Поділитись:

Валерій Пельц: від КВНу до стронгмену

Четвер, 08 листопада 2018, 09:00
527
2
0
0

Свого часу для багатьох лучанин Валерій Пельц асоціювався суто з іграми КВН, які відбувалися в Луцьку і завжди збирали повні зали. Жива атмосфера гумор-шоу веселих та кмітливих завжди приносила радість, біль м’язів пресу та приємні мімічні зморшки. І ось після кількох років затишшя директор всеукраїнської ліги КВН «Волинь» знову з’являється на публіку у суддівській футболці, втім тепер оцінює не жарти, а кремезних чоловіків. У День КВН публікуємо розмову, записану за тиждень до: про конкурси краси, гантелі, сміх та політику.

ЯК КВН КАНУВ У ЛЕТУ

– Куди зник КВН з просторів Волині і, мабуть, України загалом?

Уже три роки ми не проводимо ігри КВН. Можна сказати, що ліги вже немає і, певно, не буде. КВН себе частково віджив. Частково це пов’язане з політичною ситуацією, бо КВН позиціонується як російська гра. Але навіть не в тому справа – з’явилася Ліга Сміху в Україні, і вона забрала найяскравіші команди. А ось нової молодої зміни, аби по всій країні проводити ігри такого класу, як навіть ті, що відбувалися в Луцьку, поки що немає. Це справді був високий рівень, і Ліга Сміху тому підтвердження. Адже команди, які були у нас чемпіонами-фіналістами, тепер там і продовжують потужно виступати.  

– Реінкарнація КВН можлива? З іншою назвою, зміненою формою, але щоб це були саме місцеві ігри молоді.

– Такі спроби були. І не лише в Луцьку. Намагалися відновлювати студентські ігри, але поки що нічого з того не виходить. Це пов’язане з втратою популярності ігор КВН. А Ліга Сміху поки що не може дозволити собі у кожному регіоні мати власну лігу. Так, певне географічне розділення є, але, на мою думку, на місцях ще не можна похвалитися таким рівнем команд, який був у КВН до війни. Раніше потужні команди були у лігах в Луцьку, Тернополі, Рівному, Львові. Не хочу ні в якому разі ображати Лігу Сміху, але така думка не лише моя, а й у частини людей, що крутяться в цій сфері. Не можу зрозуміти, чому молоді не цікавий цей рух. Тенденція спаду активності молоді характерна не лише щодо гумору, а й спорту, громадської діяльності. Моє особисте враження, що десять років тому активність молоді була вища. Можливо, це пов’язане зі збільшенням популярності соцмереж, люди дедалі більше часу проводять саме там. Коли ж я був студентом, то лише на нашому факультеті було 4-5 команд КВН, з яких 2 потужних, які грали по Україні, а інші підтягувалися до їхнього рівня. На кожному з факультетів була команда. Зараз в цілому університеті зібрати команду – це проблема.

ГУМОР ОБ’ЄДНУЄ ДО ПОЛІТИКИ

– Разом з тим, коли б до Луцька не приїжджало гумористичне шоу – у залі аншлаг. Публіка не перестала любити гумор.  

– Безумовно, у концертній ніші гумор зараз найбільш затребуваний. Це пов’язане з тим, що навколо багато негативу і люди потребують розрядки. Попри те, що в країні триває війна, емоційне розвантаження потрібне. Тож в останні роки розвинулися музичні фестивалі, шоу одного артиста чи команди. Публіка готова платити більше, але за якісний гумор. Натомість КВН – це була більш самодіяльність, де були фаворити і слабші команди. Люди це розуміли і знали, що загалом буде позитивний настрій. Нині оця ніша, яка може об’єднати молодіжне середовище, не заповнена. Але сподіваюся, що щось в Україні мусить виникнути. Не факт, що це буде КВН. Але після періоду затишшя має виникнути новий виток.

– Залежно від регіону гумор в Україні різний?

Знаю, що у деяких команд була різниця між продажами у Східній та Західній Україні, інші мали стабільну популярність. Це пов’язано з мовою. Наприклад, артист поза мовними критеріями – це Тарас Стадницький. Образ сільського чоловіка близький для народу всюди. Хоча нині гумористичні проекти поступово вирівнюються і завойовують популярність рівномірно.

– Гумор об’єднує…

– Так, гумор об’єднує, але до того моменту, коли гумористи починають йти в політику.  Я поважаю і Зеленського, і інших артистів, які йдуть у політику, але вважаю, що артистам, спортсменам, гумористам, які отримали народну популярність, не варто її втрачати заради чотирьох років каденції депутата.

КОНКУРСИ КРАСИ МАЮТЬ МІНЯТИ ФОРМАТ  

– Ваша організація VolFest робить чимало розважальних заходів, один із них конкурс краси «Міс Принцеса». Шоу отримало чимало критики, особливо в останні роки. Мовляв, оцінка дівчини у купальнику – це приниження жінки. Як ти реагуєш на таку критику?

