Поділитись:

Перші кроки шкільництва: Луцьке повітове дворянське училище і чоловіча гімназія (частина ІІ)

Середа, 06 березня 2019, 19:30

У 1837-1838 роках у місті Луцьку діяли цивільні навчальні заклади: міське парафіяльне училище, в якому навчався 51 учень, та повітове дворянське училище, в якому з 133 учнів нараховувалося 117 дітей дворянського походження і лише один учень із селян. Станом на 27 жовтня 1838 року у дворянському повітовому училищі вчився 141 учень, а у парафіяльному – 40 учнів. 

З історії Луцького повітового дворянського училища 

Як з’явилися дворянські повітові училища Російської імперії? Після повстання декабристів  1825 року імператор Микола І вирішив реформувати ліберальну систему освіти, яку запровадив його попередник Олександр І, щоб “витверезити шляхетне юнацтво від зухвалих мрій”.  1828 року ним була запроваджена нова реформа школи, суть якої полягала у тому, що замість багатоступеневої безстанової освіти з однаковими програмами для усіх створювалося декілька типів станових шкіл з різними програмами. Одним з таких навчальних закладів стало Луцьке повітове дворянське училище. 

Училище почало діяльність 16 червня 1835 року. Воно утримувалося завдяки Луцького казначейства  та розміщувалося у двоповерховому кам`яному будинку, який потребував ремонту. Тепер це вулиця Кафедральна.

Повітове училище підлягало інспекції з боку директора училищ Волинської губернії. У другій половині 30-50 роках ХІХ століття тут працювало п’ять-сім учителів, два капелани (православний і католицький “законовчителі") і директор (“смотритель”). Вивчалися такі предмети: математика, історія, російська мова, малювання, німецька, французька і латинська мови та Закон Божий. Залишилися свідчення, хто був викладачами цього навчального закладу 1836 року.

Так, вчителем малювання і “чистописання” був Григорій Хомицький, французької мови – Олександр Свержевський, німецької – М. Геллер, латинської – В. Куликовський, російської історії – Костянтин Персидський, православний законовчитель – ієрей Йосип Метельський; штатний смотритель – Визерський.

Відомо, що у 1835-1837 роках у Луцькому повітовому училищі викладав загальну історію визначний педагог, публіцист та краєзнавець Волині Лука Михайлович Рафальський (1812 – 1886). У подальшому він, випускник Волинської духовної семінарії 1833 року, у 1830-1860 роках викладав історію та статистику у Волинській губернській (у Житомирі) та Білоцерківській гімназіях та інших навчальних закладах. Професор, колезький радник. Відомо, що Лука Рафальський – наш земляк. Він народився у селі Смідин Ковельского повіту.

Також у Луцькому повітовому дворянському училищі у січні-серпні 1841 року викладав російську мову видатний український письменник, фольклорист, етнограф, перекладач, мовознавець, критик та редактор Пантелеймон Олександрович Куліш (1819 – 1897). «Першорядною звіздою в нашому письменстві» називав його Іван Франко.

Луцький навчальний заклад славився бібліотекою рідкісних стародруків, які перейшли туди із зібрань деяких магнатів після придушення польського повстання 1830-1831 років. Молодий вчитель занурюється в книжки, починає писати українською (пізніше укладає першу фонетичну абетку для рідної мови, котру назвали на його честь «кулішівкою»). Саме в Луцьку Куліш почав писати перший український історичний роман «Чорна рада» (вперше виданий повністю 1857 року), яким здобув найбільшої письменницької слави.

У різні роки в Луцькій школі навчалося 140-150 учнів. Серед відомих випускників цього навчального закладу, які пов’язали свою кар’єру з юриспруденцією,  можна назвати Омеляна Миколайовича Дворницького (1838-1906). Його судова кар’єра збіглася з реформою 1864 року. Професійний шлях у юриспруденції Омелян Дворницький розпочинав з посади мирового посередника, пізніше був переведений мировим суддею Володимир-Волинського округу та назначений головою з’їзду.

У Луцькому повітовому училищі у 1862-1865 роках здобував початкову освіту й польський мовознавець, фольклорист, перекладач, спеціаліст з загального та індоєвропейського мовознавства, співавтор поняття «фонема Микола В’ячеславович Крушевський (1851-1887).

