Про 7 березня)

Рік тому день мого блогу припав на 8 березня. Ось що я писала у 2018 році. Цього року четвер датується днем раніше, але напишу все ж про нього, про це число безкінечності. Про цей день маршів, букетів, весни, «за прекрасних дам мужчіни п’ют стоя», «не вітайте мене», день совка, Клари Цеткін, повій, борчинь за рівноправ’я, за права жінок та борчинь за матріархат. Це певно не повний перелік штампів, асоціацій, які стосуються цього дня і не мною вигадані.

Кілька тез про те, що я писала минулого року:

Отож,

1. Це не свято весни. Календарна весна починається 1 березня, фактична – коли природі заманеться. Її хочеться, її вітаєш і це природно, що весну люблять.

Але 8 березня – це не свято весни. Це робочий день. Звичайний робочий день.

2. ХХ століття стало переломним у боротьбі за права жінок і принаймні в Україні жінки мають своє слово, можливість заробляти гроші, отримувати освіту, йти в політику, бути почутими. В європейських країнах жінки ще активніші.

Так, звісно, нам не вистачає дитячих садочків, ясельних груп, аби ліпше турбуватися про дітей і не вилітати з обойми професії тим, хто цього прагне чи повинен власними силами себе забезпечувати. У тій же ж Луцькій міській раді депутати дозволяють собі відверте хамство стосовно колег-жінок, акцентуючи увагу саме на тому, що вони жінки. Зрештою, це про культуру та стратегічне мислення, якої українцям бракує загалом.  

Справжні проблеми залишаються в країнах, де досі жінка не може вільно обирати свого чоловіка, освіту, роботу, піддається моральному та фізичному насильству. І це не лише порушення прав жінок, а загалом порушення прав людини і будь-яких цінностей духовних, цивілізованих людей. Ось на це потрібно застосовувати максимум зусиль організацій, які справді переймаються правами жінок.  І обговорювати це у день боротьби за права.

3. При всій повноті прав, українським жінкам часто не вистачає самоповаги, впевненості в собі і любові до себе. І причина в цьому, на мій погляд, у вихованні, прикладі в сім’ї та самоосвіті.

Це тези того, що я писала рік тому і що досі залишається у моїх думках.

Але натрапляючи впродовж останнього року на різні дописи, блоги, виступи мене починає бентежити викривлення, як на мене, слова «право» жінками стосовно самих жінок. Поясню.

Віки існував образ, що жінка – слабка, тендітна, емоційна господиня зі свіжим борщиком на кухні та дитиною на руках. І тільки так. Нині цей образ руйнують. Але разом з тим пропонуючи, а часто нав’язуючи (як мені відчувається) інший: сильна, зі "сталевими яйцями" та на керівній посаді.

Перший образ стає на стільки не в тренді, що бажання вийти заміж у 20 з лишком, бути домогосподаркою і суто матір'ю, сприймається як дикунство. Та саме це саме по собі уже обмеження тих же ж прав. Права бути тим, ким хочеш. Хочеш бути домогосподаркою – кар'єристки штампуть "утриманка". І навпаки.

«Ти можеш більше!», – кричать вони. Але часто не питають чи хочеш і не усвідомлюють, що «інше» – не дорівнює «більше».  

Тож напередодні свого звичайного робочого дня, дня боротьби за права жінок, закликаю бути не байдужими до власного бажання і більш спокійними до вибору іншого, поважати себе і з повагою ставитися до інших. Інакше ми самі себе з'їмо.

Рубрика СІМ_СОРОК є формою блогу, в якій журналісти виступають як вільні дописувачі та висловлюють своє бачення тих чи інших ситуацій. Редакція може не поділяти думку автора. Якщо в публікації вказана інформація, з якою Ви не погоджуєтесь, зв'яжіться з редакцією.