Скільки заробляють українці в Чехії

Ділове інтернет-видання Волині "Конкурент" продовжує розповідати про особливості заробітчанства у різних країнах світу. Чому волиняни їдуть шукати роботу за кордоном та про те, як заробити гроші в Данії, Італії, Франції, Польщі, Росії, Австрії, Великобританії, на Кіпрі, ми писали в попередніх матеріалах. Сьогодні ж поговоримо про волинянина, який працював у Чехії.

***

Лучанин Віталій Корнійчук поїхав на роботу у Чехію ще в 1999 році, коли йому було 19 років. Хотів самостійно заробляти гроші, бути незалежним від батьків. Прожив у цій країні понад 10 років.

"За цей час отримав "тривалий побут" (постійне місце проживання). Для цього прийшлося прожити у країні 5 років, щомісяця платити відповідні податки, страхування, успішно скласти іспит на знання чеської мови", – згадує чоловік.

Чехи ставилися нормально, ми з ними навіть потоваришували

Процес адаптації пройшов швидко, адже за роботою не було часу довго сумувати. Нові перспективи, знайомства, щоденна нелегка праця. Уже за два місяці повністю розумів чеську мову, за півроку сам вільно спілкувався. До нових умов життя звик швидко, та й хороша зарплата не давала жодного приводу для розчарування.

"Я працював у приватній фірмі, яка займалася утепленням підлог і заливанням бетонних стяжок. Ще до сьогодні подібного в Україні практично не роблять, адже для нас це дорого: 1 метр квадратний такої підлоги коштує в середньому 50 доларів. У 2005–2010 роках ми заробляли в місяць приблизно 40 000 крон (2000 доларів)", – каже лучанин.

Заробітна плата прямо залежала від зробленої роботи. Було, що в місяць робили більше, було, що менше. Платили відповідно після зданого об'єкта. Якщо у приватного підприємця середня зарплата за місяць складає 20 000–50 000 крон (1 000–2 000 доларів), то на державній роботі вона дещо нижча – 15 000–20 000 крон (750–1 000 доларів). У приватника платять за виробіток, тоді як на державних підприємствах оплата погодинна (80–100 крон, тобто 4–5 доларів у годину). Неоднаково чехи оцінюють національний статус робітника: українцях платять на 1,5–2 долари менше. Це на державній роботі, коли ж працюють від виробітку, то оплата однакова як чехам, так і українцям. За кордоном нерідко навіть українці заробляють на "своїх": самі набирають бригади працівників, домовляються з чехами-роботодавцями, а за посередництво отримують відповідну плату.

"Зі слів дружини, яка спілкувалася з викладачами Карлового університету в Празі, знаю, що чеський доцент у 2010 році отримував щомісяця в середньому 1 000 євро, коли викладач в Україні заробляв 1 200 гривень у місяць. Тим викладачам з України, яких запрошують читати лекції в чеські виші, платять менше – приблизно 600 євро в місяць", – розповідає про особливості роботи освітян Віталій.

Українські заробітчани в Чехії зазвичай працюють на приблизно однакових роботах: чоловіки – на будівництві, жінки – прибирають в офісах, готелях, миють посуд, куховарять у закладах громадського харчування.

Українці, що мають відповідну освіту, влаштовуються навіть у дитячі садочки, приватні школи

Чоловік каже, щопрожив у Чехії більше 10 років, тому, звісно, ця країна виправдала його очікування. Упродовж перебування в Чеській Республіці працював у різних містах: Колін, Угерське Градіште, Плзень. Найдовше прожив у самому серці Чехії – Празі. Столиця дуже красива в архітектурному плані, а оскільки на празьких вулицях мандрує багато туристів, то вона нагадує різномовний "вулик".

Чехи – надзвичайно цікавий народ, у них свої традиції, свій менталітет. Вони не лише полюбляють пиво (вживають його великими порціями), але дуже пунктуальні й вимогливі.

"Найперше, що мене здивувало, – це чистота і порядок на вулицях, як і у всіх європейських країнах. У них, до прикладу, якщо хтось викине на землю недопалок, його відразу змусять підняти і віднести у смітник. За такий вчинок можна отримати штраф у розмірі 20–50 доларів. Чехи – сумлінні виконавці законів", – зауважує лучанин.