Також у Луцьку продовжувала працювати парафіяльна школа, відкрита 6 серпня 1833 року з ініціативи попечителя Київського учбового округу під опікою православного духовенства, тому навчання в ній велося уже російською мовою. У школі працювали ті ж учителі, що в дворянській повітовій. Вона була розташована в орендованому приміщенні. На її утримання щорічно виділялося 230 карбованців сріблом з доходів ліквідованих католицьких монастирів. Управління школою здійснював директор місцевої повітової школи. Також Луцькому дворянському повітовому училищу підпорядкували ще дев’ять парафіяльних училищ : у Турійську ( створене ще за Речі Посполитої 1777 року ), Устилузі (1800), Голобах, Несвічі, Локачах, Сільці, Горохові та Мельниці (усі створені 1803 року) та Порицьку (1804).

З донесення куратора Київського учбового округу міністерству народної освіти про повінь у Луцьку від 14 квітня 1845 року відомо, що

… по вскрытии речки Стыри, окружающей город Луцьк, с 29 числа истекшего месяца ( тобто, з 29 березня – С. Є.) вода в ней стала возвышается, покрыла сперва низменные части города, потом возвысилась в уровень с мостами и подняла более ста домов, в том числе: часть приходского училища, два дома, в которых устроены большие ученические квартиры, и весь чёрный двор Луцкого дворянского  училища с находящимися на нем строениями более двух аршин. Ударами льдин сбило угловой столб училищного сарая и разрушило отхожие места… 

Населення Луцька 1858 року становила 6 362 осіб, а 1861 року – 7 135 осіб (3546 чоловіків та 3589 жінок). З книги “Економічний стан міських поселень Волинської губернії у 1861 – 1862 роках“ відомо, що на утримання парафіяльного училища щорічно з міських коштів виділяли по 165 карбованців.

Новий етап в історії освіти Російської імперії, зокрема й безпосередньо повітових училищ, розпочався у 1864 році і пов’язаний із затвердженням нового «Положення про початкові народні училища». Попередній «Статут гімназій і училищ повітових та парафіяльних» 1828 року не відповідав соціально-економічним та політичним умовам епохи. Ключовим нововведенням 1864 року стало перепідпорядкування повітових училищ від директорів гімназій та повітових наглядачів до повітових училищних рад. Це посилювало колегіальність в ухваленні рішень щодо управління навчальними закладами та відповідало тогочасним реаліям, коли духовне відомство і новостворені земські установи отримали право делегувати своїх представників до складу цих органів.

З другої половини 1874 року, відповідно до указу 1872 року, поступова реорганізація у прогімназії (або міські училища) почала здійснюватися й у правобережних губерніях Російської імперії. Замінюючи трикласні навчальні заклади на чотирьох-, трьох, дво- та однокласні, а систему предметних викладачів – на підхід «один клас – один вчитель», міністерство планувало насамперед скоротити витрати у малонаселених містах та посилити «моральний вплив на учнів». Лише близько чверті повітових училищ мали зберегти свій трикласний статус або підвищити його до чотирьохкласного (18,7 % та 6,2 відповідно). Проте планувалося, що  75 % училищ стануть двокласними. Упродовж наступних десятиліть стало очевидним, що на практиці надії на новостворені міські училища як заклади із низьким процентом учнів, які достроково припиняють навчання, не виправдалися.

Основним наслідком реформи 1864 року та подальших законодавчих нововведень для українських повітових училищ стала їхня поступова реорганізація у прогімназії (або міські училища, як це було на Правобережжі) із відкриттям при них підготовчих класів на базі колишніх парафіяльних училищ та початок формування мережі вчительських семінарій для підготовки педагогічного персоналу.

Луцьке повітове  дворянське училище разом з подібними йому Радомишльським,  Теофіопольським, Овруцьким, Чорноострівським та Канівським замінили двокласними міськими училищами. А сім парафіяльних училищ (Радомишльське, Канівське, Житомирське, Луцьке, Новоград-Волинське, Кам’янець-Подільське, та Вінницька перетворили на підготовчі класи при відповідних двокласних міських училищах.

Надалі у Луцьку залишилося міське двокласне чоловіче училище, що розміщувалося на Замковій площі.

Луцька чоловіча гімназія та інші навчальні заклади Луцька кінця ХІХ – початку ХХ століття

30 вересня 1895 року у Луцьку на підставі рішення Державної ради Російської імперії відкрили чотирикласну чоловічу гімназію.

З рапорту директора Луцької чоловічої гімназії колезького радника С. А. Фрідріха Київському, Подільському і Волинському генерал – губернатору Володимиру Сухомлинову від 15 жовтня 1908 року про історію гімназії можна дізнатися, що 1898 року Луцьку гімназію перетворили на шестикласну, а 1908 року – на повну (восьмикласну).

