Vox Dei. Відомі волиняни розповіли, як вперше сіли за кермо
У неділю, 28 жовтня, в Україні відзначатимуть День автомобіліста і дорожника. Свято офіціно започаткували ще в 1993 році, хоча його історія сягає ще 1980-го. Тоді він був Днем водія, а вже Леонід Кравчук своїм указом зробив це свято спільним і для автомобілістів, і для дорожників.
Зараз же на вулицях і справді машин стільки ж, скільки людей. І кожен колись сідав за кермо автомобіля вперше. Яким був той досвід, чого найбільше боялися і коли відчули впевненість, ІА "Конкурент" запитало у відомих волинян.
Ольга Бузулук, речниця Патрульної поліції Волинської області:
"Завжди мріяла їздити на автомобілі. Вперше сіла за кермо на старенькій татовій "Славуті", але тоді мені не пішло, воно і ясно. Потім мене вчив їздити мій чоловік Роман, тоді ми ще зустрічалися. Пам'ятаю, виїжджали в поле, він розставляв пляшки і командував вихиляти між ними, не зачепивши. Взагалі він був строгим і різким учителем, доходило до істерик, але зараз я розумію, що інакше б не навчилася! Бо тоді я була страшенною боягузкою, я взагалі боялася всього радикального і нового. Це сьогодні можна попросити інструкторку Тетяну Могилецьку повчити вас, вона допомагає долати ці психологічні бар'єри в жінок. А тоді, 8 років тому, цього не було. Потім Роман буквально змушував їздити трасою, це було дуже страшно. Коли отримала посвідчення водія і ще не мала великого досвіду, поверталася колись з Любомля в Луцьк, поспішала на роботу на 8:00 ранку, була злива, нічого не видно, і в якийсь момент мало не вискочила на зустрічну, де саме мчалася велика фура… Чесно, ця секундна сцена й досі перед очима. Хто б міг подумати, що через кілька років такі сцени я бачитиму чи не щодня у звітах моїх колег-патрульних. Ці тіла на асфальті, ці розбиті автомобілі, ці зламані долі… Тому сьогодні я їжджу дуже обережно, а тому впевнено. Тішить, що є багато жінок за кермом (вони, до речі, рідше стають винуватицями ДТП і майже не їздять нетверезими). Також керування допомагає мені як мамі, оскільки є велика різниця, чи їздити з двома малими дітьми громадським транспортом, чи власним автомобілем: це і швидко, і зручно, і безпечніше. Одним словом, від автомобілекерування – самі плюси. Водіння – це взагалі одне з моїх хобі, я просто кайфую від їзди, особливо у вечірній час зі своєю сім'єю: дуже любимо вечірній Луцьк!"
Катерина Дулапчій, прес-секретар ГК "Континіум":
"За кермо власної автівки сіла чотири роки тому. До того їздила давно, але після народження дочки не водила років три. Перша думка: "Боже, нащо я це зробила! Сиділа би вдома, їздила б на маршрутках". Такий якийсь жах! Але все пройшло десь за тиждень-два. Тепер своє життя навіть не уявляю без машини. За день можна вирішити купу питань як щодо роботи, так і особистих. А що говорити про гуртки дочки?! Вона їх точно ще довго не бачила б! А поїздки на вихідні до батьків в село, а подорожі... Я без керма як без рук".
Юлія Вусенко, депутат Луцької міської ради:
"Я вперше сіла за кермо автомобіля свідомо і виважено. Я мала бажання водити, тому поїхала відразу, причому в неблизьку дорогу. Пам′ятаю, що найбільше хвилювалися батьки і сестра. Бо то був жовтень, кінець місяця, і я мала проїхати добрих чотириста кілометрів. День світловий був короткий, а частина дороги – гірською, і я сама переживала, щоб не було слизько. А взагалі за кермом давно і почуваюся впевнено, воджу, намагаючись не порушувати правила. Авто сьогодні – це необхідність, бо воно потрібне для роботи, щоби швидше комунікувати, і для зручності дітей, бо коли погода не найкраща, то, звичайно, із ними краще пересуватися саме на автомобілі. Містом, коли сама, стараюся ходити пішки. Дуже люблю подорожувати на автомобілі, для мене не є проблемою великі відстані за кермом. Це для мене своєрідний спосіб відпочинку, розвантаження".
Микола Яручик, депутат Луцької міської ради:
"Отримав водійське посвідчення, але автомобіля не мав ще десять років. Потім купив спонтанно скутер, поїздив на ньому місяць-два, декілька разів впав. Він мене роздратував, я його продав. А потім вже пішов в автосалон і спонтанно купив автомобіль, який для мене коштував досить дорого, практично був мені не по кишені. Тому довелося допозичити гроші, щоб купити якісну техніку. Але вже забув, як їздити. Взяв товариша, він три дні мене катав, показував, як їздити. Тоді я вже навики перейняв, згадав те, що вчив в автошколі. Тоді вже почав їздити, але впевнено почувався за кермом аж років через два. За кермом постійно треба бути пильним. Я потрапляв в різні ДТП, через свою вину зокрема: не побачив якусь бардюрину, якусь перешкоду, трохи царапав машину. Але й були ДТП і не з моєї вини, в мене в′їжджали. Однак боятися нема чого, просто треба бути уважним на дорозі, щоб не нашкодити своєму здоров′ю і здоров′ю інших. Колись був один такий момент, що я вийшов з офісу, підійшов до автомобіля, натиснув сигналізацію – вона "квакнула". Смикаю за ручку, а машина не відкривається. Я і так, і сяк, обійшов ту машину з різних сторін, а вона ніяк не відкривається. А збоку стоїть чоловік, дивиться на мене та й каже: "А ви не пробували в свою машину сісти?" А я дивлюся, що стоять однакові машини, я просто переплутав і ламаю двері в якусь чужу".
Ігор Олейник, адвокат інвестиційно-юридичної компанії "АСКОЛЬД":
"Щойно мені стукнуло 18, я одразу подав документи в автошколу, щоби згодом отримати посвідчення водія. Це було буквально через два дні після мого дня народження. Спершу я їздив на автомобілі мого батька. Перше, що я відчув, коли самостійно виїхав на автомобілі, був, мабуть, страх, хвилювання. Але з часом набрався досвіду і вже дуже гарно їздив. Та й їжджу до сьогодні. На адаптацію за кермом пішло десь півроку".
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
У Луцьку шукали гламурну власницю «золотої» соски (фото)
Луцький священник УПЦ «МП» зробив пропозицію «матушці» в піцерії після 23 років шлюбу
Скільки треба відкладати, щоби купити однокімнатну квартиру в Луцьку
Зарплата, гаражі та авто: що у декларації голови Волиньради Григорія Недопада
Як Поліщук покриває земельне шахрайство Палиці (фото)
