Поділитись:

Три Love Story від чоловіків: відомі волиняни розповіли про своє кохання (фото)

Четвер, 14 лютого 2019, 10:00

Чоловік заради коханої жінки готовий підкорити будь-яку вершину та здійснити будь-який безумний вчинок. Про подвиги лицарів та героїв написали чимало книг та відзняли сотні тисяч фільмів. Сила кохання здатна окрилити будь-якого брутала, розтопити серце орлу та перетворити в ніжного котика того, хто вважає себе найсерйознішим у світі.

«Конкурент» у День Святого Валентина запитав про кохання у трьох чоловіків різного віку та побачив, яким буває кохання і на які кроки готові піти чоловіки заради того, щоб зробити два закоханих серця щасливими.

Олександр Савченко (голова Волинської обласної адміністрації):

"Я – людина справи. Упродовж свого життя я завжди повністю віддавався роботі. Лише зрідка зустрічі, яких бажає душа, можуть відволікти мене від справ. Це не поїздки закордон, це не відпочинок, а спілкування з цікавими людьми. А загалом я фактично цілодобово на роботі. Коли був у міліції, я 8 років працював в ОБХСС (в СРСР – відділ  боротьби з розкрадання соціалістичної власності, а нині – Управління захисту економіки, – К.) Це була робота цікава як для молодого початківця. Ми боролися з крадіжками, службовими проступками. А коли перейшов працювати в міліцію громадської безпеки, то займався здебільшого мітингами, акціями протесту, демонстраціями або культурними заходами. В суботу чи неділю це міг бути футбол або концерт, бо міська влада Києва на той час вважала, що чим більше «хліба і видовищ», тим краще для народу. І люди з радістю відвідували ці заходи в очікуванні нічних феєрверків. Поки забезпечиш, щоб всі люди добралися до дому, поки проконтролюєш, чи на виїздах з місця скупчення немає бійок…. Тобто я ніколи не бував вдома. Ні тоді, коли був холостяком, ні коли став сімейним. Я приїжджав додому лише ночувати, але й тоді мене могли ще два-три рази за ніч викликати.

Проте був і світлий період в моєму житті, коли я близько року працював в міграційній службі. Туди я потрапив за станом здоров`я, лікував коліна, бо робота на мітингах була нелегкою: і в мороз, і при високих температурах постійно на ногах, травми давали про себе знати.

А в міграційній службі працювала головним фахівцем моя майбутня дружина Ірина. Це був 1994 рік. А вже у 1995-му мене знову повернули в міліцію громадської безпеки, вже на вищу посаду, і я далі займався «улюбленою» справою ще не знаючи, що в міграційній службі працює жінка, з якою проживу життя. А в 1995 році я зустрів цю красиву дівчину посеред міста і у мене, на диво, були вільних півгодини. Я запросив її на каву, ми поговорили. Тоді я відчув, що всередині щось тремтить. Потім знову ми не бачилися місяць-два, а тоді випадково зустрілися. Поговорили, ніби цікаво. Знову ж те відчуття тремтіння. А потім я захворів, застудився на черговому мітингу. Ірина приїхала в госпіталь мене відвідати і відтоді зав`язалися стосунки.

А вже влітку 1996 року я запропонував їй одружитися і вона погодилася. Зізнаюся, тоді я скористався службовим становищем й мої підлеглі домовилися з РАЦСом, щоб нас розписали того ж дня, без місяців очікування. Ми не обговорювали, як це має відбуватися, не планували. Я заїхав за нею на роботу, попросив, щоб взяла паспорт зі собою. Ми кохали один одного і одружилися в мою обідню перерву. Єдине, коли у майбутньої дружини запитали, яке вона хоче прізвище, я боявся почути, що вона захоче залишитися зі своїм. Але Ірина відповіла «Савченко». Я посадив її в машину, завіз на роботу і сам поїхав працювати – от і вся романтика. А вже з часом я взяв декількох своїх найближчих друзів і в якусь вільну неділю поїхав до батьків Ірини. Ми до обіду попили чаю. А потім ще в якусь суботу випили шампанського – от і все весілля.

