Поділитись:

Олексій ВЕРЕМІЙЧИК: "Сучасну молодь важко здивувати, але ми намагаємося"

Вівторок, 19 лютого 2019, 20:00

34-річний Олексій Веремійчик без проблем погодився на інтерв’ю. У коридорах приміщення на Богдана Хмельницького – приємна робоча метушня. Хоч мій візаві і працює в органах місцевого самоврядування, які часто піддають критиці, однак очолюваний напрям асоціюється із приємними емоціями: спорт, сім’я, молодь. Про це ми і говоримо.

«Розуміння патріотизму закрите загальними клеймами»

– На обкладинці сторінки вашого департаменту у «Фейсбук» – ціла команда. Скільки у вас людей у підпорядкуванні?

– Це не уся команда. Загалом у нас працює більше ніж сто людей, якщо сумувати всі підрозділи та підпорядковані комунальні заклади. Департамент складається з відділу фізичної культури та спорту і відділу сім’ї та молоді. Окрім цього, у нас є чотири комунальні заклади: Луцький міський центр фізичного здоров'я населення «Спорт для всіх», «Центр національно-патріотичного виховання», Спеціалізована дитячо-юнацька спортивна школа олімпійського резерву плавання та Дитячо-юнацька спортивна школа №3. Також у нас є централізована бухгалтерія.

– Центр національно-патріотичного виховання не так давно полишив керівник. Богдан Бальбуза пішов працювати в обласний центр туризму та спорту. Чи знайшли йому заміну?

– Те, що Богдан пішов працювати в обласну структуру, нам надзвичайно приємно. Адже бачимо, з якими кадрами працювали, виховували. На цьому наша співпраця не припинилася. Ми активно спілкуємося, шукаємо спільні проекти, щось вже разом зробили. Його обов’язки в центрі виконує Максим Каширець, молодий та старанний хлопчина, який теж працював тут.

Центр загалом – це новостворена структура, як і сам департамент. Тож дуже багато часу та енергії довгий період витрачалися на формування, бюрократичні нюанси.

– Чи було виправданим створення центру?

– Так. На всеукраїнському рівні Міністерство молоді та спорту ставить у приклад наш луцький центр. Але на місці ми бачимо певні недопрацювання. Нині у суспільстві немає чіткого сприйняття патріотичного виховання. Саме розуміння патріотизму закрите загальними клеймами. Тож крім того, щоб розповсюджувати знання про нашу історію, збирати молодь, ми говоримо про те, аби робити якісно свою роботу, займати те місце в суспільстві, де можна бути корисним для країни. Бути патріотом – це не обов’язково вдягнути на День Незалежності вишиванку, поспівати Гімн або покритикувати владу. Патріотизм – це вчинки на благо країни. Це ми й намагаємося доносити до молоді. Це не просто, бо нині жорстка конкуренція в інформаційному просторі.

Учні ''Луцького ліцею'', які виявили бажання взяти участь у вишколі від Центру

– Чи вистачає вам людей у департаменті?

– Ні, звичайно. У нас настільки амбітні плани, що хотілося б більше працівників для більшого охоплення молодіжного та спортивного середовища, організації та проведення більшої кількості заходів, впровадження нових проектів. Я не нарікаю на те, що ми обділені якось, але можу точно сказати, що весь штат департаменту завантажений повністю, враховуючи майже всі вихідні дні.

«Ми відмовилися від формату примусу та «зганяння»

– Один із депутатів міської ради, Микола Дендіберін, часто каже, що спорт у місті недофінансовується. Чи справді у такому ганебному стані фінансування галузі?

