Поділитись:

Закатований на Майдані волинянин Віктор Хомяк щиро любив Україну

Середа, 20 лютого 2019, 10:30

Кажуть, що патріотами народжуються. І хіба не так? Загляньте собі зараз кожен в душу: ви – українець? Бо ж патріотизм не у вишитій сорочці. Не в зачитаній з листка палкій промові про Україну. Не у зміні парафії з МП на ПЦУ. Патріотизм – в душі. І серці. І він болить, стимулює до дій, змушує любити, боронити і відстоювати  Україну. Навіть ціною власного життя. Навіть, будучи закатованим.

Сьогодні ми просто зобов’язані згадати усіх Героїв Небесної Сотні. Бо тоді, коли ми переживали за Україну з чашкою теплого чаю перед телевізором, вони мерзли на Майдані. І мерзли їхні серця від побаченого вживу. Пам’ятати завжди – такий наш обов’язок.

Віктор Хомяк – один з Героїв Небесної Сотні. Народився в селі Голишів Луцького району. Наш співвітчизник, щира любов до України якого просто вражає.

Сьогодні ІА «Конкурент» разом з донькою героя Іриною Бондарчук згадує, яким чоловік був за життя. Чим жив, про що мріяв і наскільки любив країну, у якій жив.  

Долучитися до акцій протесту у Києві Віктор Хомяк вирішив після подій 30 листопада, коли бійці «Беркуту» вночі жорстоко розігнали студентів на Майдані.

«Тато дуже переймався тим і все повторював, що як так можна з дітьми було. Казав, що то наші діти. І ми повинні прокладати їм дорогу у майбутнє, що б їм краще жилося», – розповідає донька Ірина.

І поїхав у Київ, каже, напевне, тому, що не міг терпіти тої несправедливості, яка відбувалася, хотів ліпшого життя для доньки і для внуків.

Віктор Борисович на Майдані був тричі. Приїжджав періодично додому. Коли захворів і не міг їхати, то телевізор вдома працював цілодобово. Коли Ірина поверталася з роботи, чоловік обов’язково ділився тим, що сталося за сьогодні у Києві.

Ірина також була на Майдані. Поїхала на один день, аби побачити вживу те, про що розповідав тато після того, як звідти повертався.

«Тато завжди казав, що я мушу поїхати туди. Казав, що мені потрібно відчути, що я не розумію, який на Майдані дух. Наскільки там люди світлі, добрі, усі заодно. Мовляв, якби всі були так заодно і всі такі люди були не тільки на Майдані, а й в країні нашій, то країна була б ідеальна. Казав, що на майдані свої порядки і свої правила, ніхто їх не порушує і всі за тими правилами живуть. Всі один за одного горою», – пригадує Ірина Вікторівна.

Востаннє чоловік поїхав на Майдан 23 січня 2014 року. Через 4 дні його не стало. За яких конкретно обставин відбулася трагічна подія, допоки невідомо. Тіло 55-річного чоловіка виявили на внутрішній стороні каркасу ялинки, що розташована на Майдані Незалежності. На тілі були: рани на голові, численні садна на долонях, зірвані нігті, вивернуті пальці.

А того ж дня, 27 січня, вранці Віктор зателефонував Ірині і сказав, що повертається з чергування. Сказав, що втомився, ноги дуже болять і хоче спати.

«Це було о 7.30 ранку. А біля 10 години на робочий номер мені зателефонували і запитали, чи я знаю Віктора Хомяка. Коли я відповіла що «так, то мій тато»,  одразу поклали слухавку. Потім перетелефонували і сказали, що тата більше немає», – каже Ірина.

З її слів, у Міністерстві внутрішніх справ у Києві усе виглядало так, що розслідування намагалися закрити. У висновках судмедексперт написав: «Причина смерті – повішення». Фото з місця подій справжнього не було, тобто не видно було, що чоловік повішений.  А руки, на яких були зірвані нігті, сфотографували так, щоб не було видно пальців. Довгий час справа не рухалася з місця. Навіть свідка родичі знайшли самі. Зараз відкрита справа за ст. 115 Кримінального Кодексу України «Умисне вбивство». Але, як зізнається жінка, вона вже втратила будь-яку надію на те, що знайдуть винних.

За життя Віктор Хомяк був дуже гідною людиною. Ніколи не гнався за статками. Дуже любив природу. Був рибаком, якого всі знали. І рибалка була для нього віддушиною. У селі зазвичай дуже багато робити, напрацюється по господарству, а потім казав, що хоче відпочити. Сідав на велосипед і їхав на рибалку.

«Він дуже любив історію. Якщо хтось щось не знає, можна було сміливо у тата питати. Особливо з історії України. Я не любила історію. І поки я, приміром, робила математику, тато розповідав мені теорію з історії», – пригадує Ірина Бондарчук.

Віктору Хомяку вручили посмертно звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка»  – за громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння Українському народу, виявлені під час Революції гідності. А також медаль «За жертовність і любов до України».

«У мене часто запитують, за що загинув тато. Мовляв, краще не стало. Навпаки – стало гірше. Наприклад, долар був по 8 гривень, зараз – по 28. Але я хочу сказати, що герої віддали свої життя, щоб краще стало жити. А що сталося після того – то це все зробили ми, а не вони. Саме ми привели цю владу до влади. Україна ж починається з простої людини. Якщо ти йдеш і не викидаєш папір, то ти будеш жити в чистій країні, якщо ти  не порушуєш закон, то будеш жити в правовій країні. Мені б хотілося, щоб кожен задумався над собою і над тим, що він для країни може зробити», – вважає Ірина.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Центр Луцька перекриють через вшанування полеглих військових

 

 

 

Надрукувати
мітки:
коментарів
22 липня 2019