Поділитись:

Перші кроки шкільництва: освіта в Луцьку за Речі Посполитої і Російської імперії (частина І)

Вівторок, 05 березня 2019, 20:00

фото ілюстративне

1608 року у Луцьку було засновано єзуїтський колегіум – перший навчальний заклад нашого міста. Відомо, що заняття у ньому закінчувалися поетикою і риторикою. У 1610-1620-х роках у луцькому колегіумі могло навчатися від 200 до 300 учнів (у документах того часу їх іменували студентами). Вік учнів коливався між 12-15 і 18-20 роками.

Близько 1619 року відкрилася Луцька братська “греко-латино-словенська” школа при Хресто-воздвиженському братстві (громадській організації православних українських шляхтичів Волині та міщан Луцька, заснованій 1617 року). Братство займалося громадсько-культурницькою та благодійницькою діяльністю і відігравало значну роль у боротьбі православного українського населення проти засилля католицизму й уніатів на Волині у 1620-1640-х роках. Судячи зі статуту 1624 р., вона мала класи граматики й початки риторики. Школа обслуговувала переважно міщанське населення Луцька.

У XVIII столітті з’явилося багато шкіл, які утримували отці-василіани. Так називали один із основних чернечих оорденів української греко-католицької церкви, створений 1617 року. Програми таких шкіл будувалися за зразком єзуїтських колегіумів. Як правило, це були школи двох рівнів: трикласні (з класами поетики і риторики) і шестикласні (з класом філософії). Школа при Луцькому василіанському монастирі належала до трикласної. У різні часи в ній навчалося 150-160 учнів.

В останній третині XVIII століття у Центрально-Східній Європі назріла реформа освіти, основним завданням якої було зниження ролі релігії в житті суспільства, зокрема й у галузі шкільної освіти, широке впровадження до програм навчання природничих наук, що відповідало тогочасним запитам суспільства. Однією з перших здійснила таку реформу Річ Посполита. Вона поширилася і на українські землі, які входили до її складу до 1793-1795 років. Під впливом ідей Просвітництва, де освіта розглядалася як один із важливих чинників удосконалення особистості, суспільства і держави, розпочався процес формування нової школи. Її концепцію розробила створена в 1773 року комісія національної освіти (Едукаційна комісія) – державний орган управління шкільною освітою. Ця комісія аж до своєї ліквідації 1794 року контролювала всі школи, зокрема й монастирські. У своє розпорядження Едукаційна комісія отримала рухоме й нерухоме майно ліквідованого єзуїтського ордену, яке використала для організації і перебудови освітньої справи. У навчальні програми шкіл були введені математика, фізика, хімія, економіка, право, історія, французька і німецька мови. Навчання велося польською мовою.

Комісія розробила нову організаційну структуру освіти у Речі Посполитій. 1783 року територію країни поділили на 10 навчальних округів, один із яких був Волинський із центром у Кременці. Школи поділялися на шестикласні окружні та трикласні підокружні. У Волинському окрузі було сім підокружних шкіл, зокрема й Луцька. Усі зусилля Едукаційної комісії спрямовувалися передусім на створення системи освіти для дітей шляхти, хоча в цих школах училися й діти міщан і священиків.

Після третього й останнього розподілу Речі Посполитої 1795 року, внаслідок якого Західна Волинь увійшла до складу Російської імперії, на Волині збереглося лише п’ять світських шкіл, утворених Едукаційною комісією,зокрема й у Луцьку. Вона отримала статус повітової школи. Упродовж першої третини ХІХ століття у ній щороку навчалося близько 200 учнів. Повітова школа мала чотири класи, учительський колектив складався з директора, шести учителів і двох капеланів (православного й католицького).

Навчальна програма передбачала вивчення в першому класі “науки релігії”, польської і латинської граматики, географії та арифметики; у другому – історії Старого і Нового завіту, польської і латинської граматики, географії та арифметики; у третьому – Символу віри, польської і латинської грама­тики, стародавньої історії, перекладу з латинської на польську і з польської на латинську мову, теоретичної і практичної геометрії, арифметики, фізичної географії, тригонометрії; у четвертому – риторики і поезії, російської історії, історії Риму, геометрії, алгебри, фізики і природничої історії. У всіх класах вивчалася російська і німецька мови. Повний курс навчання закінчувало дуже мало учнів: таких у 1822 році було лише сім. Школа мала непогану бібліотеку: лише за 1814-1816 роки вона отримала 750 підручників за суму 144 карбованців 70 копійок.

