Поділитись:

Після 11 років «на голці»: «Це можна було порівняти з одержимістю»

Середа, 06 березня 2019, 20:00

Переді мною сидить 42-річний Григорій Кічкін. Він видається добряком та спокійною людиною. Гріша, як його називають друзі, – батько двох дітей, коханий чоловік, чудовий музикант та приємний співрозмовник.

Важко повірити в те, що 11 років свого життя цей чоловік провів «на ланцюгу» в наркотику. Слухаючи його відверту розповідь про кола пекла на землі та порятунок, хочеться, аби її почули якомога більше людей, які нині страждають від залежності.

За неповну годину розмови, окрім власної історії, мій співрозмовник відкрив нове обличчя Луцька, зразка 90-х років. Коли у під’їзді легко можна було побачити людину, яка коле у вену «ширку», а доза коштувала лише півдолара.

Наркотик був дуже доступний 

– Як ви познайомилися з наркотиками?

– Певно, почну з того, що у підлітковому віці я навчився грати на гітарі. У мене виходило добре. Знайшлася відповідна компанія. Але зізнаюся, що там, де є рок-н-рол, там завжди присутній наркотик. Всі мої кумири тих часів вживали. Це був своєрідний протест. У ті часи, в 90-ті роки, носити довге волосся хлопцям вже було небезпечно. Колись в одному з барів мене підстригли ножем місцеві рекетири. У тій компанії рок-н-рольщиків я і спробував наркотиків. Почав з легкого – марихуани. Я був ще школярем, мені було 16 років.

– А де ви дістали коноплю? Хтось вгостив чи купували?

– Моєму другу один хлопець був винен гроші. Але запропонував віддати не грошима, а марихуаною. Так і спробували.

– Які були враження?

– Чудові. Було весело, зі всього сміялися. Зараз це нікого не дивує. Певно, молоді, яка не курила коноплю, мало. Потім почав слухати регі (стиль у музиці, що виник на Ямайці, – К.) і грав у двох групах: «Вспышка обратно» та МММБ (Музыка молодости моей бабушки).

У ті часи наркотик був дуже доступний. Дуже дешевий. Коли мені було 18 років, всі мої друзі вже кололися. У цей період вперше вколовся і я. І цей зв’язок тривав 11 років.

Брехня – це життя наркомана, ніби повітря

– Чому ви вирішили спробувати колотися? Бо одна справа курити коноплю, а інша – вводити в кров важкі наркотики.

– Я довго тримався. Два мої сусіди були наркоманами. І бабця в дитинстві часто казала: «Дивися, яке це зло». Боявся крові, уколів у вену. Це теж стримувало. Дивлячись на друзів, які кололися в під’їзді, я втрачав свідомість від виду крові. Тоді ще жартували: «Мы колимся, а Гриша отъезжает». А потім спробував і я.

Наркотик дуже оманливий. Бо спочатку він дає відчуття впевненості. У моїх очах це виокремлювало мене серед інших. Те, що я спробував щось, що іншим невідомо.

В університеті в своєму колі я був один, хто вживав наркотики. Певною мірою я цим хизувався. Коли ж зрозумів, що на гачку, то було пізно.

– Коли ви це зрозуміли?

– Тоді була зима і разом з дівчиною ми пішли кататися в парк на гірку. У той день я не вколовся. Почував себе погано. Зрозумів, що мене ламає. Я зрозумів, що я вже в системі, колюся. Поступово почав котитися вниз. Бо ж треба були гроші для дози. Просив у батьків, потім почав красти – у батьків або ж позичати в друзів і не віддавати. Зрештою, я втратив все, що мав. Друзі відвернулися, кохана пішла. Я почав її обманювати, а брехня – це життя наркомана, ніби повітря. Брешеш – і віриш у це. Щиро ображаєшся, коли ловлять на брехні, коли тобі не вірять.

– Аби не було ломки, колотися потрібно було щодня?

