«Залізні» лучани-тріатлети: «Найтяжче змагатися із самим собою»
«Якось удвох з Богданом ми пробігли в парку 2,5 кілометри. Ледь не вмерли. Але так ми продовжували бігати приблизно тиждень. А потім побачили на «Фейсбуці» Вовку. Він якраз опублікував пост, що пробіг 21 кілометр. Я не міг повірити, що це можна зробити – «машина», «звір бігу» просто! Здавалося, що це нереальна дистанція. Але тоді ми подумали: якщо це під силу Вові, реальній людині, яку ми знаємо, то і ми можемо це зробити. Це нас надихнуло і з цього час все почалося. Це був 2015 рік».
Володимир Ольховик, Київ, 2015 рік
Так лучанин Віталій Рехнюк згадує перші кроки, що за кілька років привели його з друзями до триатлону. Богдан Клімович, що сидить поруч, схвально киває головою, бо друг не обманює – все так і було. Навпроти сидить той самий «звір» Вовчик – Володимир Ольховик, який не перший день в ультратрейловому бігу та марафонських дистанціях. Та все починалося з маленьких кроків, про які хлопці згодилися розповісти «Конкуренту». Це історія про те, на скільки ми мало знаємо про свої можливості, доки не спробуємо змінитися та вийти за межі своєї бульбашки.
Віталій, Богдан та Володимир живуть у Луцьку. Вони знайомі вже не перший рік. Сімейні чоловіки, які так, як і всі, працюють, однак мають не типове для українських реалій захоплення.
Віталій є професійним спортсменом, має титул чемпіона України з рукопашного бою, займався різними видами єдиноборств. Працював тренером для дітей у спортивному клубі «Магістр». Богдан зі спортивного минулого згадує плавання в басейні під час навчання в ліцеї ще у юнацькі роки. Згодом був біг по дамбі в парку. Згадує, таких як він, місцеві «моржі» називали «метеликами», бо так, як і ці комашки, бігуни зникали у морозні дні.
Володимир до 2015 року бігав час до часу. Але саме чотири роки тому він поставив за мету подолати марафонську чи напівмарафонську дистанцію. «Половинка» виявилася ближчою у часі, тож почав готуватися до неї.
Під час ультрамарафону на Чорногірському хребті
«Все почалося з бігу. Коли ти бігаєш, то рано чи пізно входиш у цю тусовку бігунів. А вона вже тебе підводить до інших дисциплін», – пояснює Богдан Клімович.
«За статистикою 55-60% людей приходить у триатлон з бігу. 30-35% з плавання, а решта – з велоспорту. Біг – це найдоступніший вид спорту з перелічених. Він потребує лише кросівки, шорти та футболку. Бігати можна цілий рік попри будь-яку погоду», – додає Володимир Ольховик.
«Не знаю, де ми почули про Ironman, але це була недосяжна ціль, яка нині здається реальною. З двох кілометрів дійшли до марафону. І після дистанції на Polissia Challenge Cup зрозуміли, що зможемо виконати половинку Ironman», – продовжує Богдан Клімович.
Богдан Клімович та Віталій Рехнюк під час на Polissia Challenge Cup.
Пояснюють, що формат «залізної людини» приваблює тим, що самі умови проведення змагань відбуваються на найвищому рівні: перекриті траси, вражаюча підтримка глядачів, гарна логістика. Володимир свою половинку виконував у Швейцарії, а Богдан та Віталій – у Польщі.
«У січні 2018 року після роботи ми все зважили, зареєструвалися і почалася точка відліку. Тренування стали жорсткішими. На 5:45 ранку тричі в тиждень тренувалися у басейні. В інші дні були бігові та велотренування. Перед «половинкою», яка була запланована на 5 серпня 2018 року, в рамках підготовки запланували пробігти свій перший марафон (42 км, - К.). Це сталося у Варшаві в квітні», – розповідає Богдан.
План підготовки до змагань чітко розписаний. Відпрацьовували все в деталях. Не лише кожну дисципліну, а й швидкість переходу між ними, що в триатлоні називається «бріком». Передбачили й протокол дій на випадок «сюрпризів» у вигляді судоми м’язу чи пробитого колеса на велосипеді.
«Моя «половинка» була в кінці червня, в Швейцарії. Дистанція була складна, бо проходила у гірській місцевості. Це був дуже жаркий день, понад 30 градусів спеки. Водночас у горах лежав сніг. Найважчим саме через спеку був для мене біг. Хтось втрачав свідомість, переходив на ходьбу. Плавання технічно виявилося не легким, бо я був не готовий до такої кількості людей, які одразу пірнають у воду. Коли я лише зайшов в озеро, то почалося «місиво». Хтось плив через мене, рефлекторно хапав за руки та ноги. Тож цей перший досвід у відкритій воді, гірському озері, був випробуванням. Бо розумієш, що назад не попливеш, але на старті тебе побили, топили», – пригадує Володимир.