1804 року у Російській імперії було створено шість навчальних округів на чолі з університетом кожен. Школи шести західних губерній (Волинської, Подільської, Київської, Віленської, Гродненської, Вітебської, Мінської і Могильовської) підпорядковувалися Віленському навчальному округу. Крім повітової, тоді ж у Луцьку також працювали парафіяльна школа при монастирі тринітаріїв (мала всього 13-15 учнів), а також пансіон для дітей-сиріт при монастирі бригідок (1812 року там отримували початкову освіту 14 хлопчиків і 8 дівчаток) і приватний пансіон шляхтянки Юзефи Поляновської, в якому щорічно перебувало близько 60 дітей різного віку. Учителями в цих навчально-виховних закладах, як правило, працювали учителі з місцевої повітової школи.

Після поразки антиросійського Листопадового повстання 1830-1831 років, відповідно до указів від 4 квітня 1831 року і 25 липня 1832 року, закрили усі школи, що були на утриманні католицького та уніатського духовенства, а також місцевих поміщиків. У цей час запровадили викладання російською мовою в усіх світських школах.

У звіті Київському, Подільському та Волинському генерал-губернаторові волинський цивільний губернатор вказав, що 1832 року у Волинській губернії було закрито 48 різних шкіл, які утримувало католицьке духовенство. Зі слів губернатора, скільки юнаків у них навчалося, важко порахувати, оскільки до парафіяльних шкіл приймали таку кількість вихованців, яку вважав необхідною настоятель і відповідно до наявних у школи коштів.

Спочатку школи Волинської губернії увійшли до Харківського навчального округу, а з 1832 року – до новоутвореного Київського навчального округу. Тоді ж було ліквідовано Віленський навчальний округ, а разом із ним і польські школи на Правобережжі. На їхньому місці мали появитися російські школи, але зробити це одразу було неможливо, тому що бракувало світських учителів, які могли навчати в середніх школах. Російські школи виникали насамперед у великих містах, як-от Київ. Тому на тривалий час занепала шкільна освіта в повітових містах. Кількість середніх шкіл у трьох правобережних губерніях уже ніколи не досягла рівня до 1832 року.

Задля виховання молоді в дусі російського самодержавства у 1830-х роках уряд реформував школи в західних губерніях, однак, боячись, щоб вони не стали засобом пропаганди польської еміграції, прийняв проти цього низку засобів. В обов’язках керівників навчальних закладів  було передбачено виявлення найменших проявів вільнодумства серед учнів і строго припиняти їх у зародку. Керуючися такими інструкціями, педагоги нишпорили серед учнів, шукали в їхніх речах зошити з віршами бунтівного змісту. Як тільки знаходили хоча б якийсь натяк на крамолу, одразу писали донесення попечителю і генерал-губернатору.

У 1839-1840 роках почався новий етап в освітній політиці на Правобережжі. Незважаючи на закриття 1839 року Київського університету і висилку у Сибір неблагонадійних осіб, Київський, Подільський та Волинський генерал-губернатор Дмитро Бібиков отримував донесення, що з весни 1840 року польські таємні агітатори роз’їхалися Південно-Західними губерніями задля збору коштів на революцію. У цих донесеннях йшлося про те, що той чи інший поміщик “поширював погані чутки”, “читає пасквільні вірші”, має книги “бунтівного змісту” тощо. 1841 року штатний смотритель луцьких шкіл у рапорті генерал-губернатору подав текст “поширеної серед учнів молитви із сумнівним надписом”, що стало приводом тривалої перевірки й листування між органами місцевої влади і канцелярією генерал-губернатора. Учителів-поляків римо-католицького сповідання за короткий час замінили вчителі-росіяни або зрусифіковані українці православного віросповідання. Після Січневого повстання 1863 року у середніх школах Волині тільки католицьку релігію тепер викладали вчителі-католики, решту предметів – православні вчителі.

Ліквідація польського шкільництва і заміна його російським означала, що розвинену освітню систему, у якій гармонійно злилися місцева та європейська шкільні традиції, замінювали такою, що лише формувалася. Через систему освіти влада посилила інкорпорацію приєднаних від Речі Посполитої земель з основною частиною Російської імперії.    

Луцьк у 1838 році

Як було зазначено, після третього розподілу Речі Посполитої 1795 року Луцьк опинився у складі Російської імперії. Згодом місто стало повітовим центром Волинської губернії, утвореної 9 вересня 1797 року.