– Так.

– Батьки знали, на що ви берете гроші?

– Вже потім дізналися, коли почалися проблеми з міліцією. Одного разу батько мене забирав з відділку. Міліціонери сказали татові, що я наркоман. А матері це повідомила дівчина ще за рік до того інциденту з міліцією. Мама приховувала це від тата. Вони не хотіли вірити. Ми жили разом, але батьки не хотіли бачити уколи. І я постійно якось виправдовувався, викручувався, щось вигадував.

Григорій – крайній ліворуч

Доза коштувала півдолара

– Ви кажете, що наркотики були доступні. Що саме ви кололи?

– «Ширку». Це наркотик, що виготовляють із макової соломки.

– Де його можна було купити?

– Хтось сам варив. Я теж умів це робив, але не любив, тому купував. "Ширка" була дуже дешевою. Тоді доза коштувала 1,5-2 гривні. Долар тоді був по 4 гривні. Для порівняння, зараз цей наркотик коштує до 200 гривень.

Але «ширки» сьогодні немає на вулицях. Нині діє замісна терапія і старі наркомани отримують в диспансері безплатні наркотики.

– Ви кололися впродовж 11 років. Це був один і той же наркотик?

– Так, але росла доза і бажання. Я пробував зменшувати кількість наркотику чи загалом позбутися залежності. Такі спроби були щороку і завжди невдалі. Я пробував кудись виїхати. Однак наркотик тримає.

– Як фізично відчувається ломка? З чим це можна порівняти?

– Це можна порівняти з високою температурою, ломотою у кістках, постійно кидає в піт, з носа тече, пронос. Але найважче те, що неможливо нормально спати. Постійно крутить, постійно в голову лізуть думки, немає спокою, стан депресії не покидає. Це дуже тяжкі відчуття.

– Як довго триває цей процес?

Залежно від того, яку дозу колов. В середньому десь до 10 дня відчуття зростають, а потім стає легше. Якщо доза велика, то це може тривати й місяць, а безсоння ще довше. Це ніби провалюєшся в сон на 5 хвилин і знову прокидаєшся. Це не сон, а каторга.

– Де ви ці ломки переживали?

– І вдома, і до родичів мене вивозили. Часом в той період, коли батьки не знали про мою залежність, я їхав сам до товариша в інше місто. А згодом мама з татом возили мене і до бабок, і в психлікарню, і в наркодиспансер. Втім щоразу повертаючись до Луцька, все поверталося по-новому і з більшою силою.

Кожного разу було ще гірше, аніж до того.

– Ви знали, що таке ломка, наскільки це боляче, нестерпно терпіти, але все одно поверталися до наркотику. Чому?

– Хотілося кайфу, обманював себе. Казав, що буду себе контролювати. Мовляв, один раз у місяць вколюся. Потім – один раз у тиждень. Потім – раз у три дні. І не помічаєш, як знову опиняєшся в тій же ж ямі.

Я знав таких людей, які могли себе більше контролювати. Але бажання при цьому залишається. Це дуже тяжко.

Музика залишилася з підліткового віку

Залежність можна порівняти з одержимістю 

– Тоді, коли ви вперше зрозуміли свою залежність, що ви відчули?

– Десь через рік я зрозумів це. До того ломки не було. Спочатку я припустив, що прихворів, однак зрозумів, що це воно. Це – ломка. Тоді вирішив зупинитися на кілька днів. Тримався. Коли зрозумів, що можу перетерпіти і сильний, то почав знову колотися.

– Коли ви сказали рідним, що потрібна допомога?

