Як німці захоплювали Луцьк у 1918: комендантська година і створення нової влади (частина І)

Майже 101 рік тому у Луцьку вперше ввели комендантську годину. 

"Луцька міська управа оголошує громадянам міста Луцька, що, відповідно розпорядження німецького коменданта міста, громадянам дозволено ходити по вулицях міста тільки до 8 години вечора за німецьким часом, у цей час буде подано сигнал.

Винні у порушенні розпорядження коменданта будуть суворо покарані

 Міський голова С. Р. Спектарев

Члени управи А. С. Варковицький

Секретар В. Ф. Мартинський". 

Напередодні, 6 (19) лютого, до Луцька, відповідно до домовленості Української народної республіки з Німеччиною, увійшли німецькі війська під командуванням генерала Кнейцера, які припинили діяльність Луцької ради робітничих, селянських і депутатів, а також Луцького військово-революційного комітету, створеного більшовиками.

Документів Української Народної Республіки, датованих з 16 по 28 лютого 1918 року включно, не існує. Наступним днем після 15 лютого став день 1 березня. Відповідно до закону УНР від 15 (28) лютого 1918 року вводився григоріанський календар, як у більшості європейських країн. 16 лютого 1918 року за юліанським календарем став 1 березня за григоріанським. У Радянській Росії григоріанський календар ввели раніше. Замість 1 лютого за старим, юліанським стилем, відразу настало 14 лютого за новим. Крім Росії юліанський календар діяв на той час ще у ряді країн, де панівним було православ’я (Румунія, Греція, Сербія тощо). Усі дати у статті будуть приведені як за юліанським, так й за григоріанським календарями.

Отже, німці увійшли до Луцька за законодавством УНР 6 лютого, а в Росії та Німеччині це вже був день 19 лютого. 13 днів різниці...

У результаті німецької окупації Луцька у місті вперше було введено комендантську годину.  Про події, які  відбувалися напередодні в Наддніпрянській Україні у листопаді 1917 – лютому 1918 років, наслідки цих подій та що відбувалося тоді у Луцьку, читайте далі. 

Радянська влада по-луцьки: голова ревкому більшовик Дмитрієв + міський голова меншовик Спектарев

100 днів до початку окупації 

29 жовтня (11 листопада) 1917 року, неділя. Будинок культурно-просвітницької комісії виборних Особливої армії, штаб якої тоді був розташований у Луцьку. Замкова площа, будинок міського училища. Тепер – вулиця Кафедральна.

Цього дня виконавчий комітет Луцької ради солдатських, робітничих і селянських депутатів скликав загальні збори ради і представників гарнізону, щоб обговорити революційні події у Петрограді. 

Ради робітничих, солдатських та селянських депутатів – це виборні політичні організації робітників, солдатів та селян, що виникли в Росії (до складу якої входила й Наддніпрянська Україна) після Лютневої революції 1917 року.  Луцька рада, створена у червні 1917 року, претендувала на владу у місті, яка тоді була у місцевого органу поваленого 25 жовтня (7 листопада) 1917 року більшовиками Тимчасового уряду – міської думи з її виконавчим органом – управою.

Саме, тоді, у неділю, на цьому засіданні й обговорювали питання щодо захоплення влади більшовиками на чолі з Володимиром Леніним у Петрограді. Більшість у раді тоді складали представники соціалістичних партій меншовиків та есерів. Ці партії засудили петроградський переворот.

На відміну від більшовицької партії, що мала назву Російська соціал-демократичної робітнича партія (більшовиків) РСДРП (б), меншовики наполягали на мирному, нереволюційному шляхові побудови соціалізму. Раніше з більшовиками вони були однією партією, потім відокремилися. Себе меншовиками вони не називали, партія звалася Російська соціал-демократична партія (об’єднана). До речі, луцький міський голова Самуїл Рувимович Спектарев (російською мовою прізвище писали – Спектор), обраний на цю посаду у вересні 1917 року, теж належав до меншовиків. Як і більшовики, меншовики вважали себе виразниками інтересів робітничого класу (пролетаріату).

А есери, тобто соціалісти-революціонери, що захищали інтереси насамперед багатомільйонного селянства Російської імперії, були найбільш популярною партією тієї пори. Селяни становили біля 80 відсотків населення.

Есери й меншовики виступали за встановлення демократичної республіки та всілякі свободи (слова, друку, зборів, совісті тощо). Більшовики на словах також. Упродовж понад 70 років їхнього панування наочно переконалися, що це все значить.

Об’єднувало їх з більшовиками тоді одне дуже суттєве для колишньої Російської імперії питання: поміщицькі землі треба відібрати у власників БЕЗ викупу та розділити між селянами. Зрозуміло, селяни від цієї політики були у захваті…

Першими законами більшовицької влади стали Декрет про мир та Декрет про землю, ухвалені 26 жовтня (7 листопада) 1917 року.

