"Все погано, ми всі помремо": економіст розповів про тарифний геноцид в Україні

Економіст Сергій Фурса не вважає теперішній стан української економіки найгіршим. Навпаки – саме зараз українці мають шанс вилізти з боргової ями і покращити ситуацію.

Про це він написав на своїй сторінці у мережі Facebook.

Подаємо весь допис без змін:

"Для отримання траншу МВФ залишилося підняти тарифи на газ для населення. І, безумовно, скоро ми почуємо дике виття про те, що влада влаштовує тарифний геноцид. І раніше такого не було. Завжди було добре, і тарифи низькі, а тепер ось буде погано. Та й взагалі вже все погано, ми всі помремо. Зубожіння, геноцид.

В Україні зараз точно не гірший період в історії в плані ситуації в економіці. Але і не кращий, з точки зору звичайного громадянина. Краще начебто було в 2005-2008 р.р. і в 2011-2013 р.р. І тарифи низькі, і грошей багато. Але біда в тому, що обидва цих благополучних періоди ми отримали, коли жили в борг. Як в звичайному житті, ви можете чудово почуватися, пити-гуляти, їздити на море, якщо позичили в сусіда пару тисяч доларів. І якщо не думати про те, що ці гроші треба буде віддавати, то світ прекрасний. І ви можете сміятися над вашими друзями, які рахують кожну копійку і не дозволяють собі зайвих витрат. Дурні. Нічого не розуміють в житті. Але так не буває. Борги треба віддавати.

У 2005-2008 роках в борг жили українські корпорації та українські громадяни. Це був бум кредитування. Західні банки на тлі кредитного буму в світі знайшли місцевий український ринок і почали заливати його грошима. Українські власники банків продавали свої фінансові установи за шалені гроші, самі банки почали роздавати кредити направо і наліво, абсолютно не думаючи про ризики. Світ був прекрасний, згадайте. Зарплати постійно підвищувалися, роботодавці в розігрітій кредитними грошима економіці постійно боролися за співробітників. Кредити були дешевими, особливо в доларах. І навіть іпотека. Не кажучи вже про автомобілі. Саме тоді ми дізналися, що таке затори. Але потім кредитний бум в світі закінчився, а разом з ним закінчилося і нетривале українське щастя. І так, тарифи тоді ніхто не підвищував.

У 2011-2013 р.р. в борг уже жила українська держава. Янукович і його братва взагалі не дуже знали, що таке жити відповідно до статків. Для "братви" це взагалі не характерно. Жити відповідно до статків. Блатне життя воно інше. Але братва не хотіла робити реформи. Путін дав гроші тільки в самому кінці. А щоб не втрачати любов народу, Янукович і Ко тримали тарифи низькими, а гривню високою. Адже це було запорукою стабільності. У підсумку, всього за кілька років, державний борг стрімко зріс, а резерви НБУ навпаки, знизилися вдвічі. Довго так тривати не могло. Але братва ніколи не мислила категоріями вічності, тут "вкрав, випив, у в'язницю". Загалом, вони вкрали, випили і втекли. А розгрібати залишилося всім нам. Що сталося потім, ми всі пам'ятаємо. Гривня впала, ВВП впав, особливо в доларі. Ми всі стали різко біднішими. А наш борг раптом став занадто високим для такої країни, як Україна. І щоб вилізти з цієї ями, ми, нарешті, взялися за голову. Тому що вибору у нас не залишилося.

Зараз ми нарешті живемо відповідно до статків. І нехай вас не бентежать волання псевдоекономістів, які розповідають, що ми все більше залазимо в борг. Ми вперше за дуже тривалий період з нього навпаки вилазимо. Наша боргове навантаження, співвідношення боргу до ВВП, знижується упродовж останніх років. Якщо ми почали 2017 рік на рівні 80 % (відношення боргу країни до ВВП), то в 2018 рік увійшли на рівні 73 %, а до літа взагалі дісталися до рівня в 66 %. І цей тренд необхідно продовжувати. Все може змінитися, якщо ми отримаємо девальвацію (зовнішній борг у нас в доларах, а ВВП все ж сильно залежить від гривні), але це трапиться лише в тому випадку, якщо ми не отримаємо транш МВФ. Але там до зростання боргу додасться ще багато неприємностей, які будуть помітні не тільки для макроекономістів, а й, перш за все, для простих людей. Адже всі чудово знають: коли приходить криза, найгірше від неї буває простим людям. Не політикам і не олігархам, а найпростішим пенсіонерам і вчителям. У 2015 році, коли ми отримали фактично дефолт, всі в країні побачили це на своєму прикладі. І так знову буде, якщо ми не попередимо кризу. А попередити її одночасно і дуже просто, і дуже складно. Треба, нарешті, прибрати політику і політиків від ціноутворення та отримати транш МВФ.