– Я сказав мамі, але вже на 3-й чи 4-й рік залежності. Потім я дуже серйозно захворів одразу трьома хворобами. Тоді я вже приймав велику дозу і не мав вен на руках, коловся в шию. Сталося зараження крові. Окрім цього, був плеврит та запалення легень. Приїхала "швидка" забирати мене до лікарні, але я не міг туди поїхати, бо почалася ломка. Зізнався мамі. Сказав, що там помру. Мама написала відмову лікарям і почала самостійно доглядати за мною, бо мала справу з медициною. Бог тоді зберіг мене від смерті. Мама на руках мене вивела. Але після я знову повертався до наркотику, йшов із дому, жив по підвалах, дахах, притонах. Часом просто в під’їздах ночував. Це не тому, що мене вдома не приймали, а тому що мені було жахливо соромно. Я повиносив з дому мамине золото, батькові збереження, дідові ордени «проколов». Тяжко бачити, як на твоїх очах старіють та сивіють батьки. Я єдиний син, і їм було дуже тяжко. Доходило до того, що я через потяг до наркотику відкривав вікно і тікав, а батько при цьому сидів у сусідній кімнаті. Цю залежність можна порівняти з одержимістю. В голові є ідея-фікс, що тобі треба наркотик. Коли я говорю про це, у мене й досі мурашки по шкірі йдуть, коли думаю про те, наскільки людина може опуститися.

– Вас пробували лікувати батьки. Щось допомагало?

– Після лікування я не вживав наркотики упродовж трьох місяців. Це був максимальний період з усіх. Тоді я поїхав в Закарпаття до тітки, мене ізолювали. Але доходило до абсурду, адже навіть у незнайомих містах я знаходив тих, хто продавав наркотики.

На собі я вже поставив хрест 

– Як вам вдалося зав’язати?

– Сам на собі я тоді поставив хрест. Мамі казав: ця боротьба марна і ви нічого не зможете зробити, треба змиритися і якось жити, наскільки вистачить сил. Але мама з татом рук не опускали.

Одного разу я вчергове йшов за наркотиком і зустрів знайому, яка жила поруч. Вона теж була наркоманка. Та в той раз вона була твереза, підійшла до мене і розказала, що уже не вживає. Сказала, що і я так зможу. Запросила в реабілітаційний центр, відвідати церкву. Тоді я послухав і подумки посміявся. Мовляв, побачимося через тиждень-два у тому ж місці. Але її слова в мені залишилися: що щось може вийти. Згодом на Пасху мене запросив інший друг на Богослужіння в церкву «Фіміам». Це, здається, був 2002 рік. Церква не мала власного приміщення і винаймали зал Палацу культури. Зайшов. А всередині багато людей, яких я знав, але не бачив давно. Один із хлопців, який, до слова, вперше мене вколов, сказав, що їде в Остріг, в реабілітаційний центр. А я мав їхати в якусь клініку в Запоріжжі, де струмом випалюють рецептори, що зменшує тягу до наркотиків. Те лікування було дуже дороге. Тому сказав батькові: їдемо в Остріг, навіщо гроші витрачати, там їх не треба.

У центр мене взяли не з першого разу. Тоді, у 2003 році, був такий час, коли багато наркоманів їхало на реабілітацію. І я залишився лише на третій чи четвертий візит. Тоді навіть не сподівався, що це станеться, не мав при собі речей та й загалом поставив на собі хрест. У центр я поїхав, аби також втекти з Луцька, адже в місті залишалося багато людей, яким я був винен гроші.

– У чому полягала реабілітація?

– Там було два будинки котеджного типу. В одному з них жили алкоголіки та наркомани, а в іншому був навчальний центр, куди приїжджали групи інших реабілітологів зі всієї України, і острозький центр передавав їм досвід.

Це було абсолютно відкрите приміщення, без ґратів чи замків. Це мене вразило.

Люди, які там працювали з нами, намагалися нас затримати. Не силою, а словом.

Вони молилися поруч на колінах, аби Господь полегшив страждання 

– А що діяло?