– Приємно, що є депутати, які вболівають за спорт, але щодо фінансів – все відносно. Як керівник напрямку я, звісно, скажу, що коштів мало, потрібні мільйони, аби будувати палаци спорту, майданчики, молодіжні центри, розвивати ці середовища. Більші суми варто вкладати в персональний розвиток талановитих спортсменів, більше підтримувати міські федерації та спортивні клуби, масштабніше організовувати молодіжні заходи, фестивалі. Ми бачили багато прикладів спортивних і молодіжних об'єктів у Білорусі, різних містах Європи, українських містах-мільйонниках. Але це я розумію, що не завжди наші бажання збігаються із можливостями, особливо, коли це стосується міського бюджету. Потрібно мати відповідальність перед всією громадою і розуміти, що потрібно і дороги ремонтувати, і прибирати сміття, забезпечувати освіту, охорону здоров'я тощо. Не впевнений, що буде логічно у нинішніх умовах побудувати палац спорту, наприклад, за кілька десятків мільйонів і обмежити інші життєво важливі для міста видатки. Якщо порівнювати останні два роки, то збільшення фінансування спорту відбулося, хоча й хочеться провести більше змагань, підтримати федерації. Третій рік поспіль ми виплачуємо 20-ти кращим спортсменам Луцька стипендії. Вони отримують 3 200 гривень щомісяця упродовж року. Це певною мірою заохочує та затримує спортсмена у місті, а разом із тим стимулює інших спортсменів працювати і розвиватися.

– Якщо поглянути на структуру видатків бюджету, спорт та культура справді мають найменше фінансування. І на це є об’єктивні причини. А як ви у департаменті з тих грошей визначаєте пріоритетні напрямки?

– Не можу сказати, що нас фінансують зовсім за залишковим принципом. Упродовж двох років ми працюємо над будівництвом спортивної інфраструктури. Близько 2 млн грн торік освоїли і таку ж суму виділено цьогоріч для будівництва спортивних майданчиків зі штучним покриттям. Минулого року заклали основу для трьох майданчиків із поліуретану. Це якісне довговічне поле для різних видів спорту. Вони розміщені на вулицях Грабовського, Потебні та Глушець, де буде досить великий майданчик. Йдеться про майданчик неподалік гуртожитку. Тут мають бути баскетбольні щити, опори під волейбольні сітки, освітлення.

– Ці майданчики будуть у вільному доступі?

– Абсолютно всі майданчики, які ми будуємо, у вільному доступі. Якщо вони у дворах, то для довшого збереження та догляду, їх огороджують та закривають. Однак ключі передаємо громаді, керівництву ОСББ, відповідальним особам, аби ті відчиняли майданчик, замикали його на ніч, розпоряджалися вільно своїм же майном, доглядали за ним та підтримували у належному стані.

Щодо інших пріоритетів, то розподіл простий: є кошти для програм, є для утримання комунальних закладів. Частина видатків – це обов’язкові витрати. Принцип виділення коштів – кожному по заслугах. Ми співпрацюємо зі спортивними федераціями, клубами, знаємо, скільки у секціях спортсменів, затрат коштів. Вони надсилають щороку план заходів, потребу у фінансуванні на організацію тренувального процесу, участі у змаганнях, і, відповідно до цього, в силу наявних фінансів і виділяються кошти.

Наприклад, візьмемо баскетбол. Торік цей вид спорту серйозно розвинувся в плані масовості в місті. Федерація баскетболу міста спільно з департаментом організувала низку нових змагань, запустили турнір «Шабля» для школярів. Ми відмовилися від формату примусу та «зганяння», які були нав’язані роками. Не змушувати займатися спортом, а показувати, що це популярно. Тому і для змагань намагаємося забезпечувати вдосталь подарунків, призів. Тож у турнір з баскетболу поступово самі підключалися школи.

«Зараз інше суспільство, інші часи та формати у всьому: від спілкування до навчання»

– У молодіжному напрямку за яким принципом працюєте?

– Такі ж пріоритети щодо молодіжного напрямку. Тут теж є організації з репутацією, ідеями, напрацюваннями. Ця співпраця полягає не лише у фінансовій допомозі, а й іншій спільній роботі.

Нещодавно стартувала молодіжна рада при міській раді. Працювали над тим, аби це був максимально незалежний та самостійний орган. Досі молодіжну раду створював міський голова своїм розпорядженням, тобто це був своєрідний ручний орган. Нині це рада при міській раді і її розформувати можуть лише депутати своїм рішенням у разі її неефективної діяльності. Можливість контакту та впливу на структурні підрозділи учасники ради мають. Навіть вибори голови відбувалися у чотири тури, що є прецедентом для України.

– У своєму інтерв’ю Валерій Пельц, який був активним учасником молодіжного руху, говорив про те, що раніше молодь була більш ініціативна. Чи погоджуєтеся з цим твердженням?

