Як колядували відомі волиняни (фото)

Колядки – невід'ємний атрибут святкування Різдва в Україні. 

Колядувати українці починали у Святвечір або у перший день Різдва. Здавна колядували тільки чоловіки та парубки – вони славили піснями господарів та бажали добробуту та здоров’я їхнім родинам. За це отримували винагороду від господарів – смаколики чи гроші.

Сьогодні ж цей обряд перетворився більше на дитячу забаву з можливістю "наколядувати" грошей. 

ІА "Конкурент" запитало у відомих волинян, як вони колядували у дитинстві та які цікаві історії траплялися з ними під час Різдва.

Денис П'ятигорець, заступник голови Волинської ОДА:

"Колядувати ходив. Причому це не було так красиво, як на Західній Україні – з колядками, піснями, в костюмах. Ми ходили натовпом хлопців у повсякденному одязі та повторювали з хати в хату одну ту саму "речьовку". Дуже сильно розчаровувалися, коли замість грошей нам давали цукерки.

Одного разу ми ходили по багатоповерхівках, і з однієї з квартир за нами непомітно вислизнула такса. Ми її побачили, коли вже були біля іншого будинку. Вона всюди ходила за нами, і ми ніяк не могли зрозуміти, як повернути її господарям. Тому ми повторили весь наш маршрут, тільки в зворотному порядку, і скрізь питали: "Це не ваш собака?" Десь за пару годин знайшли господаря".

Микола Яручик, депутат Луцької міської ради:

"Колядувати у дитинстві не ходив, а посівати ходив. Вставав вранці о 6 годині. Спочатку йшов до дідуся і бабусі, потім – по родичах, а потім уже – по селі. Господарі віддячували різним, як правило, грошима – або копійками, або карбованцями, тоді ще радянськими.

Був одного разу випадок, коли нам дали на трьох один карбованець (рубль на той момент), і ми не знали, як його поділити – ще були досить малі, рахувати не дуже вміли. Я запропонував зробити жеребкування. Був мій товариш і ще одна дівчинка, і по жеребкуванню віддали гроші тій дівчинці".

Юлія Вусенко, депутат Луцької міської ради:

"Звичайно, ходила колядувати! Але по родичах та знайомих. Ніколи не колядувала так, як ходять часом діти – по «усьому світу». Давали завжди гроші і солодощі. Часом багато навіть! А взагалі завжди радо приймали, без курйозів. 

Зараз люблю колядувати зі своїми дітьми. Із зіркою, в костюмах... Їм подобається, і я отримую вели-и-и-ке задоволення!"

Аркадій Соломатін, депутат Луцької міської ради:

"У мене життя пройшло за кордоном. Батько в мене льотчик, тож з третього по десятий клас я провів у Будапешті. Але на різдвяні свята ми сім'єю (я, молодша сестра, мама, тато – якщо відпускали) завжди приїжджали сюди, на Вишків, у дідівську хату. Коли я приїжджав, для мене це було найбільше свято. Зараз вже немає такого, не знаю, чому... Але в ті часи я дивився на дорослих – своїх батьків, їхніх кумів, сусідів – посидять, відсвяткують, а потім переодягаються – вдягають жіночі панчохи на себе, помадою фарбуються... А батько, оскільки був військовим, то десь протигаз знайде, шинель, портупею... І от вони йшли. Брали із собою акордеон і йшли вітати. Не просто, щоб отримати гроші, а йшли вітати своїх кумів, рідних, близьких. Один до одного ходили. Зрозуміло, чим їх пригощали – за стіл садили.

Коли я в дитинстві вперше це побачив, мені ще не було, що вдягнути, – то якогось кожуха вивернули, надягнули панчоху на голову, нафарбували. І ми, дітки, теж ходили по сусідах. Ну що давали? Рубль. Рубль на той час були великі гроші. В мене дід був ковалем, заможним, скажімо так. До діда ходили, бо він завжди давав більше грошей дітям. Якщо всі давали десь 25 копійок чи рубль, то дід давав 5 чи 3. Такі ж хлопці молоді, дівчата мене із собою потягули, а колядок я не знав. Бо, якщо чесно, російською розмовляв у Будапешті.

Чим вгощали? Старшим наливали самогонки, а нам, меншим, – цукерки, гроші, печиво. І завжди обирали між собою найбільш авторитетного – касира. Він ходив із торбинкою. І потім ці гроші ділилися між усіма. Коли я приніс гроші додому, мої батьки кажуть: "Ти. що, синку?! Як це ти гроші брав???" Кажу:" Мамо, тато, всі брали. Всім давали, а потім дітки поділили і додому понесли".