– Діяла молитва. Я вірив в Бога, знав, що за свої діла дам відповідь перед Ним, знав, що буду в пеклі. Але мене втримало ставлення тих людей, які з нами працювали. Любов Христову я побачив в любові тих людей, яких зустрів у центрі. Вони не спали разом зі мною, коли мені було погано. Моя права нога була всіяна виразками. Ці люди робили перев’язки, турбувалися про мене, стояли поруч на колінах і молилися, аби Господь полегшив мої страждання.

Це був переломний момент для мене. Я почав читати Біблію, спілкуватися і зрозумів, що жити так, як було до цього, я більше не хочу і не можу.

Я перебув у центрі ломку і залишився там. Реабілітація проходить у три етапи. На першому, фізичному, людина переживає ломку. Другий етап духовний. Ти вчишся жити новим життям без наркотику, говорити, відкриватися, вивчати досвід таких же ж людей, які пережили подібне. Вчишся читати Біблію і молитися. Третій етап – соціальна реабілітація. Коли ти живеш у суспільстві, вже не в центрі, а на орендованій квартирі поруч із тим, хто таке пройшов. У цей етап ти вливаєшся в життя, йдеш на роботу. Я не поспішав тоді повертатися до Луцька, бо боявся повернутися до наркотиків.

У реабілітаційному центрі Григорій знайшов те, про що навіть не мріяв

Дружину я теж зустрів у реабілітаційному центрі, вона теж лікувалася, бо п'ять років вживала наркотики. У 2004 році ми одружилися, а у 2005 році народився мій син. Згодом мені запропонував друг роботу у Луцьку. Я працював тут у будні, а потім ми переїхали до міста всією родиною.

– Коли ви поверталися до Луцька, ви ж все одно боялися спокус, минулого?

– У моєму житті трапився один епізод, який показав мені шлях. Одного разу я їхав до Луцька і читав Біблію в маршрутці. У той момент я ще жив в Острозі. У притчах царя Соломона є вірш з такими словами: «Если Господу угодны пути человека, то Он и врагов его примиряет с ним». Виходжу з маршрутки, а переді мною людина, якій я винен шалені гроші, людина кримінального світу. Випадковостей не буває. Пригорнув він мене за плече, запросив в двори. Каже: «Малий, руку тобі чи ногу поламати?» А я відповідаю: «Можеш зламати, я у твоїй силі. Так, я винен. Віддати гроші я не можу, в мене їх немає». А далі я розповів йому історію, як Бог звільнив мене від наркотиків. На той момент я вже три чи чотири роки жив без наркотиків. І сказав йому, що він теж може звільнитися від залежності. Як не дивно, але Сергій, так звали цього чоловіка, мене послухав. Тому «Если Господу угодны пути человека, то Он и врагов его примиряет с ним».

Відпустив, але пригрозив, що якщо хоч раз побачить мене на притоні чи дізнається, що я повернувся до старого, то заб’є. Він з мене не взяв ні копійки, просто забув про це. Сам приїжджав у реабілітаційний центр, але не зміг звільнитися і згодом помер.

– З того часу ви не вживаєте наркотиків?

– Не вживаю алкоголю, наркотиків не курю цигарки, не використовую брудні слова. Я не чекав цього, не вірив у себе. Бог мене звільнив не просто від наркотиків, а подарував мені усе. Я мав би просто померти за рік чи два. Якби мене не забили, то забрав би передоз чи хвороба. Але Бог повернув моє життя на 180 градусів, подарував сім'ю, життя, дітей, по-справжньому вірних друзів.

– Чи були у вас кризові періоди за цей час?

– Ні. На третьому етапі хлопець, який жив зі мною в Острозі, почав колотися. Мені стало дуже страшно, але мій наставник сказав: «Ні, ти можеш». І цитує мені Біблію: «Все я могу в укрепляющем меня Ісусе Христе». Ось так я опираюся на Слово Боже, на Біблію. Читаю кожного дня і надихаюся цим.