– Я не сказав би, що молодь стала пасивнішою. Просто зараз інше суспільство, інші часи та формати у всьому: від спілкування до навчання. Тому підходи до організації заходів десять років тому і нині – різні. Все потрібно змінювати. Валерія я добре знаю, ми разом працювали над багатьма проектами. Сьогодні молодь бачить більше, її важче здивувати, зацікавити. Вона може сама себе заграти, і це все міститься в межах одного гаджета.

Коли я прийшов на посаду начальника відділу у справах сім'ї та молоді, мені було дивно, як змінилися реалії. Будучи громадськими активістами, ми свого часу днювали та ночували у міській раді, випрошуючи 100 чи 200 гривень на проект, бюджет якого був дві тисячі. Нині ж я на кожному заході, зборах повторюю: приходьте, якщо маєте цікаві ідеї, ми знайдемо фінанси, ресурси, можливості.

– Приходять?

– Так, але хотілося би більше. Немає такої громадської організації, яка з класною ідеєю прийшла у департамент, а тут їй відмовили. Коли я прийшов на роботу, то бюджет програми співпраці з молоддю та соціальної підтримки жінок, сімей та дітей був близько 120 тисяч гривень. Сьогодні – понад мільйон гривень. Я не кажу, що молодь пасивна чи немає цікавих проектів, але мені хотілося би більшої активності, аби підганяли мене шукати додаткове фінансування.

«3,3 млн гривень за «Спартак» – це досить дешева ціна»

– Минулого року міська рада придбала приміщення «Спартаку». Чим було спричинене таке рішення?

– Це був заклад фізкультурно-спортивного товариства «Спартак». Рішення про дії з майном ухвалювали їхні центральні органи влади. Проблема в тому, що Волинське фізкультурно-спортивне товариство "Спартак" перестало вкладати кошти в ремонт та вдосконалення приміщення. Тому почалися звернення до міської та обласної рад про грошову підтримку, оскільки й оплата праці тренерського складу стала складним фінансовим питанням для товариства. Тим, що в «Спартаку» займалися сотні дітей, там були видатні тренери, часто маніпулювали. Але я був проти такого дотування з бюджету, бо гроші виділяються на те, чим міська рада не може управляти, керувати, оцінювати раціональність використання коштів. Таке циклічне виділення дотацій, що покривало лише існування без розвитку, було нелогічне. Натомість створили третю міську дитячо-юнацьку спортшколу і перевели туди тренерів. Паралельно говорили зі «Спартаком» про можливість безплатної оренди приміщення для спортивної школи. Це тривало понад півроку, але згоди не вдалося дійти. Погодилися на варіант продажу приміщення, адже цей комплекс має гарну перспективу розбудови, він у парковій зоні, поруч іподром. На мою думку, 3,3 млн гривень – це досить дешева ціна.

– У якому стані приміщенні зараз?

– Об’єкт потребує догляду та великих капіталовкладень, адже десятки років там не відбувалися капітальні роботи, тому стан відверто занедбаний. Але нині вдалося відремонтувати дах, замінити на енергоощадні вікна та двері фасадної частини. Наступним кроком буде заміна системи опалення. У найближчий час будемо робити опалення. Так, господарської роботи там багато. Потрібно узгодити земельні питання, проектно-кошторисну документацію на все приміщення. Спробуємо залучити додаткові кошти не з міського бюджету.

– А які там секції?

– Легка та важка атлетика, великий теніс, художня гімнастика. У намірах є побудувати поруч зі спорткомплексом корти. Це гарний популярний вид спорту, але на офіційному рівні він ніколи не культувався. На мою думку, це досить перспективний напрям.

– Нині гостро стоїть питання щодо спортивної школи у Луцькому районі. Яка ваша думка, чи готове місто його взяти під опіку?

– Рішення залежить від міської та районних рад. Суто моя думка: для оптимізації витрат і збереження тренерів, то я би хотів, аби її приєднали до ДЮСШ № 3. Адже основні напрямки – важка та легка атлетика – абсолютно збігаються з тими, що є у міській школі. Таким чином вдасться зекономити на адміністративних витратах та оптимізувати кількість тренерів. В будь-якому разі секції розформовувати не можна, діти, що займаються спортом, повинні продовжувати це робити.