Шоу свого роду себе відживає. Можливо, це останні роки, коли конкурси краси проводиться у такому форматі. Одне діло – це Міс Всесвіт, мегакомерційний проект, і він буде далі жити. Щодо критики, то вона буває конструктивна, але не завжди. Коли ми організовували більше заходів, я щотижня читав коментарі про себе, які були написані, наче під копірку, і звик до цього. Але я розумію жінок, для яких неприйнятно ходити на публіці в купальнику. Хоча є й протилежна думка жінок, яким це подобається. Те саме можна сказати і про чоловіків, адже є такі види спорту (по суті, чоловічі конкурси краси з елементами атлетизму), де на сцену виходять з оголеним торсом. На мою особисту думку, оголене тіло – це не те, чого варто соромитися. До гарного, естетичного тіла потрібно прагнути. Хоча це не головне в людині, звісно.

– Як місцеві конкурси мають змінитися?

Можливо, потрібно робити більший акцент на інтелектуальних конкурсах, прибирати вихід у купальниках. Однак треба розуміти, що є завдання від всесвітніх конкурсів, які прописують, яким має бути формат. Якщо конкурс за такими параметрами не проведуть на місцях, то переможниця не поїде далі. Ці конкурси мають чіткі рамки, параметри, учасниці підписують контракти з чіткими умовами. Цьогоріч був великий скандал в України, коли з’ясувалося, що переможниця конкурсу краси виявилася мамою, а за умовою дівчина не повинна мати дітей. Можна також говорити, що це порушує права жінки, але з іншого боку – це умови для всіх. Як, наприклад, у спорті.

Свого часу ми проводили студентський конкурс «Перша Леді Волині». Щороку він мав багато критики, а після проведення саме цю подію найбільше коментували в інтернеті. Але, попри це, дівчата завжди були задоволені, ніхто не казав, що дарма взяв участь. Вони чудово навчалися в університеті, зараз мають сім’ї, абсолютно здорова атмосфера. Не думаю, що це щось, за що їм колись буде соромно.

– Які проекти VolFest, на твою думку, найуспішніші?

Мені сподобалося, що ми зробили у 2016 році футбольну фан-зону в Луцьку. Це не була грандіозна площа, але, маючи мінімальний бюджет і дякуючи покійному міському голові Миколі Романюку, ми зробили хороше діло, хоча збірна Україна програла тоді все, що могла. Це був проект для душі, не комерційний, чимало лучан приходило вболівати.

11 років я займався Студреспублікою і багато людей з того середовища стали досить успішними. Нарешті минулого року я передав організаторські функції, бо ж давно не студент. Думаю, що Студреспубліки будуть жити. На Волині це завжди було масштабне дійство. Наступного року готуємо Фестиваль національної кухні, цього року не проводили, бо перенасичене цими заходами було місто.

– Від VolFest ти входиш до громадської ради при голові облдержадміністрації. Це дієвий орган?

Спроби зробити його дієвим зараз є. І від голови адміністрації, і від голови громадської ради, бо досі він був не дуже дієвий. Як правило, ці організації завжди є складні, бо в кожного свої питання.  Для частини організацій участь у громадській раді – це представлення своїх інтересів, вони лобіюють економічні питання. Для інших – це вагомий важіль впливу.

– А ваш який був мотив?

– У розважальному напрямку не так багато організацій. Тим паче, коли було запрошення, то ми спільно вирішили взяти участь, сподіваючись на її дієвість. До того я був членом громадської ради при міському голові. Ми працювали півроку, а потім розпочалися політичні перепетії і структура зупинила роботу. На мою думку, навіть існування майданчика, де громадські організації будуть обговорювати проблеми спільно – це вже позитив, витрат на це не йде, адже участь на громадських засадах.

ПОЛІТИКА – НЕВДЯЧНА СПРАВА

– 2019 обіцяє бути політично важким, і це вже відчувається. Особисто для тебе є пропозиції попрацювати в політиці?

Я не знаю чому, але мене дуже часто політичні партії намагаються переманити до себе. Однак моя позиція чітка: я поза політичними організаціями. Максимум, що я можу – це щось підказати, але я нині не асоціюю себе з жодною партією. І в подальшому не хотілося б.

Я бачу, яка це в Україні невдячна справа. Адже навіть ті, хто хочуть зробити щось корисне, їх, як правило, з’їдять. Потрібно працювати в системі або навіть туди не потикатися. Вважаю, що можна себе проявити в інших нішах, окрім депутатства. У мене були пропозиції йти в прохідних списках, але я відмовився і переконаний, що вчинив правильно.

У СТРОНГМЕНІ СУДДІ НЕ МАЮТЬ ПРАВО НА ПОМИЛКУ

– Як у твоє життя увійшов стронгмен?

– Це сталося досить випадково. У 2014 році ми провели на аматорському рівні перший турнір, там познайомився з Василем Вірастюком, Сергієм Конюшком.

– А ти до цього цікавився цим видом спорту?