Карта Луцька 1795 року><span class=Карта Луцька 1795 року

Яким був тоді Луцьк, відомо з рапорту Волинського губернського правління Київському, Подільському і Волинському генерал-губернатору Дмитру Гавриловичу Бібикову (1792 – 1870) про топографічний і статистичний опис міста Луцька від 27 жовтня 1838 року, підписаний підполковником Стоговим.

Площа Луцька становила тоді 172 910 саж. Саж чи сажень – давньоруська одиниця вимірювання довжини, площі та об’єму. Від 11 жовтня 1835 року, згідно з указом російського імператора Миколи I «Про систему російських мір і вагів», було додатково прирівняно довжину сажня до довжини семи англійських футів, тобто рівно до 2,1336 метра. Отже, площа нашого міста тоді дорівнювала приблизно 368 920 квадратних метрів, або майже 37 гектарів. Під будівлями було зайнято 66640 саж, під садами та городами – 100604 та під площами – 5666 саж.

Луцьк був розташований на річці Стир, з якої витікала протока Глушець. У Луцьку мешкало тоді близько п'яти тисяч людей. Кам’яних будівель – 32, дерев’яних – 413. Вулиць та провулків – 21, з них лише дві мощені деревом.

 У місті було два винокуренних заводи та два пивоварні заводи, які належали питному відкупу. У будинках виробляли шкіри та виливали свічі.

Відомо, що російська влада створювала нові будівлі та споруди для військ на міській околиці під назвою Юриздика, розташованій неподалік бернардинського монастиря в районі теперішнього Театрального майдану (на той час Парадна площа). Також тоді будувалися кілька десятків житлових будинків у східному напрямку від Парадної площі до села Вульки, або Волички (нині проспект Волі). Характерно, що для садибної забудови було обране Побережне високе плато над Глушцем. Таке значне розширення міста було зафіксоване на проектному плані 1837 року. Межа міста на Півночі після ліквідації міських укріплень у 1803 році сягнула до бернардинського монастиря, а 1837 року вже пролягала ще далі по річці Сапалаївці із Півночі, а зі Сходу – сучасною вулицею Шопена.

Карта 1848 року><span class=Карта 1848 року

 На 1848 рік вся територія, запропонована планом 1837 року до освоєння, вже була забудована. 

Луцькі школи зразка 1838-го року

Карта 1839 року><span class=Карта 1839 року

“Рапорт луцького городничого Київському, Подільському і Волинському генерал-губернатору про наявність у місті учбових закладів.

21 вересня 1838 р.

У виконання припису Вашого N 1985 щодо доставки відомостей щодо навчальних закладів, що знаходяться у Луцьку: приватних та при католицьких монастирях – маю честь поважно рапортувати, що у місті Луцьку, окрім повітового дворянського та парафіяльного училищ, дійсно існують ще наступні:

  1. Дівочий пансіон, який утримує дружина вчителя латинської мови при Дворянському училищі Євгенія Кржижанівська.
  2. Інститут сестер милосердя та римо-католицька духовна семінарія.

Закладів же у малих обсягах, які б утримувалися деякими вчителями та вчительками у своїх будинках, як й таких, що приходять лише для навчання, взагалі немає.

З числа католицьких монастирів, що знаходяться у Луцьку: одного жіночого – ордена Бригідок та п’яти чоловічих: Тринітарського, Боніфраторського, Бернардинського, Кармелітського та Домініканського, тільки в останньому викладають духовні науки особам духовного звання, що мають вже чини дияконів, суб – дияконів та кліриків".

                                                          Луцький городничий  підпис нерозбірливий)". 

Треба зазначити, що у Луцькій римо-католицька семінарії станом на 27 жовтня 1838 року навчалося 15 учнів.

Відомо, що у 1837-1838 роках у місті Луцьку діяли цивільні навчальні заклади: міське парафіяльне училище, в якому навчався 51 учень, та повітове дворянське училище, в якому з 133 учнів нараховувалося 117 дітей дворянського походження і лише один учень із селян.

Станом на 27 жовтня 1838 року у дворянському повітовому училищі вчився 141 учень, а у парафіяльному – 40 учнів.

Далі буде... 

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: 

Надрукувати
мітки:
коментарів
16 жовтня 2019
15 жовтня 2019
14 жовтня 2019
13 жовтня 2019