Поділитись:

Як і чому змінювалися назви луцьких вулиць: історія (фото)

Середа, 19 грудня 2018, 11:00

У Луцьку двічі називали вулиці на честь Климента Ворошилова, вулиця Тараса Шевченка існує у Луцьку беззмінно на тому ж місці сто років (рекордний показник для Луцька!), російський письменник українського походження Володимир Короленко – єдиний діяч культури, на честь якого прижиттєво назвали вулицю у Луцьку, перша назва вулиці Паркової – Староіоанівська, була першою вулицею-антропонімом у Луцьку, а сучасну вулицю Лесі Українки перейменовували 13(!) разів.

Про це йдеться у матеріалі Сергія Єфімова на "Хроніках Любарта". 

Була Ягеллонська, стала Сталіна

У вересні 1939 року на Волині, як і в усій Західній Україні, було встановлено Радянську владу. У Луцьку це сталося з третьої спроби. Дві попередні були, відповідно, у листопаді 1917 – лютому 1918 та серпні-вересні 1920 років.

Одним з напрямків впливу більшовицької ідеології було надання нових назв населеним пунктам, площам, вулицям, провулкам приєднаних земель. Відчув це на собі й Луцьк, що став адміністративним центром новоствореної Волинської області у складі Радянської України.

Центральна вулиця Луцька, що звалася Ягеллонською (сучасна назва – вулиця Лесі Українки), була перейменована на честь “вождя усіх часів та народів”, Генерального секретаря ВКП(б) Йосипа Вісаріоновича Сталіна (1879-1953). Назва Ягеллонська (Ягеллони – королівська династія у Польщі у 1386–1572 роках, та великокнязівська у Литві у 1377- 1572 роках, королівська – у Речі Посполитій у 1569-1572 роках) була далеко не першою назвою цієї вулиці. Вона міняла назву 13 разів! Пречистенська, Олицька, Дубенська, згодом Шосова (тобто, замощена)... 1912 року, на честь відзначення 300-річчя династії Романових отримала назву на честь останнього російського імператора Миколи ІІ (1868-1918). Вважається, що це один з перших антропонімів у Луцьку, раніше на честь відомих людей луцькі вулиці не називали. Антропонім у перекладі з грецької – власна назва людини. Згодом, після повалення у Росії монархії вулиця Миколи ІІ стала Головною. Польські війська зайняли Луцьк у травні 1919 року, а з наступного року ця вулиця стала Ягеллонською.

До речі, до кінця 1920-х років Ягеллонська починалася від Старого міста (сучасного майдану Братський міст) і вела до околиці, на якій розташовувалася колонія Лідавка (на початку сучасної Ківерцівської вулиці).Тоді ж її Ягеллонську розділили майданом Нарутовича (тепер частина Театрального майдану) на два відрізки – власне Ягеллонську та північну частину – вулицю Юзефа Пілсудського (тепер це вулиці Винниченка та Стрілецька).

Плац Габріеля Нарутовича><span class=Плац Габріеля Нарутовича

Габріель Нарутович (1865-1922), ім’я якого носив однойменний майдан, був першим президентом Польщі. Щоправда, керував він недовго, усього пять днів. Заступивши на посаду 11 грудня 1922 року, вже 16 грудня новообраний президент був застрелений на виставці у Варшаві екстремістом Елігіушем Невядомським – критиком-модерністом і художником крайньоправих поглядів.

Юзеф Пілсудський (1867-1935), ще за життя якого назвали його ім’ям вулицю у Луцьку, був видатним польським державним діячем,засновником Другої Речі Посполитої. Начальник держави у 1918-1922 роках, прем’єр-міністр у 1926-1928 та 1930 роках, міністр оборони Польщі у 1926-1935 роках. Він неодноразово бував у Луцьку.

Вулицю Пілсудського радянська влада перейменувала на вулицю Червоної Армії. Ця назвазберігалася до 1961 року.

На честь дати, коли Західну Україну приєднали до СРСР, інша центральна вулиця міста -алея Болеслава Хороброго (так названа на честь національного героя Польщі, князя у 992-1025 роках та першого польського короля (1025), отримала нову назву – вулиця 17 вересня (тепер це проспект Волі). Раніше вулиця звалася Рівненсько-Дубнівською, згодом Рівненською. За часів австро-угорської окупації 1915-1916 років мала назву Київська.