Володимир Ольховик на фініші половинки Ironman
«Ми побачили, що Вова зробив дистанцію, – з усмішкою продовжує Богдан. – Але дуже круто, що Володя поділився цим досвідом. Тож у басейні ми відпрацьовували цей момент, коли пливеш в гурті».
Двоє інших триатлетів змагалися у польській Гдині. Замість озера пливли в морі. З трьох елементів складним був велоетап, бо спортсменів застала потужна злива. Через це на спусках деякі учасники не встигали вчасно гальмувати і у прямому значені слова злітали з дистанції на швидкості у 50-60 км/год.
Віталія на одному повороті врятувало те, що організатори почали завчасно подавати сигнали учасникам скидати швидкість.
«Набагато складніше змагатися із собою. Коли змушуєш зробити те, що вдається найтяжче», – порівнює Віталій триатлон з бойовими мистецтвами.
Під час велоетапу в Гдині
«На фініші я подумав про повну дистанцію. Одразу. Моя дружина сказала, що я набагато ліпше виглядав на половинці Ironman, аніж після Polissia Challenge Cup. Тоді я був дуже виснажений. А тут лише емоція. Фінішна смуга займає близько трьохсот метрів і на ній тебе підтримують до тисячі людей. І вони так шалено вболівають, що я ледь загальмував себе на фініші! Розумію: я зробив 2 км, проїхав 90 км та пробіг 21 км. І я не впав, не присів, а просто стояв», – згадує Богдан.
А його колега Віталій зі сміхом пригадує, що на фініші хотілося… пива. Бо тривала підготовка вимагала режиму та обмеження в харчуванні.
Віталій Рехнюк фінішує свою половинку
«А я на фініші подумав, що не такий страшний чорт, як його малюють. Все було легко. Найбільша складність в голові. Часом можна недооцінити старт, а часом можна переоцінити. Тоді я думав, що буде тяжче. Часто старти – це свого роду страждання і звісно приємно, коли воно закінчується. Але на взамін цього страждання приходить ейфорія: ти запланував, зробив і просто щасливий», – ділиться Володимир Ольховик.
Гарний приклад виявився заразним у хорошому розумінні цього слова. Віталій Рехнюк зізнається, що чимало людей цікавляться їхнім хобі та хочуть долучитися до тренувань.
«Доїхати до місця проведення змагання до Польщі нам допоміг мій товариш з дитинства Михайло Високосов, який хотів просто побачити Балтійське море та змагання. Якщо я не помиляюся, то Міша курив протягом двох десятків років. Я йому завжди казав приєднуватися, бігати. Але лише побачивши змагання, різних людей (навіть із інвалідністю), які фінішують, він настільки надихнувся, що по приїзду кинув курити, схуднув на 15 кілограмів, почав тренуватися з нами і взагалі по-іншому дивиться на світ. Він справді змінив життя на краще, гарно виглядає та почувається. Це живий приклад, який надихає», – розповідає Віталій.
Володимир Ольховик у буферній зоні переходить в наступний етап дистанції
Тренуються чоловіки під супроводом Володимира Самчука, майстра спорту з плавання та тренера вищої категорії, та Романа Гаврилюка, майстра спорту з легкої атлетики, учасник Чемпіонату світу з бігу на 100 км. Переконують на власному досвіді, що саме за підтримки професійних наставників навчилися краще відновлюватися, компонувати різні навантаження та прогресувати.
Тріатлоністи разом із тренером з бігу Романом Гаврилюком
Наприкінці 2018-го року хлопці заснували зі згоди української федерації з тріатлону луцький осередок цього нелегкого, але видовищного виду спорту.
«Ми побачили, що інтерес до триатлону виникає не лише у нас. Тому, щоб популяризувати цей спорт, передати частинку свого досвіду, вирішили створити федерацію. Офіційно зареєстрували її 19 грудня. Організацію створювали в кооперації з СК «Лучеськ», Олександром Оришком, адже вони мають досвід організації легкоатлетичних стартів», – розповідає Володимир Ольховик, якого обрали головою федерації.
Зустріч з Федерацією Триатлону України та Федерацією Львова
На запитання про те, з чого почати свій шлях до «залізної людини», чесно і просто відповідають: почати тренуватися. З усім іншим вже на правах засновників профільної федерації готові допомогти практичними порадами та досвідом. А ще вірять, що прийде час і на власні очі побачити красу триатлону зможе безпосередньо Луцьк. Природні умови для цього є.
ЧИТАТИ ТАКОЖ:
У Луцьку шукали гламурну власницю «золотої» соски (фото)
У Луцьку сходи біля ТЦ «Егоїст» «вилізли» на тротуар та заважають перехожим (фото)
У Луцьку на місці затишного кафе відкрили новий заклад (фото)
Із присмаком «совка»: у Луцьку представили план території мікрорайону вулиці Клима Савура (відео)
У «Волинській Голландії» працюватиме штатний фотограф: скільки це коштуватиме