Декретом про мир пропонувалося державам, що брали участь у Першій світовій війні, негайно розпочати переговори про укладання миру без анексій і контрибуцій. На період переговорів більшовики закликали увести перемир’я строком на три місяці.

Як відомо, Німеччина програла рік потому Першу світову війну, незважаючи на те, що на кінець війни (11 листопада 1918 року) її війська розташовувалися на території ворожих їй країн Антанти (альянсу Великої Британії, Франції та Росії), яка вела з Німеччиною війну. Достатньо було лише її “дотиснути". Виснажити усі ресурси і примусити підписати мирний договір. Зрозуміло, з анексіями та контрибуціями.

Розгром німців не був обов’язковою умовою їхньої поразки. Берлін ніхто й не планував брати штурмом у цій війні. Навіть воюючи тільки на Західному фронті проти Франції, Великої Британії та США, що вступили у війну за півтора року до її закінчення, німці витримали лише 8 місяців після виходу Росії з війни у березні 1918 році.

Для подальшої боротьби німцям вкрай важливо було позбавитися одного з фронтів. Саме Росія виявилася слабкою ланкою, яка дозволила німецькій армії агонізувати ще до листопада 1918 року. Негайний вихід Росії з війни вигідний був лише більшовикам. Тільки у цьому випадку в них був реальний шанс залишитися при владі. І вони повною мірою ним скористалися.

Відповідно ж до Декрету про землю, поміщицька власність на землю відмінялася без усякого викупу. Поміщицькі маєтки, як і всі землі удільні, монастирські, церковні, кабінетські, з живим і неживим інвентарем, господарськими спорудами й усією власністю переходили в розпорядження волосних земельних комітетів і повітових рад селянських депутатів. У Декреті про землю відмінялося право на приватне володіння землею. Більшовики заявляли, що остаточно земельне питання вирішиться на Всеросійських установчих зборах, що мали розпочати роботу 5 (18) січня 1918 року.

Саме тоді всенародньо обраними депутатами мала визначитися подальша доля колишньої Російської імперії. Тобто основи майбутнього державного ладу, земельне питання тощо. Ще 9 (22) серпня 1917 року Тимчасовий уряд під головуванням Олександра Керенського визначили призначити вибори на 12 (25) листопада, скликання Установчих зборів – на 28 листопада (11 грудня) 1917 року.  

27 жовтня (9 листопада) 1917 року Рада народних комісарів (так більшовики назвали свій уряд) прийняла та оприлюднила постанову про проведення у призначений термін – 12 листопада 1917 року – виборів до Всеросійських установчих зборів.

Повернімося до зборів, скликаних Луцькою радою. Загальні збори Ради разом з представниками гарнізону ухвалили: «Вважати недопустимим застосування збройних сил Луцького гарнізону для придушення Петроградського повстання». Збори вимагали також негайного укладення перемир’я, передачі усіх земель у розпорядження земельних комітетів, встановлення робітничого контролю над виробництвом, скасування смертної кари, демократизації армії.

Ухвалення цього рішення ще не означало перемоги Радянської влади в Луцьку.  Пропозицію більшовиків прийняти резолюцію з вимогою передати усю владу в країні радам було відхилено есеро-меншовицькою більшістю.

На відміну від напівгромадської ради, офіційний орган місцевої влади – Луцька міська дума – по неділях не працював. Дума зібралася наступного дня, у понеділок, 30 жовтня (12 листопада) 1917 року. Порядок денний засідання міської думи був такий же, як у ради.

Після повалення монархії у Росії було змінено й порядок виборів до місцевих органів влади. Відомо, що у 1917 році близько 90 % населення Луцька були євреї. Але до революції їх представництво у міській думі було обмежене 10 %. Після революції це обмеження зняли. Отже, у квітні 1917 року міським головою Луцька вперше обрали єврея – бухгалтера Абрама Самуїловича Варковицького. Більшість гласних, тобто депутатів міської думи, також були євреями. А головою думи обрали місцевого лікаря Ноя Йосиповича Пінеса. Теж єврей.

Незабаром, 10 (23 вересня) 1917 року у Луцьку відбулися нові вибори до міської думи. Вже за новими правилами, за партійними списками. Тоді вибирали кандидатів у гласні, тобто депутати, за п’ятьма списками. Це були: єврейський національний блок, спілка домовласників, соціалістичний блок, польський демократичний блок та український соціалістичний блок. Перемогу тоді одержав соціалістичний блок, а український соціалістичний блок посів четверте місце. Абрама Варковицького на посаді міського голови замінив представник соціалістичної партії меншовиків (РСДРП(о), якого я згадував вище – Самуїл Спектарев. Теж єврей. З 18 гласних міської думи лише двоє (Михайло Гринюк та Павло Голубович) не були євреями. Ноя Пінеса вже не обрали головою Думи. Він був лише товаришем (заступником) голови. Саме Пінес відкрив засідання. Після обговорення питання щодо політичного становища, що склалося, Луцька міська дума внесла резолюцію. У резолюції дуже багато революційної риторики. Хоча сам більшовицький переворот дума рішуче засудила. Ось  основний зміст цієї резолюції:

"Рішуче засуджуючи захоплення влади меншістю демократії, демократична дума міста Луцька, рахуючись з тим, що коаліційний Тимчасовий уряд припинив існування, вважає, що необхідно прийняття невідкладних заходів для створення нової влади.