Коли визнаєш свою немічність, то прийняти допомогу простіше 

– Кажуть, що коли людина не визнає свою залежність, то близькі часто відтягують момент цього усвідомлення, прикриваючи її. Ви погоджуєтеся?

– Наркомана треба відпустити, щоб він наївся. Часом радять батькам вигнати дитину з хати, аби вона опустилася на дно і визнала свою нікчемність та залежність. Коли визнаєш свою немічність, то прийняти допомогу простіше.

– Чи багато з ваших друзів молодості, про яких ми згадували на початку, ще досі живі?

– Багатьох з них уже немає в живих. Я навіть не рахував. За останній рік лише померло двоє. Один спився, другий мав туберкульоз та ВІЛ.

– Який вигляд мали притони, про які ви говорили?

– Це квартира, де жили наркомани, могли там купити наркотик.

– Зараз весь Луцьк обмальований рекламою синтетичних наркотиків. Цей наркотик більш небезпечний, аніж «ширка»?

– Думаю, що так. На «ширці» людина могла прожити довго, а нові наркотики забирають життя та здоров’я дуже швидко.

Бог єдиний, хто зміг заповнити порожнечу 

– Що б ви порадили робити батькам, які підозрюють, що їхня дитина в небезпеці?

– Передусім потрібно вкладати час та зусилля на побудову близьких стосунків з дітьми. Коли це є, то менша ймовірність, що дитина піде на хибний шлях. Повинна бути довіра. Це і моє слабке місце, бо за роботою я не так багато приділяю увагу сину-підлітку. Але це найважливіше, що може бути – близькі стосунки батьків та дітей. Багато значить власний приклад. Батько, який палить та каже, що це шкідливо – не викликає довіри. У цьому немає логіки.

Потрібно займати дітей, побачити, що їм подобається і скеровувати це в потрібне русло.

І як сказав Блаженний Августин: «Бог сотворил человека с дырой в сердце. И заполнить ее может только один Бог». Людина буде все життя пробувати заповнити цю порожнечу (алкоголь, наркотики, гроші, кар’єра), однак її може заповнити тільки Бог. Я би радив, щоб батьки вкладали в духовність дитини час та зусилля. Я не говорю про конфесії, а про живі стосунки з Богом.

– Ваші діти знають про ваше минуле?

– Так. Ми не приховуємо це. Моя дружина нині працює в реабілітаційному центрі з жінками.

Разом із сім'єю

– Чи збільшується кількість залежних від алкоголю та наркотиків людей, у порівнянні з початком 2000-х?

– Це зараз не так помітно. Можливо, трішки менше, аніж у 90-ті. Тоді на проспекті Президента Грушевського не було будинку, де не було би точки з продажем «ширки». Бувало й таке, що таких точок було кілька. Це була просто епідемія. Хоча зараз інша біда: держава дає наркотики у вигляді метадону на замісній терапії. Щодо алкоголізму, то часто по жінках і не скажеш, що вони мають проблеми. Інтелігентні, порядні, однак приїхали на реабілітацію. Хоча алкоголікам важче визнати свою залежність, бо ж, на відміну від наркотиків, він продається вільно.

– На початку розмови ви згадали про рок. Знаю, що музика – це те, що залишилося з вами з тих часів.

– Так, я й досі граю. В одній із груп, про яку я згадував, – МММБ – ми грали припанкований регі. Зараз ми знову зібралися і готуємо концерт. Коли будемо готові до виступу – обов’язково запрошу.

ЧИТАТИ ТАКОЖ: Сергій Шараєвський: «У праведного бізнесмена гріхів не менше, ніж у закінченого наркомана»

Надрукувати
мітки:
коментарів
21 серпня 2019
16 серпня 2019
08 серпня 2019
05 серпня 2019
19:45
31 липня 2019
17:39
15:00
25 липня 2019
23 липня 2019
18 липня 2019
17 липня 2019
03 липня 2019
09:40
26 червня 2019
25 червня 2019
17:43
19 червня 2019