Молодше покоління вільно володіє англійською мовою. Коли працівники торгівельних закладів бачать, що людина не тамтешня, відразу починають розмовляти англійською. Знаєш цю мову – почуваєшся комфортно. Хоча чехи надзвичайно свідомі: вони поважають свою рідну мову, національну грошову одиницю – крону, тому не завжди можна щось купити за євро, як, наприклад, в інших країнах. Чоловіка також вразила привітність нації, особливо тих чехів, які працюють у громадських закладах.

"Було дивно, коли заходили в супермаркет, і чули, як з усіх кас до нас водночас віталися продавці. Такого, на жаль, у нашій державі практично побачиш", – із сумом констатує чоловік.

Чехи інколи дуже прості й невимушені. Так, наприклад, тамтешній викладач університету може їхати на роботу велосипедом чи по-дружньому піти на пиво зі студентом.

Порівняно з українцями чехи менш гостинні

У Чехії не прийняті щедрі частування, як це поширено в нас. У них навіть чоловік і дружина, коли ідуть у ресторан, то кожен платить сам за себе.

Імпонують чеські ціни, які "не кусаються" так, як наші. Продукти там коштують аналогічно до українських, є навіть дешевші. Ціни високі лише на алкогольні й тютюнові вироби. Спочатку подив викликало те, що в чеських магазинах не можна знайти соняшникового насіння (його продають лише серед корму для папуг!), справжніх оселедців, халви. Останню в Чехії називають "білою глиною". У чеських містах є російські магазини, де ці "делікатеси" можна купити за набагато завищеною ціною.

Дешеві в Чехії автомобілі. Попрацювавши місяць-два, простий робітник може придбати машину в нормальному стані (від 500 доларів коштують машини "на ходу"). Українцям потрібно ж збирати на купівлю автомобіля півжиття.

Як і в кожній країні, у Чехії є свої мінуси. Багато серед простих чехів тих, котрі зловживають шкідливими звичками, зокрема наркотичними засобами. Велика кількість жінок курить, як і українок, котрі приїжджають на роботу.

Якщо людина має мету в житті, віддає себе роботі, то може і на Батьківщині успішно себе реалізувати

"У Чехії багато українців і росіян, особливо вихідців із Закарпаття, адже щоранку в метро можна почути знайому мову. Наших там легко впізнати за манерою одягу, оскільки чехи одягаються просто, дотримуються спортивного стилю, носять рюкзаки. Заробітчани з України і Росії виділяються яскравим зовнішнім виглядом, золотими прикрасами, шкіряними виробами", – зазначає Віталій.

Неоднаково чехи ставляться до українців. Багато з них поважають наших громадян, охоче беруть їх на роботу, особливо цінують освічених українців. Більш прискіпливі вони до заробітчан, що перебувають у них "на чорно", тобто нелегально. Таким часто відмовляють у працевлаштуванні. Більш уважна до закордонних заробітчан місцева поліція, яка постійно перевіряє документи в "підозрілих" іноземців.

Зазвичай українці перебувають у Чехії відповідно до робочої візи, після закінчення терміну якої змушені повертатися додому. Дехто залишається працювати нелегально, інші чекають на отримання "тривалого побуту". Лише небагато людей повертаються додому. Адже зазвичай на заробітки за кордон їдуть українці, які вдома не змогли знайти роботи або працювали за безцінь. Побачивши європейський рівень життя, отримуючи зарплату за світовими мірками, рідко хто хоче вертися назад в Україну.

Після багатьох років життя в іншій країні усе ж Віталій вирішив повернутися додому. З одного боку, були особисті обставини, з іншого – нестабільність у роботі, яка стала відчуватися все гостріше. Адже чеську економіку, як і українську, торкнулася криза. Відповідно зросли ціни, зменшилися замовлення на роботу, почали затримувати зарплату.

"Тепер мрію колись поїхали до Праги у ролі туриста, аби пройтися її старовинними вулицями і випити смачного чеського пива", – з усмішкою говорить чоловік.