Не забули й сталінських соратників. Тоді були поширеними прижиттєві присвоєння назв вулиць державним та партійним діячам СРСР. Отже, вулиця, що з 1928 року носила ім’я польського письменника – реаліста Стефана Жеромського (1864-1925), отрималаім’я тодішньогонародного комісара оборони СРСР Маршала Радянського Союзу Климента Єфремовича Ворошилова (1881-1969). Після німецької окупації, з 1944 року вулиця знову отримала ім’я Ворошилова, який пізніше, у 1953 – 1960 роках займав у Радянському Союзі найвищу державну посаду – Голови Президії Верховної Ради СРСР. Щоправда, тодішній найвищий партійний керівникМикита Хрущов був головніше. До речі, постать Ворошилова унікальна у радянській історії й тим, що міста та вулиці на його честь у СРСР називали двічі. Перший раз за життя Климента Єфремовича , до 1957 року. Того рокулуцьку вулицю Ворошилова перейменували на честь російського байкаря-перекладача Івана Андрійовича Крилова (1769-1844). А другий раз топоніміка назв луцьких вулиць змінилася вже після смерті цього державного діяча 1969 року. Проспект Молоді з середини 1970 до 1991 року мав назву вулиця Ворошилова.

Також у Луцьку з’явилася вулиця на честь радянського державного діяча В’ячеслава Михайловича Молотова (1890-1986), тодішнього Голови Раднаркому та наркома закордонних справ СРСР. Це – сучасна вулиця Миру на Красному. Раніше тут знаходилися вояки, спочатку російської, згодом польської армій. Звідти назви. До 1921 року вулиця носила назву Гусарської, надалі – Уланська.

Звичайно, згадали Ради й про теоретиків комуністичної ідеології. Вулицею, що отримала ім’янімецького філософа-матеріаліста Карла Маркса (1818 – 1883), стала тоді частина Тринітарської вулиці ( так називалася за польської влади сучасна вулиця Сенаторки Левчанівської). Тепер це від сучасної вулиці Лесі Українки до ринку.Тринітарії (Орден Пресвятої Трійці) – католицький жебручий чернечий орден, заснований близько 1194 року і затверджений буллою папи Інокентія III в 1198 році французьким богословом Жаном де Мата і пустельником Феліксом де Валуа (Валезієм) для викупу полонених християн з мусульманської неволі. У Луцьку тринітарії з’явилися 1717 року. Залишилася пам'ятка архітектури ХVIII століття – монастир тринітаріїв, де тепер знаходиться луцький військовий шпиталь.

Сучасна вулиця Паркова, що з’ єднує проспект Волі та вулицю Глушець, отрималаім’ янайближчого соратника та спонсора Маркса – німецького філософа та підприємця Фрідріха Енгельса (1820-1895). А до того, з 1937 року вона мала назву на честь польського генерала Густава Дрешер-Орліча (1889-1936). Цікаво, що перша назва вулиці – Староіоанівська, відома ще й тим, що була першою та єдиною вулицею – антропонімом Луцька до 1912 року. У Луцькій інвентарній книзі за 1895 рік серед 25 назв вулиць і площ тільки ця вулиця пов’язана з іменем.

Паркова у радянський період><span class=Паркова у радянський період

До середини 1950-х років у Луцьку не існувало вулиці імені Леніна. Саме тоді на його честь перейменували вулицю 17 вересня (з 1991 року – проспект Волі).

Сучасна вулиця Кривий Вал починається з вулиці Глушець, перетинає вулицю Лесі Українки та виходить до Набережної. Радянська влада з трьох польських вулиць створиланову вулицю, яка отримала назву Першого травня - на честь свята міжнародної солідарності трудящих.

Ті вулиці мають давню історію та дуже цікаві як топоніми.

Вулиця Нижня знаходилася на дільниці сучасного Кривого Валу між вулицями БогданаХмельницького (тоді називалася Шпитальною, з 1912 – Романовська, на честь правлячої династії) та Лесі Українки (до 1912 року – Шосова). Коли 1912 року вулиця Шосоваотримала ім’я імператора Миколи ІІ, одночасно з нею Нижня стала вулицею імператора Олександра І (1777-1825, російський імператор з 1801 року). Одночасно, вулиця Кінна була перейменована на честь вбитого попереднього року голови Ради міністрів Російської імперії Петра Аркадійовича Столипіна (1862-1911). Разом з вулицею Миколи ІІ це були перші антропоніми назв луцьких вулиць.

