, достовірність.

Можуть бути різні ситуації. Наприклад, людині хтось "зламав" акаунт у Facebook і написав пост. А ЗМІ можуть передрукувати, посилаючись на цю людину.

Також бачила маніпулятивні заголовки у волинських медіа, коли в тексті одне, а в заголовку інформація не відповідає дійсності або все перебільшено. Також у ЗМІ трапляється "джинса" – непозначена реклама, яку видають за звичайний журналістський матеріал. "Джинсою" зловживають політики перед виборами й під час виборчих перегонів.

Також на Волині є сайти, де можна почитати цікаву аналітику та розслідування. Це приємно, що журналісти розвиваються і не стоять на місці. Вони прискіпливо ставляться до того, що пишуть. І завдяки фактчекінгу їм не соромно за те, що написали.

Два роки тому читала польську книгу "Biblia dziennikarstwa" ("Біблія журналістики" – авт..), і сподобалась там фраза "Не верифікувати інформацію – це як стрибати в басейн, не впевнившись, що там є вода". Ця цитата добре запам'яталась. Бо й справді, публікація неперевіреної інформації може призвести до судових позовів. Треба точно знати, що ти впевнений у тому, що так є насправді. А якщо ні, то краще зачекати.

Коли я писала розслідування для сайту Corruptua.org, то добре пам'ятаю, як перевіряла кожне речення у своїх текстах перед публікацією. Перед надсиланням матеріалу юристу на допублікаційну експертизу сама перевіряла факти. Наприклад, після кожного прочитаного речення питала себе: "Чи це справді так? Звідки мені це відомо? Чи надійне джерело? Якщо були сумніви у чомусь, то не публікувала, поки не з'ясую всіх деталей. Зараз теж користуюсь цим правилом.

Помилка може дорого коштувати. Журналісти роками працюють на своє ім'я, репутацію. Якщо журналіст напише добре, його запам'ятають, якщо ні – теж.