«Прошу вибачення, але перекриття доріг на масових заходах не уникнути»

– У міської ради є проект «Ранкова гімнастика». Нині чути лише про тренування під егідою Олега Хом’яка. Чи діє ця програма?

– Проект починався з ранкової гімнастики у парку. Як і все новеньке, ініціатива розійшлася інформаційним простором. Нині вона стала буденністю. Однак це не означає, що заняття не відбуваються. Кількість занять та локацій, на яких вони проводяться, навпаки збільшується. На всіх майданчиках, де ми робимо штучне покриття, є можливість займатися спортом, приходять спеціалісти. З парку гімнастики змістилися до мікрорайонів і відбуваються у неділю чи суботу. А Олег Хом’як справді креативний, публічний тренер, який вміє запалити людей, щиро і чесно цим займається. І вміє не лише організувати роботу, а й грамотно її подати, що є важливим фактором для популяризації спорту та фізкультури серед лучан.

– Чи можете назвати наймасовіші спортивні події 2019 року, які підтримуватиме департамент?

– У січні цього року стартував уже другий сезон міського чемпіонату з баскетболу серед юнаків «Шабля». Плануємо замість спартакіад чемпіонат між коледжами та профтехучилищами з різних видів спорту. Майже всі вузи готові брати в них участь.

Важливою спортивною подією для нас є уже щорічний турнір із футзалу серед ветеранів, присвячений пам’яті Луцького міського голови Миколи Романюка. Ці традиційні змагання відбуваються у межах партнерських відносин між містами-побратимами Луцьком та Волновахою. Знаковим також є міжнародний боксерський турнір, присвячений пам’яті наймолодшого майстра спорту на Волині Василя Лотоцького, який збирає близько 300 учасників з майже усіх регіонів України, а також Литви, Білорусі та Польщі.

Окрім цього, на початку липня буде чемпіонат Європи з легкої атлетики – Суперліга. Для проведення обрали саме Луцьк. У Суперлізі найбільш титуловані вісім збірних Європи будуть змагатися. Подія знакова, іміджева, буде постійна пряма трансляція на спортивних каналах та інтернет-ресурсах. Тому без перебільшення можна стверджувати, що за цим заходом стежитиме весь світ. Лише уявіть, що близько трьох десятків представників всеукраїнських та іноземних спортивних ЗМІ приїде до міста. Тож ставимося до цього з великим трепетом та відповідальністю, оскільки розуміємо всю важливість події для Луцька.

– У Луцьку, коли відбуваються легкоатлетичні заходи на кшталт «Луцької десятки», легкоатлетичної естафети, півмарафону, часто лунає критика щодо перекриття вулиць. Мовляв, чому б тих спортсменів чи фізкультурників у парку не залишити чи обмежити стадіоном. Чи погоджуєтеся ви з цією критикою?

– Як організатор багатьох з цих заходів, можу лише особисто попросити вибачення за незручності, те, що комусь заважає перекриття чи шум. Прошу вибачення за те, що трапилося і трапиться. Бо зменшувати кількість змагань, переносити їх ми точно не будемо. Критика не зовсім приємна, але найменше такої критики та незадоволення у тих містах, де такі заходи є традиційними. Весь світ так живе: Лондон, Париж, Київ…Тут досить часто відбувається перекриття вулиць для спортивних заходів. Це зрештою не змагання заради змагань. Якщо взяти до прикладу той же ж «Лучеськпівмарафон», то тут беруть участь в забігах і ті, хто життя присвячує бігу, і ті, хто лише долучився до спорту. Це для багатьох свято, особистий річний підсумок своїх зусиль. Тож у комплексі плюсів значно більше для пропаганди здорового способу життя, аніж негатив, який є. Тому скажу кожному, хто відчуває дискомфорт: вибачте, але це буде продовжуватися.

– На фасаді приміщення, що неподалік іподрому в парку, висить плакат: «Тут буде молодіжний центр». Про що йдеться?

– Перш аніж щось зробити, в це потрібно повірити. Тож ми переконали у потрібності центру керівництво міста.