1921 року польська влада об’єднала обидві вулиці у одну, яку назвала вулицею Третього травня на честь Конституції Речі Посполитої 1791 року – однієї з перших конституцій того часу.

На дільниці ж сучасного Кривого Валу від вулиці Богдана Хмельницького до кінця та аж до самого Стиря знаходилася вулиця на честь польського патріота, настоятеля Ченстоховського монастиря Августина Кордецького (1603-1673). Кордецький був організатором оборони цього монастиря 1655 року під час польсько – шведської війни 1655 року.

1931 року колишню Столипінську назвали вулицею Голувки на честь вбитого оунівськими бойовиками польського політика Тадеуша Голувко (1889-1931). Колишня вулиця Олександра І залишилася вулицею 3 Травня.

Отже, вулиця 1 Травня утворилася внаслідок об’єднання вулиць 3 Травня, Тадеуша Голувки та Августина Кордецького.

Радянські назви у старому місті

 

У Старому місті Луцька ще за часів Російської імперії та раніше зберігалися давні історичні назви вулиць.

Сучасна вулиця Драгоманова колись включала Троїцьку (з початку ХХ століття Поштову) та Ринкову вулиці, які за Другої Речі Посполитої були об’єднані під назвою Домініканська. Вулиця мала таку назву у зв’язку з тим, що на ній знаходивсямонастир ордену домініканців. Довгий час цей монастир, заснований ще у третій чверті XIVстоліття, був єдиним монастирем у Луцьку. Домініканську вулицю більшовицька влада перейменувала на честь діяча німецького й міжнародного робітничого руху, одного з засновників Комуністичної партії Німеччини Карла Лібкнехта (1871-1919).

За польської влади сусідня з Домініканською Кредитова вулиця стала вулицею Королеви Ядвіги (тепер це – вулиця Дмитра Братковського). Королева Ядвіга (близько 1374 – 1399, королева Польщі з 1384 року), на честь якої 1920 року назвали вулицю, - національна героїня Польщі. Була дружиною засновника династії Ягеллонів -великого князя Литовського Ягайла (від його імені – назва династії Ягеллонів), який 1386 року коронувався як польський король Владислав ІІ. За радянської влади вулиця отримала назву на честь російського радянського поета Володимира Володимировича Маяковського (1893 – 1930).

Теперішня Братковського перед війною><span class=Теперішня Братковського перед війною

Луцьку вулицю Караїмську так звали завдяки караїмам – нащадкам тюркського племені, яке з давніх часів мешкало в Криму. За переказами, великий князь литовський Вітовт (двоюрідний брат Ягайла) у 1392 році розбив війська татар, взяв багато полонених, серед яких були караїмські родини, та поселив їх у Луцьку. Раніше були дві вулиці – Боніфратська та власне Караїмська. У першій мешкали православні, в другій – євреї та караїми. Ці вулиці об’єднали в одну під назвою Караїмська у 1920 році. Караїмську перейменували на честь одного з попередників Ворошилова на посаді Голови Президії Верховної Ради СРСР(1937-1946), всесоюзного старости, як його називали, Михайла Івановича Калініна (1875-1946). Старовинну назву вулиці відновили у 1991 році, за незалежної України.

Сучасній вулиці Кафедральній повернули історичну назву на початку 1990-х років, за часів незалежної України. А найдавніша її назва, пов’язана з тим, що вулиця розташована неподалік найвідомішої пам’ятки архітектури Луцька – замка Любарта (останнього самостійного правителя об’єднаного Галицько-Волинського князівства у 1340-1349 роках та Волинського князя з 1340 по 1383 або 1384 рік).Кафедральною вулиця стала наприкінці ХІХ століття. Назва пов’язана з собором Святої Трійці або кафедральним костелом Святої Трійці — першим кафедральним костелом Луцька (ХV-XVIII століття), який на сьогодні не існує. На Кафедральній вулиці залишилися від кафедрального комплексу дві споруди: кафедральна кам’яниця XVI століття, де зараз розміщується єпархіальне управління римо-католицької церкви в Луцьку, та дзвіниця, розташована навпроти другого (теперішнього) кафедрального костелу Луцька — собору Святих Петра і Павла.