Гімназія розташовувалася у будівлі колишнього Бернардинського римо-католицького монастиря (тепер – Волинська обласна бібліотека для юнацтва) 

Утримувалася гімназія за рахунок відсотків з капіталу, що пожертвувано доктором медицини Іваном Лернетом, допомоги від міста та допомоги від казни. Відсотків з капіталу виходить у рік 9005 карб. 59 коп.; допомога надходить від міста 6 тис. карб. та від казни – 9 604 руб. у рік.

Окрім восьмих нормальних класів, при гімназії існує підготовчий клас та паралельні відділення при 4-му та 5-му класах. Усіх учнів у класах – 372.

За станами: дворян потомственних – 74, синів особистих дворян та чиновників – 84, духовного звання – 12, почесних громадян та купців – 22, міщан – 105, козаків – 1, селян – 72, іноземців – 7, інших – 1.

Плата за навчання становила з кожного учня по 60 карбованців у рік. За рік з усіх учнів виходило біля 16 тисяч карбованців.

Відомо, що Луцьку гімназію 1910 року з золотою медаллю закінчив видатний український математик Михайло Пилипович Кравчук (1892-1942).

Одночасно з гімназією у Луцьку діяло й згадане вище міське двокласне чоловіче училище (колишнє повітове дворянське училище).

У суспільно-політичній газеті “Волинь“, що виходила у губернському центрі Житомирі протягом 1879-1917 року, за 15 грудня 1900 року можна прочитати листа про антисанітарний стан у Луцькому дворічному училищі. Мовою оригіналу.

Положительно, без преувеличения, в городе все больны, и стар и млад.

Ввиду этого нельзя не указать на весьма нежелательно со стороны училищного начальства отношения к детям, обучающимся в 2-х классном городском училище. Пили, например, раньше дети кипяченую воду, которая находилась в каждой классной комнате в особых стеклянных сосудах. Теперь этих приспособлений не стало. Взамен этого, в грязном и до невероятия тесном коридорчике училища для детей поставлена не совсем чистая деревянная “кадка” с одной для 200 человек кружкой. Кадка эта наполняется несколько раз в неделю жижей, которую трудно назвать водой, из речки Глушца. А в эту реку, как известно, стекают все городские нечистоты. Такую-то вот жижу и пьют дети

Слід зазначити, що згідно перепису населення Російської імперії у Луцьку було 15 804 мешканців. З них 9396 ( 59,5 %) вважали рідною мовою єврейську, 2830 (17 %) – російську, 1478 (9,4%) – українську та 1233 (7, 8 %) – польську.

З книги “Весь Південно-Західний край” можемо дізнатися, що 1903 року у Луцьку було 20 232 мешканці (10 726 чоловіків та 9 506 жінок).

Цікавим документом є огляд директора народних училищ Волинської губернії О. Ніколаєва Київському учбовому округу про недостатність тодішньої мережі навчальних закладів у місті Луцьку, датований 1 травня 1909 року.

Тоді Луцьк був сьомим за чисельністю містом Волинської губернії з населенням 22 109 душ. За станами: дворян та чиновників – 1 503, духовних – 66, купців та міщан – 14 769, селян – 2300, інших – 3 471. Дітей шкільного віку було 1 900, з яких навчалося у середніх навчальних закладах Луцька 676.

У початкових навчальних закладах навчалося 453 дитини. Залишалися без освіти – 861.

Тоді у Луцьку було шість навчальних закладів. Два середні (чоловіча та приватна жіноча гімназії). Чотири початкові: згадуване вище двохкласне чоловіче училище, також двокласне жіноче відділення при чоловічому училищі, а також дві однокласні церковно – парафіяльні школи.

Директор народних училищ Волинської губернії зазначав, що є негайна потреба у розширенні міського училища шляхом перетворення його у чотирьохкласне з утриманням жіночого відділення. У зв’язку з тим, що чимала кількість дітей залишалася без освіти, була негайна потреба у початкових училищах. Адже, місто, у якому було 22 тисяч мешканців, з яких міщан та селян понад 16 тисяч, мало крім міського училища лише дві церковно – парафіяльні школи з 131 учнями.

Відомо, що під час першої світової війни Луцьку гімназію евакуювали до Курської губернії, Після її повернення 1918 року на базі гімназії створили новий навчальний заклад – Луцьку українську гімназію (ЛУГ). За Другої Речі Посполитої цей навчальний заклад, який згодом отримав ім’я Лесі Українки, був єдиним у Луцьку, де навчання велося українською мовою.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Перші кроки шкільництва: освіта в Луцьку за Речі Посполитої і Російської імперії (частина І)

Надрукувати
мітки:
коментарів
25 квітня 2019
12:00
11:40