На кожному кроці зараз говорять про необхідність туристичної привабливості міста. Але значно більшою проблемою є відтік молоді. Треба робити так, аби від нас не хотіли їхати. Для цього молоді тут має бути цікаво, вона повинна мати можливість себе зайняти. В умовах глобалізації віддалене працевлаштування досить популярне, але чомусь люди все одно їдуть у Київ чи Львів, працюючи там на закордон.

Концепція центру передбачає два основні напрямки: зайнятість молоді (а це широкий спектр питань) і волонтерство. Щодо зайнятості, то молодіжний центр буде своєрідним кар’єр-хабом, резиденцією для тих, хто в пошуку або вже готовий ділитися з іншими. Тут будуть проводитись зустрічі з експертами, фокус-групи, бізнес-сніданки, ярмарки кар’єри тощо. Всього не перелічиш одразу. Напрям волонтерства тут тісно переплітається із зайнятістю, бо багато молодих людей беруть участь у проектах, де здобувають практичні навички, а це все фактично є першим робочим місцем. Ми будемо пропонувати якісний менеджмент волонтерства, контакти з всеукраїнськими та міжнародними волонтерськими службами, роботу з якими можна сміливо вказувати як перший професійний досвід.

Дуже хочеться, щоб центр був таким, щоб кожен із молодіжного середовища – чи це айтішнік, чи це графітіст, брейкдансер, чи фанат орігамі – міг прийти туди, провести час, скористатися технікою і для дозвілля, і для комунікації, і для реалізації своїх планів.

Щодо самого приміщення, де буде центр – це самобуд, він немає необхідних документів для узаконення. Тож бажання там діяти є, але поки що є бюрократичні перепони. З чим ми і працюємо.

Добре, що в часи монархів не було «Фейсбуку»

– Вас критикують за проведення у Луцькому замку фуд-фестів. Мовляв, не пасує історичну цінність так використовувати. Як ви до цього ставитеся і чи є якісь табу?

– До критики я завжди ставлюся нормально, і кожен має займатися тим, що у нього виходить найкраще. Хтось професійний організатор, хтось – критик. Критика допомагає виявити та виправити допущені помилки, стимулює до вдосконалення, змушує більш ретельно підійти до організації заходу, переглянути ті речі, на які б сам не звернув увагу. Завжди на одного організатора заходу знайдеться щонайменше десяток, а то й сотня критиків. І з досвіду можу сказати: чим масштабніший та цікавіший захід, тим більше знаходиться тих, хто хоче поділитися про нього своєю думкою та експертною оцінкою.

Щодо замку, то його потрібно популяризувати, відвідувати, залучати людей. Всі знають про з’їзд монархів, багатотисячні банкети, коли запікали волів та баранів. Добре, що тоді не було «Фейсбуку», інакше би отримали свою порцію критики. Все людське не є чужим, тож не розумію, чому гастрономічні фестивалі не можуть там відбуватися. Це найбільш масовий захід Волинської області. На одному з фестивалів було за два дні близько 15 тисяч людей. Жоден фестиваль не зібрав більше. Чимало людей, які відвідують фуд-фест, до того ніколи не були в замку.

Щодо табу, то в замку не може проводити ті заходи, які не доцільні й в інших публічних місцях.

– Торік ви дивували лучан фестивалем повітряних куль. Чи буде цей захід цього року? 

– Однозначно карнавал буде. Ми довго йшли до цього. Від моменту ідеї до реалізації минуло близько півтора року. Проект фінансово затратний, адже лише один екіпаж – це до п’яти людей, яких треба поселити, нагодувати, надати транспортування. Сама куля – досить дорогий об’єкт. Але це того варте, адже Луцьк такого досі не бачив. Ті, хто літали, коли торкалися знову землі, то були зовсім іншими людьми, з іншим запалом, настроєм, захопленням.

– А чим ще дивуватимете лучан?

– Плануємо організувати драг-рейсинг. Минулого року теж були змагання на військовому аеродрому, приїхали найпотужніші автомобілі з України, з-за кордону. Але цього року ми плануємо провести чемпіонат із драг-рейсингу та дріфту. Це буде ще більш видовищно!

Багато заплановано цікавого, щось ще в розробці, не заперечую, що щось і не вдасться реалізувати найближчим часом, але те, що ми не будемо переставати дивувати лучан – то факт!

ЧИТАТИ ТАКОЖ:


 


 

Надрукувати
мітки:
коментарів