За Другої Речі Посполитої тут замість однієї вулиці були три: власне Кафедральна, Кармелітська (на честь монастиря, заснованого у середині XVIII століття Кармелітським орденом) та вулиця Бригідок (на ній знаходився монастир першого луцького жіночого католицького ордену).

За радянської влади Кафедральну вулицю перейменували на честь радянської партійної та громадської діячки, дружини більшовицького вождя Володимира Ілліча Леніна – Надії Костянтинівни Крупської (1869 – 1939).

А сучасна вулиця Данила Галицького з 1957 до початку 1990-х років носила ім’я ватажка селянської війниу Російській імперії у 1773-1775 роках Омеляна Івановича Пугачова (1742-1775), що видавав себе за імператора Петра ІІІ. Хоча вулиця Пугачова у Луцьку була ще з 1947 року. Раніше ця вулиця мала назву Ринкова. Здавна на місцітеперішньої вулиці Данила Галицького існували дві: Широка та Велика.

Вулиця Широка починалася на Ринку північніше Покровської церкви і йшла по території, яку заселяли євреї до господарської переправи через Стир. З кінця XIX століття Широка називалася Шкільною, а з 1920 року – полковника Берека Йоселевича (1764 – 1809), що командував єврейською кавалерією під час повстання Тадеуша Костюшка 1794 року,та майдан Переца (Іцхак Лейбуш Перец ( 1852— 1915) — єврейський письменник). До речі, Єврейський полк легкої кавалерії був польською військовою частиноюу складі повстанської армії Костюшка. Також це - перша єврейська військова частина з часів падіння міста Масади, що було захоплено римлянами у 73 році!

Вулиця ж Велика йшла на північ від Ринку тазакінчувалася на Глушецькому мості. Пізніше Велику разом із частиною Ринку назвали Базиліанською (Василіанською), на честь ордену василіан, який розмістився у колишньому братському монастирі. Цю назву вулиця мала й за часів Другої Речі Посполитої, з 1920 року. А у XIX ст. вулицю звали Покровською. За радянської влади Базиліанська вулиця стала майданом на честь видатного єврейського письменника Шолом-Алейхема ( 1859 – 1916).

Сучасна Данила Галицького у 1925><span class=Сучасна Данила Галицького у 1925

Згодом усі вулиці на честь єврейських видатних діячів, що знаходилися на сучасній вулиці Данила Галицького об’єднали в одну, яку назвали Староміською.

Отже, за Радянської влади більшість вулиць луцького Старого міста отримали назви, що не мали жодного відношення до історії міста.

Вулицю генерала Мінкевича перейменували на честь його катів

 

Відбувалися зміни у назвах вулиць інших районів міста. Вулицю Листопадового повстання, що отримала назву на честь антиросійського польського національно - визвольного повстання 1830-1831 років, що розпочалося у листопаді 1830 року, нова влада перейменувала на Штабну. Звичайно, не могли Ради залишити назву вулиці на честь повстання, гаслами якого було відновлення Польщі у кордонах 1772 року, тобто до Дніпра. Штабна вулиця знаходилася там, де тепер дільниця вулиці Шопена від моста через Сапалаївку до проспекту Перемоги. 1954 року цю вулицю перейменували на честь українського комуністичного письменника-москвофіла Ярослава Олександровича Галана (1902-1949), що у 1928-1929 роках викладав у луцькій приватній гімназії польську мову.

Було перейменовано й сусідню вулицю Виспянського , що носила ім’я польського поета, художника, драматурга, реформатора театру Станіслава Виспянського (1869-1907). Вона стала називатися Верхньою, а пізніше отримала назву вулиця Горбок.

Напроти вулиці Листопадового повстання за Польщі знаходилися вулиці Лелевеля, Мінкевич, Казимира Пулавського та Польського солдата. Тут знаходилися колонії польських урядовців, що мешкали у одно- і двоповерхових будинках, а також у двох житлових багатоповерхівках, споруджених упродовж 1938-39 років. Особливістю всіх будинків було те, що вони були покриті червоною черепицею.

Сучасна вулиця Літня носила ім’я польського історика та політичного діяча, одного з організаторівЛистопадового повстання 1830 – 1831 років Йоахіма Лелевеля (1786-1861).