Признаючи, що розкол серед революційної демократії загрожує невиправними лихами, веде до відпадення від революції широких мас та відчиняє шлях для перемоги контрреволюції, Дума вважає що тільки об’єднання революційної демократії, тільки відновлення єдності революційного фронту можуть ще врятувати республіку та революцію…

Нова влада, що має бути створена, повинна отримати кінцеву санкцію від Всеросійського з’їзду революційної демократії, який повинен зі свого середовища виділити орган, перед яким ця влада буде відповідати.

    Основними завданнями нової влади є:

1. Скликання установчих зборів у встановлений термін.
2. Рішуча зовнішня політика, спрямована до скорішого припинення війни на засадах, проголошених Російською демократією, причому Урядом повинні бути негайно зроблені кроки до початку мирних переговорів та оголошення перемир’я на усіх фронтах.
3. Видання акту про передачу усієї землі у ведення Земельних комітетів з тим, щоб остаточно питання про землю було вирішено установчими Зборами.
4. Відміна смертної кари.
5. Встановлення контролю над виробництвом та споживанням за участю представників від робітничих та інших виборних демократичних організацій.

          Товариш Голови Думи Н.Й.Пінес.

          Міський секретар М. М. Гринюк”.

Отже, принципових розбіжностей за основними питаннями у думи з радою не було. Єдине, у чому звинувачували Леніна та його прибічників – у насильницькому захопленні влади у Росії. Тобто узурпації.

Відреагував і представницький український орган – Центральна рада. У Луцькій міській управі було зареєстровано 4 (17) листопада за номером 3991 поштотелеграму від Волинського губернського комісара Андрія Вязлова (N2604 від 31 жовтня (13 листопада), у якій він доводить відозву від Генерального секретаріату Центральної ради. Ось її текст:

“В Петрограді очинилися криваві події, що загрожують загубити здобутки революції. Частина населення Петрограду за проводом більшовиків повстала озброєної проти Тимчасового уряду і хоче накинути свою волю всій Російській республіці. Генеральний секретаріат України, яко вища краєва влада, створена Українською центральною радою і стверджена Тимчасовим урядом, закликає населення України до спокою.

Разом зі всіма революційними силами України Генеральний секретаріат буде рішуче боротися зі всякими спробами піддержати Петроградське повстання. Громадяне України!

Виявіть себе вірними оборонцями волі і ворогами анархії, яка може віддалити Всеросійські та Українські Установчі Збори і привести до загіну рідний край.

Генеральний секретаріат України.

27 жовтня ( 9 листопада) 1917 року".

Більшовиків тоді ще не сприймали всерйоз. Вважали, що після початку роботи Установчих зборів вони поступляться владою переможцям виборів. Тобто як у демократичній, цивілізованій державі.

У Луцьку на той час, крім посади міського голови, як тепер, була ще посада голови міської, як вона себе назвала, демократичної думи. Президент міста + спікер місцевого парламенту. Ну й, як противага цим двом інститутам влади, ще й рада робітничих та солдатських депутатів (соціалістична, тоді есеро-меншовицька).

До речі, чергова влада, вже суто більшовицька, не забарилася. Її звали ревком.

У Луцьку дислокувалося на той час понад 20 тисяч військовослужбовців  Південно-Західного фронту російської армії. Серед них була й 126-та дивізія, що підпорядковувалася Особливій армії Південно-Західного фронту. До її складу входили військові частини, створені вже під час війни, у 1915 році: 501-й Сарапульський, 502-й Чистопольський, 503-й Чигиринський, 504-й Верхнєуральський піхотні полки, 126-та артилерійська та 126-та паркова артиллерійська бригада.

Штаб Особливої армії тоді був у Луцьку.  Прапорщик 126-ї дивізії Олексій Миколайович Дмитрієв очолював луцьку міську більшовицьку організацію.

На вимогу більшовиків при Луцькій раді, у якій тоді керували есери та меншовики, було створено військово-революційний комітет (військревком). Таку назву мали тимчасові надзвичайні органи Радянської влади, які існували у період Громадянської війни в Росії 1918-1921 років та зосереджували всю громадянську та військову владу. До складу луцького ревкому увійшли 3 депутати Луцької ради, два представники від інженерного полку та один – від 13-го драгунського полку. Головою ревкому став прапорщик Дмитрієв.

Далі буде... 

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Що пов'язує поета з Луцька з Висоцьким, "ДДТ" і фільмами Рязанова (фото, відео)