Чому низькі тарифи весь час робили нас біднішими? Дуже просто. Ми завжди платили начебто менше. Особливо в порівнянні з ринковою ціною. І начебто це було добре. Платили менше пенсіонери, клерки, корупціонери з Кончі-Заспи. Останні взагалі могли обігрівати дешевим газом свої басейни. А навіщо економити, все ж дешево. Але дешевий сир буває тільки в мишоловці. А за дешевий газ все одно ж хтось повинен був платити. І платили. Знову ж ми всі. Але не кожен окремо, а всі разом. Платила держава. Але у держави немає своїх грошей, тільки гроші платників податків. Тобно, нас з вами. Та й їх завжди не вистачало. Адже ми не звикли економити. І держава брала ці гроші в борг. Різниця в тарифах приводила до величезного дефіциту бюджету, дефіцит покривався боргом. І якщо забувати, що борги треба повертати, то все прекрасно. Але борги доводиться платити. І знову платять всі. Саме високий борг привів до різкої девальвації, за яку всі українці заплатили високою інфляцією останніх років. Знову заплатили всі. І пенсіонери, і клерки, і корупціонери з Кончі-Заспи. Але от вага розплати трохи різна. І для пенсіонера це розплата була набагато болючіше, ніж для мешканця елітного селища.

Жити за коштами – це єдиний шлях до заможної країни. В одній з найбагатших країн світу, Швейцарії, взимку температура в квартирах в середньому близько 16 градусів. Свіжо, прямо скажемо. Тому що вони живуть за коштами. І економлять. Так повинні робити і ми. Інакше не буває. За все в цьому світі доводиться платити. І за свої борги, і за свої гріхи. За останні кілька років ми просто побачили своєрідний портрет Доріана Грея для колективного українця, який звик відкладати рішення проблем на потім. І ось тепер "потім" настало. І краще зробити так, щоб в майбутньому ці проблеми не накопичувалися. Як і борги.

І так, не останнє питання, проти кого ж влаштовують геноцид. Адже субсидії отримує близько 50 % домогосподарств в країні. Тобто найбідніші навіть не відчують зростання тарифів. Субсидії просто пропорційно зростуть і перекриють підвищення. І бабусі в хрущовці все одно, підвищаться тарифи на 25 %, 30 % або 45 %. А бабуся в Кончі-Заспі якось це переживе. Але якщо ми не піднімемо тарифи, то МВФ не дасть нам транш. Якщо ми не отримаємо транш від МВФ, то ніхто інший нам теж грошей не дасть. Адже це буде сигнал, що українці знову втратили адекватність. А якщо нам не дадуть гроші, то ми не зможеш рефінансувати старі борги. В нудних цифрах це виглядає так: сьогодні у міністерства фінансів на рахунку більше 1 млрд доларів, а на обслуговування зовнішнього держборгу до кінця 2019 року потрібно 6 млрд американської валюти. А той мільярд, що ще залишається у нас на рахунках, буде витрачено до початку листопада. І не забуваємо, що якщо ми і хочемо залучати гроші, то робити це треба до того, як країну захлесне період виборів. У такі моменти ми точно не маємо вигляд адекватного партнера, а швидше нагадуємо шизофреніка в період традиційного весняного загострення.

І наслідки від того, що ми не зможемо залучити ці гроші, будуть катастрофічними. І не важливо, назвуть це гучним словом дефолт чи ні. Важливо, що найболючіше це буде для тих самих простих людей. Важливо, що негативний сценарій НБУ говорить про те, що курс може вирости до 40. А це призведе до різкого зростання цін, низки банкрутств і зростання безробіття. А це набагато болючіше, ніж зростання тарифів, навіть для тих, хто не отримує субсидії. Що краще: отримати зростання тільки одного компонента наших витрат, тарифів, на ті ж 30 %, або отримати зростання всіх цін на 40 %? І яка ситуація більше підходить під визначення зубожіння й геноциду. Це не вища математика, тут навіть не треба вираховувати, яка частка тарифів у вашому особистому споживчому кошику. Другий варіант набагато бідніший, особливо якщо враховувати той факт, що при ньому вас можуть ще й звільнити. І знову українці потягнутися до Польщі. Де платять зарплати. І де високі тарифи. І набагато більше здорового глузду. А ще там був важкий період 90-х, коли Польща теж стала жити за коштами".

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: ЧОМУ В УКРАЇНІ НЕ ЛЮБЛЯТЬ ЄВРОБЛЯХАРІВ