А вулицю, яка з 1991 року має назву На Таборищі, до 1941 року називали вулицею Генріка Мінкевича (1880-1940), командира одного з полків польських легіонерів під час першої світової війни. Після війни Генрік Мінкевич очолив Корпус охорони пограниччя, створений у вересні 1924 року. Корпусом генерал Мінкевич керував до виходу у відставку 1929 року.Це була єдинаповністю бойова польська військова формація у міжвоєнний період. Проте з приходом Радянської влади 1939 року генерала Мінкевича було заарештовано та розстріляно енкаведистами 9 квітня 1940 року у сумнозвісній Катині разом з тисячами інших колишніх офіцерів польської армії. Парадоксально, що Мінкевича розстріляли, а вулиця його імені у Луцьку залишалася до 1941 року.

Вулицю Мінкевича було перейменовано на Дачну, а пізніше, у 1960-ті роки – на Чекістів. Сумна іронія долі: вулицю на честь страченого енкаведистами генерала Мінкевича Радянська влада назвала на честь його катів.Сучасна ж назва вулиці На Таборищі пов’язана з тим, що тут свого часу було вибране місце для військових навчань. Згодом місце стали називати Таборищем – бо тут таборувалися війська.

Поруч з вулицею На Таборищі знаходиться вулиця Нестора Бурчака. Нестор Володимирович Бурчак (1931-1989) був ректором Луцького педагогічного інституту у 1980-1989 роках. За радянських часів вулицю перейменовано на честь російського поета Миколи Олексійовича Некрасова (1821 – 1878).

На Таборищі перед війною><span class=На Таборищі перед війною

За Другої Речі Посполитої на місці цієї вулиці було дві. Гімназійна (наприкінці 1920-х тут почали будувати гімназію імені Тадеуша Костюшко) знаходилася на дільниці сучасної вулиці Нестора Бурчака від вулиці Винниченка до вулиці На Таборищі. Згодом стала називатися вулицею Польського солдата.

А дільниця від вулиці На Таборищі до вулиці Шопена мала за Польщі назву на честь Казимира Пуласького (1746-1779), учасника боротьби за свободу двох народів – польського та американського, генерала континентальної армії під час війни за незалежність США. 2009 року йому було присвоєно звання почесного громадянина США.

Вулиця на честь іншого польського політичного та військового діяча, який, до речі,також приймав участь у боротьбі за незалежність США, керівника визвольного повстання 1794 року та національного героя Польщі Тадеуша Костюшка (1746 – 1817)за Радянської владиотримала назву Ковельська ( це частина сучасної Ковельської вулиці від Братського майдану до мосту на Красне).Між іншим, у Нью-Йоркуіменем Тадеуша Костюшка названо міст, школу і станцію метро.

Найдавнішим мостом у Луцьку є саме той Ковельський міст, який мав історичну назву «Красненський», бо з’єднував Луцьк із колишнім передмістям – селом Красне, що нині є житловим районом.

Дерев’яний міст тут побудували дуже давно: у джерелах згадується навіть XIV століття. З тих пір його, вірогідно, неодноразово ремонтували, а може й замінювали.За часів Другої Речі Посполитої міст теж носив ім’я Тадеуша Костюшка.

Шевченка, Короленка, Пушкіна, Франка

По сусідньому від Ковельського (Красненського) мосту, що знаходиться східніше, проходить вулиця на честь великого українського поета та художника Тараса Григоровича Шевченка (1814-1861). Ця вулиця має дуже цікаву історію.

Вулиця Тараса Шевченка – своєрідний луцький рекордсмен. Це – найстійкіша вулиця – антропонім міста. Назва вулиці саме на цьому місці існує рівно 100 років. Вулиця носить цю назву з 1918 року. За УНР, Української Держави гетьмана Павла Скоропадського, за Другої Речі Посполитої та німецької окупації 1941-1944 років назва вулиці не змінювалася. Докладніше.

Основу сучасної вулиці Тараса Шевченка склали дві: Зелена (дільниця від сучасної Ковельської вулиці до мосту) та Водопійна ( пізніше Староволодимирська,від сучасного Театрального майдану до того ж мосту). Староволодимирівська була однією з найпрестижніших в місті вулиць, на якій селилися переважно відставні вищі офіцери, і навіть мешкав адмірал.