– Я цікавився як глядач. Стронгмен я любив, але, звісно, не займався цим, бо це надважкий спорт. Я починав як організатор, у Луцьку влаштовували щорічно турнір. А цього року надійшла пропозиція від президента федерації пройти курси суддівства і долучитися не лише до організації турнірів. Я їх пройшов і цього сезону працюю як постійний суддя, а також долучаюся до турів в Україні. Мені це цікаво, адже, окрім роботи, це подорожі, спілкування з людьми. У нас бувають тури, коли спортсмени змагаються щодня в різних містах.

– Чи важко судити, адже чимало зі спортсменів для тебе, якщо не друзі, то гарні товариші?

– У стронгмені, як у боксі, судді помилятися не можуть. Стронгмен – такий вид спорту, що навіть якщо ти хотів би засудити, то це не дуже вдасться, адже на майданчику працює мінімум два судді. А по-друге, у нас такі вправи, що ти або робиш, або не робиш вправу. Можлива похибка в долю секунди на секундомірі, коли вправи на час.

Федерація стронгмену – це настільки дружній колектив, що, окрім дрібних спортивних оспорювань рішень, не було якихось конфліктів. Це, мабуть, завдячуючи Василю Вірастюку, який, як батько, може сказати фінальне слово, але він завжди це робить чітко, і не знаю таких випадків, аби він когось образив.

– Яка твоя улюблена вправа?

Цього року ми вперше провели змагання на озері Світязь. Однією з вправ було перетягування яхти на відстані 30 метрів у воді. Спортсмени сиділи на березі і, впираючись, перетягували канат. Мені ця вправа неординарна.

– Особисто ти займаєшся спортом?

– Останні півтора року активно займаюся у тренажерному залі. Це навіть не пов’язане зі стронгменом. У мене був період, коли я страшенно почав набирати зайву вагу, сягнуло понад 123 кілограми.

– Це вже вага стронгмена!

– Так, але це була лише вага, а не м’язова маса. Тож я відчував, що мені тяжко, і за рік скинув 17 кілограмів. По-перше, набагато ліпше себе почуваю, по-друге, у мене збільшилися ваги на снарядах. З’явилося зацікавлення силовими видами спорту, але, звичайно, перспектив у стронгмені у мене немає жодних. У цей спорт потрібно приходити, як мінімум, кандидатом у майстри спорту з базового виду спорту. Наприклад, важкої атлетики, пауерліфтингу, легкої атлетики (маю на увазі метання диску чи штовхання ядра). В іншому випадку набирати основу для атлета важко.

– Хіба ж не було випадків, коли у цей вид спорту приходили міцні чоловіки з села? Бо вправи ж наближені до життя: те ж піднімання колоди, коромисло…

– Звичайно, таке траплялося, але це спорт, де є понад 40 різноманітних вправ. Тож навіть сильна людина, яка важко працює у селі, фізично розвинена і складена атлетично, не може мати розвинені всі групи м’язів, які використовуються в стронгмені. Наприклад, є вправа підйому гантелі, яка важить 90 кг, однією рукою. Рекорд України – понад 130 кг. Упевнений, що будь-який сильний чоловік не зможе без спеціальної підготовки це зробити. Але головне займатися – і будеш мати результат. Радує, що цього року вперше за довгий час на чемпіонат України поїхали хлопці з Волині. Зайняли 5-6-те місця у своїх категоріях, що дуже добре для початку. Сподіваюся, що наступного сезону кількість охочих позмагатися буде рости.

– Я так розумію, що питання, який твій улюблений вид спорту, риторичне?

– Зараз однозначно стронгмен. Раніше любив футбол, а нині дивлюся рідко. Тож влітку для мене фаворит – це стронгмен, а взимку – біатлон. І не обговорюється.

(фото надані Валерієм Пельцом)

ЧИТАТИ ТАКОЖ:

 

527
2
0
Надрукувати
мітки:
0 коментарів
13 листопада 2018
11 листопада 2018
07 листопада 2018
04 листопада 2018
23 жовтня 2018
11 жовтня 2018
27 вересня 2018
16:30
26 вересня 2018
20 вересня 2018
11 вересня 2018
09 вересня 2018
06 вересня 2018
05 вересня 2018
#Сім_сорок. Батьківські вайбер-групи: поміч чи привід для скандалу
Не так давно дізналася, що мої друзі-батьки усі мають на ...
#Сім_сорок: право поліцейського і ДТП: що вчать у луцькій автошколі (дівоча версія)
Для того, аби ми, учні автошколи, дійсно вчили правила дорожнього ...
#Сім_сорок: жити-(не)смітити
Маленький песиміст в мені каже, що не скоро ідея з ...
#Сім_сорок. Коли бракує часу
Ви аналізували коли-небудь, скільки часу на день у вас забирає ...
Сім_сорок. Кави?
Ще 5 років тому у Луцьку було не так багато ...
#Сім_сорок: перше заняття в луцькій автошколі (дівоча версія)
Не так давно, моя журналістсько-дівоча натура захотіла стати ще й ...
Неочікувана парочка друзів
Уже фактично увійшло у звичку кожного ранку визирати у вікно ...