Поділитись:

Як співає Волинське Полісся (фото, відео)

Четвер, 16 серпня 2018, 12:31

Команда Ukraїner дослідила автентичний поліський спів. Зокрема дослідники побували у селах Старі Коні, Комори, Сваловичі, Чорниж.

У селах ще пам'ятають старі пісні, які тут раніше знали та вміли співати всі. Тепер, коли кількість сільських мешканців тут часом не перевищує 30 осіб і всі вони – літні люди, спів просто на вулиці чути дедалі рідше. Попри все, є серед місцевих ще ті, хто пам'ятає, зберігає, співає і навіть навчає співу.

Полісся – регіон, вкритий лісами і болотами. Через відносну ізольованість упродовж багатьох століть поліщуки мало взаємодіяли з мешканцями інших регіонів країни. Вони не мали потреби виїжджати за межі найближчих сіл, а чужинці заходили сюди рідко

Традиційна музика, тобто музика, яку грають і співають у селах, упродовж дуже тривалого часу лишалася майже незмінною і неквапливо розвивалася за своїми принципами. Радянський період і урбанізація, яку він приніс, сильно вплинули на повсякденне життя селян. Молоді люди їхали вчитися, а то й зовсім переїжджали в міста, а заразом, навідуючись, або повертаючись із роботи чи навчання, привозили зі собою до сіл міську моду, зокрема й на пісні, і таким чином змінювали (і найчастіше – спрощували) автентичні пісенні традиції, які формувалися у селах століттями. Проте на Поліссі за радянський час не було побудовано великої кількості фабрик чи заводів, інфраструктура була розвинена порівняно слабко, люди мало подорожували, і міські тенденції та устрій життя упродовж дуже тривалого часу не досягали поліських сіл.

Міська мода, зокрема й на музику, повільніше проникала у віддалені, заховані серед лісів села, тому поліщукам вдалося протягом значного часу зберігати свої пісні в архаїчному, первозданному вигляді.

Поліська музика – дика і ні на що не схожа. Тут збереглися не лише пісні, унікальні за змістом – на Поліссі ще досі можна знайти співачок, що володіють складними старовинними техніками співу, з великою кількістю оздоб і специфічних переключень голосу, що вирізняють поліські пісні серед усіх інших.

Тут співають переважно на два чи три голоси: основний, бас, і "вивід" – високий голос, який, як і всюди по Україні, співає завжди лише одна людина. Поліські виводи — пронизливі та високі. Коли чуєш поліський спів вперше – кров холоне в жилах. Пронизливі звуки наче розрізають повітря, вони гострі, і ніби створені для того, щоби пробитися через ліси й болота до вух іншої людини.

Сваловичі. Катерина

У Сваловичах немає клубу чи магазину, а вантажівка привозить хліб лише раз на тиждень. Тут живе Катерина Труш – сама у хаті, бо чоловік давно помер, а діти роз'їхалися:

"Мучусь, що чоловік умер. 50 років було як умер, а я вже 20 чи до 30 год як сама. Діти поїхали: син і дві дочки", – розповідає вона.

Катерина згадує, як колись у селі люди проводили вільний час. І зараз, буває, збираються ще:

"Боже, як співали тут хороше. Вкраїнські пісні. Співають і тепер. Ми отам з однею жінкою як зійдем, то і тепер співаємо".

Згадує пісні – переважно пізні романси радянських часів. Деякі пісні російською мовою, адаптовані під звучання місцевого діалекту:

"Тут пройдеш Сваловичі – ніхто так не заспіває! До мене направляють, бо тут не заспіває ніхто так колишні-колишні такиї пісні".

На питання про те, скільки таких пісень вона знає, Катерина відповідає: "До холєри знаю!" І сміється.

Чорниж. Чоловічий хор

Чоловіки ніколи не співають обрядових пісень (за винятком колядок), адже ці найбільш старовинні пісні, що супроводжують ритуали, – привілей жінок. Водночас, в давніші часи в багатьох регіонах України розвинулася традиція чоловічого співу. У козацьких походах, на війнах, у чумацьких подорожах до Криму по сіль, в часи без інтернету, телебачення і радіо, коли подорожі в іншу частину країни вимірювалися не годинами, а тижнями і місяцями, у чоловіків була улюблена і перевірена розвага – пісні.

Як і в решті ліричних пісень, у чоловічих бувало два-три голоси: середина, вивід (підголосок) і бас, мелодії і технічні прийоми співу різнилися залежно від регіону походження співаків.

Ці пісні розповідали про суворі реалії життя сільських чоловіків: втрата друзів у бою, смерть далеко від дому. Та співали чоловіки й в'їдливо-жартівливі, і про любов – все як у житті.

Тяжка фізична праця, війни, нерозвинена медицина і схильність ігнорувати проблеми зі здоров'ям стали причиною того, що чоловіків, які за нагоди зустрітися співали ці старовинні пісні чоловічими гуртами, ставало менше, і з часом в деяких селах "чоловічі" пісні починали співати жінки.

Проте у поліському селі Чорниж місцеві чоловіки іноді ще збираються провести час у компанії із піснею, як і багато років тому. Вони – бондарі, власноруч роблять дерев'яні бочки.

Тимофію важко "тягнути" – співати високий голос – здоров'я вже не те, і літа. Але все ж у співі головне – це можливість бути разом із іншими, переживати цей спільний досвід єднання через музику. Чоловіки й досі час від часу збираються, особливо влітку, коли попорають господарство. Як і решта сільських співаків, вони вчилися співати в дитинстві. Спів був тією розвагою, яка завжди з тобою: чи ти гуляєш десь, чи цілий день пасеш корови – вчилися мимохідь від старших і одне від одного. Раніше вони співали у сільському хорі: "Бачите, тоді таке було: район зобов'язав голів колгоспу. Отчьотний концерт. Отчитувались. То не тільки з нашого села, а всі села там".

Тимофій додає: "Яку пісню казали, таку ми й мусили співати".

Останні 26 років співають по неділях у церкві.

Чоловіки співають і давніші ліричні пісні, і пізніші повстанські, адже на цих територіях активно діяла УПА, і романси, які стали популярні на початку ХХ століття. Свої пісні вони називають "природними", кажуть, що таких не знайдеш у жодних книжках, ці пісні співали їхні батьки.

Часом молодші люди теж навчаються співати традиційні пісні, але техніка співу програє тій старовинній, і літні сільські співаки це помічають:

"Передусім вони не пасли коров – не училися. Школа не учить такого".

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

Надрукувати
мітки:
коментарів