Була колись історія цікава. На повороті на Селищну два старших дядьки жили. Один був дуже добрий, але бідний. До нього в садок дітьми як залазили, то це було нормально. А другий сусід самогонку гнав і був жадібний, навіть собак травив на нас, на дітей. А колись був звичай, що, якщо погано віддячили колядникам чи взагалі не відчинили, то ті щось  вкрадуть, щось зламають – словом, нашкодять. Ми в того, що був багатий і скупий, зняли металевий забор і принесли бідному. Тягнули його, мабуть, метрів 150 – а він важкий був!Весь Вишків знав. І нас навіть батьки не сварили, казали: "О! Видно, навіть діти зрозуміли, хто добрий, а хто недобрий з хазяїв".

А в нашій родині у цей день ворота завжди мали бути відчинені і скрізь мало горіти світло. Бо люди приходять вітати, значить, вони приносять добро". 

Сергій "Колос" Мартинюк, фронтмен гурту "Фіолет":

"Колядувати я ходив з раннього дитинства. Особливо любив, як це відбувалося в Залібівці – селі Здолбунівського району, куди я приїжджав до бабусі з дідусем на зимові канікули і де колядувати ми інколи ходили цілою ватагою, з братами. З нами була "звізда" з батарейками, аби всередині постійно горів вогник. Окрім основної колядки, про запас ми мали ще декілька.

Кучугури в селі були вище нашого зросту, тому коляди перетворювалися на цілу пригоду. На нашому "кутку" нам давали грубі гроші, решта села могла, окрім грошей, давати солодощі та випічку, хоча вони нас цікавили значно менше.

А ще колядування було хорошою нагодою завітати і до тих хат, де, згідно з нашими дітвацькими легендами, жили відьми. Щоправда, жодних відьм ми не зустрічали.

Прикметно, що саме з наколядованих грошей я придбав у Дубно кілька касет, без яких би точно не було всього того, що зараз наповнює сенсом мої свята і будні".

Віктор Верба, фронтмен гурту MOTANKA:

"Звісно, колядувати ходили кожен рік. Зазвичай це було з братом та друзями, а ще з батьками. Нам давали хороші гроші, бо ми гарно співали. А часом частували і смачненьким".

Олег Іванюк, співвласник ресторану «Корона Вітовта»:

"Моє дитинство – це 60-70-ті роки. І, відповідно, спогадів про походи на "демонстрації трудящих" значно більше. Та й у місті традиційне колядування у сенсі ходіння від двору до двору було б неможливим. Ті з моїх друзів, хто мали родичів у селі, мали такий досвід. А от традиція вігілійного вечора, з усіма його атрибутами і смакам, запали у пам'ять назавжди. На вігілійну вечерю обов'язково мав бути пісний борщ і короп. Сидіти було слід на кожусі, а під скатертину на чотири кути клався часник".

Петро Савчук, ректор Луцького НТУ:

"Колядувати в дитинстві ходив переважно з молодшим братом або сам. Але мені більше подобалося посівати 14-го січня, бо заробіток був більший. Батьків у селі шанували, тому щедро давали подарунки, переважно гроші. Кожного року це було неповторно і по-своєму цікаво".

Тарас Божидарнік, професор Луцького НТУ:

"Колядувати ходив. І не сам, а з однокласником. Місцями були гарні заробітки! Найбільше отримали 3 рублі радянськими. Це дуже круті гроші були – буханка хліба коштувала тоді 16 копійок, а похід в кіно – 10-30 копійок.

В дитинстві я мав проблеми із запам'ятовуванням віршів, а от колядки йшли супер! Мотивація була!

Кумедним було те, що мій тато був партійним, це були часи атеїзму, піонерів, тому дехто нас проганяв з криками, що розкажуть в школі".

Катерина Павлова, прес-секретар голови Волинської обласної держадміністрації:

"В дитинстві колядували з сестрою Оксаною. Народилися і виросли ми на Рівненщині, однак дарували колядки на Хмельниччині, у бабусі. Ніколи не ходили до чужих та незнайомих: колядували у рідних, хресних, сусідів. Обов'язково щороку вчили нову пісню, готували оригінальні віншування та вірші. Одягалися теж традиційно – вишиванки, квітчасті хустки. Віддячували зазвичай гостинцями: солодощами, фруктами, різдвяними подарунками. Інколи й грошима. Але зав'язала з цією приємною справою рано – у 7-8 класі. А тепер радію, коли колядники заходять до мене у гості. Заздалегідь готую солодощі та гроші".

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: 

• Привітання з Різдвом: ТОП листівок від «Конкурента»
• Із пшениці, рису та з шоколадом: ТОП-5 рецептів різдвяної куті (рецепти)
• Як Коляду на Волині святкували: на 12 страв не розраховували і Мороза кликали