Поділитись:

Руслан КАЛІНІН: "Переселенці не інтегрувалися, а змирилися із життям на Волині"

Вівторок, 03 липня 2018, 20:00

Руслан Калінін 30 років прожив у Донецьку. Коли розпочалася війна, він разом із дружиною, як і тисячі інших громадян зі Сходу України, переїхав жити до Києва.

"Ми збирали кількатисячні мітинги з надією переломити ситуацію там, але не вийшло", – пригадує чоловік.

У столиці Руслан поселився у двокімнатній квартирі, де мешкало загалом близько 10-ти людей різного віку. Кожен із них ще не усвідомлював того, що відбулося.

"Ніхто не звільнявся з місця роботи... Були переконані, що за кілька місяців ситуація зміниться і можна буде повернутися", – розповідає переселенець.

Минуло 4 роки, у Руслана Калініна народилася донька, він знайшов роботу та очолив громадську організацію "Всеукраїнська Ассоціація Переселенців".

Нещодавно він побував у Луцьку і мені вдалося зустрітися та поговорити з ним про головні проблеми внутрішньо переміщених осіб як в Україні загалом, так і на Волині зокрема...

– Як ви стали головою ГО "Всеукраїнська Ассоціація Переселенців"?

– Коли я приїхав, то часу на громадську діяльність в мене не було. Наша родина не мала якихось серйозних заощаджень, відразу довелося шукати роботу. Проте, 2 роки тому я змінив район проживання у Києві та звернувся до спеціальних органів, щоб вони провели перереєстрацію. Тоді я зіткнувся з бюрократією, півдня чекав в черзі та отримав відповідь, що цей процес триватиме близько 3-х місяців. Мені сказали, що управління праці в різних регіонах міста будуть між собою переписуватися та туди-сюди відправляти мою справу.

Я вирішив зробити все сам, взяв свою справу, проїздив всіма інстанціями та витратив 5 робочих днів. Я зрозумів, що необхідно щось змінювати та написав пост у "Фейсбуці" з пропозицією створити ініціативну групу, яка працюватиме над вирішенням проблем переселенців. Зібралося близько 15 людей, ми провели перше засідання та почали працювати над першими проектами.

Я розпочав шукати спільну мову з органами державної влади, було підписано меморандум зі службою зайнятості. Завдяки цьому ми провели 4 ярмарки вакансій у Харкові, Краматорську, Дніпрі та Броварах. Окрім цього, ми почали організовувати тренінги та курси для переселенців, вчили їх створювати та розвивати бізнес.

– На моє суб'єктивне переконання, дві головні проблеми переселенців: знайти житло та працевлаштуватися. Як ви допомагаєте з цим?

– З одного боку, ми працюємо зі службою зайнятості, з іншого – розповідаємо про схожі проекти. Наприклад про міні-гранти для розвитку бізнесу. Загалом щодо роботи, то раніше не було вакансій, а тепер нема професіоналів, які хочуть працювати. У вас є чудове німецьке підприємство "Кромберг енд Шуберт", там 5 тисяч працівників.

– Там працюють переселенці?

– Там працювало більше сотні переселенців, а наразі актуальних даних вони не змогли надати. Так ось… На цьому підприємстві дуже високий рівень заробітної плати: 12,13, 17 та більше тисяч.

Роботи достатньо. Але деякі люди, зокрема і внутрішньо переміщені особи, звикли до соціальної допомоги. Вони не хочуть влаштовуватися на низькооплачувану роботу, а вважають, що краще сидіти вдома.

– Якщо говорити про інтеграцію переселенців у нові регіони, то як з цим у нас на Волині?

– Загалом ситуація така: держава ще не визначилася з тим, що вона планує робити з внутрішньо переміщеними особами. Інтегрувати чи повернути назад? Назад не вийде – там війна. Інтегрувати? Для цього нічого не роблять. Передусім потрібно було створити стратегію. Той план, що підготувало Міністерство з питань тимчасово окупованих територій, – жахливий. Я постійно про це кажу, але нічого не змінюється. Стосовно Волині…

– Врахуйте контраст регіонів, все таки Волинь і Донбас відрізняються суттєво.

– … Я відвідував школу №5, яка колись була російськомовною, і там навчалося більше 100 переселенців. Поспілкувавшись з директором, я дізнався, що у дітей не було жодних проблем з однокласниками. Вони навчалися українською мовою, вони хотіли цього. Діти спокійно інтегрувалися.

Загалом на Волині близько 3 тисяч переселенців. У Луцьку – трохи більше тисячі. Небагато. Здавалося б, що місцева влада може допомогти у вирішенні їхніх проблем. Але я бачу, що цього не роблять.

Переселенці живуть в жахливих умовах у готелі "Світязь". Кімната на 6 "квадратів" з пліснявою... Можна тиждень так пожити, але ж не 4 роки. І вони платять 2 тисячі 800 гривень. Скільки б люди не зверталися до влади, їх не чують. Вони не інтегрувалися у волинське життя, а змирилися...

До переселенців також є питання. Можна самоорганізуватися, вийти на мітинг. Те ж саме і з роботою. Не всі хочуть її шукати. А реально ж піти навіть і на той завод, що ми говорили раніше...

– Які ще є проблеми?

Людям нічого не розповідають. Вони нічого не знають. Тому я і подорожую регіонами та інформую про різні програми та можливості.

– Що місцева влада могла б зробити для переселенців, щоб допомогти їм адаптуватися та почати нове життя у Луцьку та на Волині?

– Проблема номер один – пошук житла. На те, що з цим не допомагають, впливає відсутність голосу у внутрішньо переміщених осіб. Вони не цікаві керівництву вашого міста, це не їхній електорат.

Я погоджуюся, що це загальнонаціональна проблема передусім. Проте потрібно запускати хоча б якісь проекти. Рекомендував би глибше вивчити проблеми переселенців та спробувати знайти найменш витратні шляхи їх вирішення.

Давайте розпочнемо дбати про тих, кому це найбільше потрібно, сформуємо загальну картину та побачимо, хто потребує певної допомоги передусім. Я розумію, що бюджет міста маленький. Але спробуйте залучити донорські кошти. Донори готові активно працювати з місцевою владою. Головне, щоб процес був прозорий.

Надрукувати
мітки:
коментарів
22 серпня 2019
21 серпня 2019
10:50