Повітова скарбниця на Шевченка у міжвоєнний час><span class=Повітова скарбниця на Шевченка у міжвоєнний час

Після звільнення міста від австрійської окупації перейменуванням вулиць у Луцьку зайнялася спеціальна комісія гласних міської думи. Цю комісію було створено ще 1914 році для впорядкування назв та іменування новозапроектованих або стихійно утворених вулиць. У грудні 1916 року ця комісіязапропонувала перейменувати вулицю Староволодимирську та однойменний міст на честь командувача Південно - Західного фронту генерала Олексія Олексійовича Брусилова (1853-1926). Операція, у результаті якої було тоді визволено Луцьк, так й називають: Брусиловський, або Луцький прорив.

Рішення щодо перейменування було схвально прийняте міською владою. Оскільки вулиця була пряма, її тип був визначений як проспект. Так з’явився Брусиловський проспект.

Одночасно з’явилися вулиці на честь командувача 8-ої армії , що визволяла Луцьк, генерала Олексія Максимовича Каледіна (1861-1918) - Каледінська (тоді Яровицька, тепер Івана Франка) та Денікінська (тоді Абрикосова, тепер Коперника) на честь командира 4-ої стрілецької дивізії генерала Антона Івановича Денікіна (1872-1947).

Перейменування були достатньо аргументовані . На вулиці Староволодимирській, що стала Брусиловським проспектом, поряд стратегічного мосту, захоплення якого було одним з першочергових завдань під час наступу, розташувався штаб армії. А по Яровицькій дорозі (це село вже було включено до меж міста, але сільська вулиця ще не мала офіційної назви) з боку Ківерець увійшли військові підрозділи, що захопили першими стратегічний міст.

У подальшому, оскільки Брусилов з 1920 року вступив до Червоної Армії, у Луцьку про нього згадали 1939 року. Маленька вулиця Троїцька у Старому місті у 1939-1941 роках мала назву Брусиловською. Зрозуміло, на честь керівників Білого руху Каледіна та Денікіна радянських вулиць не називали.

Після перейменування 1912 року луцьких вулиць на честь осіб з імператорського дому Романових, це була друга хвиля появи назв вулиць-антропонімів у місті.

У подальшому, міська комісія по наданню назв луцьким вулицям продовжила свою роботу. До складу цієї комісії 1918 року було введено члена луцької міської управи, а згодом товариша (заступника міського голови) Дерев’янка, який відповідав в управі за шкільництво і культуру. У роботі комісії приймали участь й вчителі-словесники.

Саме ця комісія рекомендувала присвоїли луцьким вулицям прізвища літераторів, а не генералів чи чиновників. Зокрема, поета Тараса Шевченка та письменника Володимира Короленка.

За Української Народної Республіки, у березні 1918 року, Брусиловський проспект та вулицю Зелену об’єднали. Цій об’єднаній вулиці спеціальним ритуалом присвоїли ім’я видатного українського поета Тараса Шевченка.

Комісія аргументувала перейменування на честь Тараса Шевченка тим, що у січні 1916 року вербунковим комісаром Українських січових стрільців скульптором Михайлом Гаврилко на вулиці Зеленій було засновано українську школу імені Шевченка.

Проте, за часів Другої Речі Посполитої, з 1920 року ім’я Шевченка носила лише західна частина вулиці, що пролягала територією Красного (колишня Зелена). Це була єдина луцька вулиця, що носила тоді ім’я українського видатного діяча. Східна ж частина (колишній Брусиловський проспект) називалася Люблінською, згодом – Унії Люблінської. Ця назва була пов’язана звидатною подією історії Польщі. Внаслідок Люблінської угоди між Польським королівством та Великим князівством Литовським 1569 року було створено об’єднану державу – Річ Посполиту. Саме внаслідок цієї унії Луцьк на більш як двісті років підпав під владу Польщі, увійшовши до Королівства Польщі у складі Речі Посполитої (1569 – 1795). Повністю всій вулиці повернули ім’я Тараса Шевченка після встановлення Радянської влади у 1939 році. Зазначу, що за німецької окупації на вулицю Шевченка перейменували на нетривалий час (приблизно два місяці) вулицю Сталіна (колишню Ягеллонську, тепер Лесі Українки). Далі німці перейменували цю вулицю на Головну.

Назва сусідньої з вулицею Шевченка вулиці Короленка, яка є відгалуженням сучасної Богдана Хмельницького у бік Набережної, унікальна для Луцька. Цеєдиний випадок у історії міста, коли вулицю прижиттєво назвали не на честь державного чи військового діяча, а на честь діяча культури.