Тоді знову робота. На концерти дружина зі мною не ходила, на акції протесту теж не ходила. Медового не те що місяця, навіть вікенду не було. Через роботу я був практично невиїзний. Відпустка у мене могла бути лише в липні-серпні, коли Президент та Парламент могли бути на канікулах.

А що стосується святкування Дня закоханих – у нас такої традиції не було. Вважаю, що кохання потрібно демонструвати системно та регулярно. Та й для подарунка приводів я ніколи не шукав. Захотів – купив квіти чи парфуми й здивував Ірину".

Тарас Яковлев (голова Луцької районної державної адміністрації):

"Дуже добре пам’ятаю нашу першу зустріч. Мене познайомив з моєю дружиною Настею мій друг. І це, певно, було кохання з першого погляду. Не знаю точно, чи кохання, але я, певно, теж із першого погляду сподобався своїй дружині. Але планів на серйозні стосунки ще в мене не було, я думаю, що й в неї не було, але все якось саме собою сталося. Ще кілька випадкових зустрічей – і через місяці два у нас вже були справжні стосунки.

Мені було абсолютно комфортно, моя на той час майбутня дружина мене абсолютно влаштовувала. Я розумів, що це на все життя, якщо, не дай Боже, нічого не станеться. Але для мене одруження було важким кроком, і десь біля двох років ми жили цивільним шлюбом. Чого не скажеш про мою дружину. Вона була молодою дівчиною, дуже хотіла заміж з фатою і весіллям. А для мене це був бар’єр, і я ніяк не міг його переступити. І через 2 роки вже ухвалили рішення, що якщо ми будемо одружуватися, то я поставив умову, що це має бути тихо, буденно і швидко. Тепер розумію, що, певно, я був неправий. Мені було комфортно, але щодо неї я був неправий. Тобто зараз я розумію, що тоді цим я її навіть, можливо, образив. Але, Слава Богу, вона в мене розумна і мудра жінка і це «діло» вона проковтнула.

Весілля в мене було в середу чи п’ятницю. Я зранку прийшов на роботу, відсидів виконком, встав із нього і сказав: «Микола Ярославович, тут мені треба поїхати, я розписуюся». І поїхав. Микола Романюк ледь не впав зі стільця. Це дійсно було на виконкомі. Я бачив, що я вже не вистигаю, бо там вже наречена переживає у мами. Тож я забрав дружину і ми поїхали й розписалися.

Єдине, що було з весільної атрибутики, на цьому наполягла дружина, – це фотосесія. Ми поїхали у Воротнів, тоді ще він був не реконструйований, напівстрашний, але там гарна природа. А потім вдвох поїхали в ресторан «Корона Вітовта» повечеряти". 

Богдан Коваль (телеведучий):

"З моєю коханою Наталкою ми познайомилися на роботі, в офісі, тому що працювали разом на «12 каналі». Зараз вона навчається в іншому місті. Але навіть ця відстань насправді лише зміцнила наші стосунки. І саме тому ми вирішили одружитися.

Пропозицію зробив я на Новий рік. Трохи банально, але саме в тому місці, де в той момент хотіла бути Наталка. Це біля ялинки в Львові. Вона абсолютно не очікувала, не знала, що я таке зроблю. Але моє рішення було виважене і до цього я готувався.

Своє весілля я уявляю трішки інакше, звісно, ніж воно буде насправді. Але ми хотіли би щось таке навіть у вигляді кейтерингу – вечірки на відкритому повітрі". 

ЧИТАТИ ТАКОЖ:

Надрукувати
мітки:
коментарів
13 березня 2024
11 березня 2024
07 березня 2024
12 лютого 2024
07 лютого 2024
03 лютого 2024
26 січня 2024
04 січня 2024
05 грудня 2023
29 листопада 2023