Поділитись:

Про абсурдну любов і штампи

Автор: Оксана Пуняк |
Субота, 30 березня 2019, 07:40

Є три речі, які мене не те, що дратують, але дуже дивують у подружньому житті. Не у власному, в чужих. Точніше, не в самому житті, а в поведінці його учасників. Бо таке трапляється доволі часто.

«На жаль, я заміжня», «Він вже не такий, яким був раніше» і «Мені потрібен час». 

Чоловікам і жінкам говорять компліменти, виявляють бажання познайомитися з ними і запрошують на каву, навіть якщо вони одружені. Дивного мало. Але дивно звучить, коли у відповідь кажуть: «На жаль, не вийде: я заміжня». Як це – «на жаль»? Тобто дуже хотілося б, але, на жаль, обмежує сімейний статус? Якщо так жаль, то навіщо було це все?

Дивує, коли чоловік і жінка починають скаржитися одне на одного усім навколо. Мовляв, він став іншим, куди дивилися мої очі і так далі. І справді, а куди дивилися твої очі? Те, що тобі стало різко зле з тим, з ким донедавна було дуже добре, – це проблема двох. А, може, він завжди був таким, тільки ти цього не хотіла бачити? А, може, змінилася насправді ти? Копайте глибше чи йдіть до психолога. Але отак лити бруд на кожному кроці, мені здається, – зайве.

І останнє – перевірка на час. Знаю одну історію, коли чоловік і жінка зареєстрували свій шлюб «по-мирському», але на те, аби дати обітниці перед Богом, не наважилися. Не тому, що це для них не має значення. Тому, що не впевнені одне в одному. Пройшов час, вони виховують двох дітей, але не вінчаються, бо ще й досі не вірять в те, що хочуть разом в Божому благословенні прожити решту життя. Мовляв, а раптом прийдеться розлучитися, а по-церковному – це доволі страшна і складна процедура.

Я не можу зрозуміти. Якщо ви такі релігійні, то як ви могли стільки часу, як то кажуть в церковному світі, «жити в блуді»? Тут вінчайся – розвінчуйся, а вже стежина в пекло протоптана. Та й, зрештою, якщо зароджуються такі песимістичні настрої, то як можна стільки часу жити з людиною? Ми ж не в Середньовіччі живемо, шлюби не без нашого відома укладають.

Ну і якщо підсумувати, то це все результати суспільних стереотипів, оцих усіх «треба» і «що люди скажуть». Звісно, кожному своє. Тільки пора звикати до життя без штампів: кому – в паспортах, а кому – в головах.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Любов зла: 10 волинських кримінальних історій

Рубрика СІМ_СОРОК є формою блогу, в якій журналісти виступають як вільні дописувачі та висловлюють своє бачення тих чи інших ситуацій. Редакція може не поділяти думку автора. Якщо в публікації вказана інформація, з якою Ви не погоджуєтесь, зв'яжіться з редакцією.

Надрукувати
мітки:
коментарів