За часів Української Держави, влітку 1918 року комісія запропонувала дати новоствореній вулиці ім’я видатного російського письменника українського походження Володимира Галактіоновича Короленка (1853-1921), якому 27 липня виповнювалося 65 років. Короленко мешкав на той час у Полтаві. Аргументація була достатньо чіткою. Своєю творчістю Володимир Галактіонович був тісно пов’язаний з історичною Волинню, народився у Житомирі, що був центром Волинської губернії. Крім того, на щойно запроектованій вулиці планували відкрити ремісничу школу та присвоїти ім’я ювіляра. Аназви вулиця ще не мала.

Щоправда, на відміну від вулиці Шевченка, польська влада 1920 року перейменувала вулицю Короленка. Спочатку її назвали Бічною Сенкевича (таку назву на честь видатного польського письменника, нобелівського лауреата 1905 року Генріка Сенкевича (1846 – 1916) з 1920 року мала сучасна вулиця Богдана Хмельницького). У 1920-ті роки на Бічній Сенкевича звели елітні, сучасною мовою, будинки, у якихмешкали польські чиновники, навіть один із сенаторів сейму. Згодом вулиця стала Сенаторською. Назву на честь Короленка вулиці повернули у 1944 році.

Назви вулиць Шевченка та Короленка – з третьої хвилі появи вулиць-антропонімів у Луцьку, часів нетривалої української влади (листопад 1917 – травень 1919 років).

Неподалік вулиці Короленка знаходиться вулиця на честь іншого видатного російського письменника. Сучасну вулицю на честь Олександра Сергійовича Пушкіна (1799-1837) у центрі міста заклали на землях колишнього землеміра Северина Добровольського на початку 1930-их років. Тоді вона називалася на честь уродженця Волині Зигмунта Сєраковського (1827-1863), який був офіцером російської армії і учасником польського січневого повстання 1863 року.

Також цікава історія назви вулиці на честь видатного українського поета Івана Яковича Франка (1856 – 1916). До речі, це єдина назва на честь українського видатного діяча, яка з’явилася з встановленням Радянської влади у Луцьку до початку Великої Вітчизняної війни.

А спочатку вулиця звалася Яровицею по назві однойменного села. 1916 року її перейменували на честь генерала Каледіна. Вірогідно, у 1918 році, за української влади, вона знову стала Яровицькою. Згодом, з 1920 року вулиця стала Краківською.

15 червня 1934 року боївкар ОУН Григорій Мацейко вбив міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Перацького (1895-1934). Саме за підготовку організації цього вбивства майбутнього очільника ОУН Степана Бандеру засудили до смертної кари, яку замінили на довічне ув’язнення. У А у Луцьку замість Краківської 1936 року з’явилася вулиця Перацького. А з приходом радянської влади стала вулицею імені Івана Франка.

***

Я спробував торкнутися лише невеличкої частини історії назв вулиць Луцька уХХ столітті, з встановленням Радянської влади майже 80 років тому. Багато залишилося за межами цієї статті.

Підсумовуючи, зазначу, що ще заДругої Речі Посполитої почалося знищення історичних назв луцьких вулиць. З’явилася величезна кількість вулиць-антропонімів на честь польських державних та культурних діячів та вулиць, пов’язаних зі знаменними подіями польської історії. Так відбулася четверта хвиля створення вулиць-антропонімів у Луцьку. Але не остання.

П’ята, радянська, хвиля була ще нищівнішою для топоніміки луцьких вулиць. Внаслідок перейменувань практично не залишилося старих історичних назв вулиць. Вулиці отримували імена людей, які здебільшого ніякого відношення до Луцька не мали. Місто заполонили назвами вулиць на честь державних, партійних, військових радянських діячів, революціонерів, селянських ватажків, радянських та російських діячів науки та культури тощо.

Повернення до історичних назв вулиць Луцька розпочалося лише після проголошення незалежності України, але дуже частково. З’явилося багато нових топонімів на честь українських видатних діячів, як минулого, так й сьогодення. Цей напрямок і надалі повинен стати пріоритетним у топоніміці вулиць нашого міста.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Підсумки виконкому: без запитань і заперечень

 

 

Надрукувати
мітки:
коментарів
15 вересня 2019
13:07
14 вересня 2019
13 вересня 2019