369 метрів під землею, або На роботі з директором нововолинської шахти №9 (фото)

(на фото: директор Нововолинської шахти №9 Павло Танчев)

«Я відслужив в армії, повернувся додому і сказав батькові: влаштуй мене на шахту… Коли ж він це зробив, то у мене не залишилося вибору, я не міг зганьбити його ім’я», – розповідає директор нововолинської шахти № 9 Павло Танчев.

В 21 рік він закінчив курси гірників, одягнув спецодяг та разом з іншими чоловіками спустився до копальні добувати вугілля

Упродовж 12 років Танчев працював гірничим майстром, заступником та начальником дільниці підготовчих робіт, головним інженером, заступником та виконувачем обов’язків директора шахти.

26 грудня 2018-го його призначили керівником підприємства, і вже у лютому 2019 року, вперше з 2014-го, воно (підприємство) виконало місячний план та разом із цим погасило всі заборгованості перед працівниками.

Отримавши пропозицію попрацювати з молодим управлінцем, спуститися разом із ним на 369 метрів під землю та відчути на власній шкірі, як видобувається вугілля, я довго не вагався, і разом з колегами-журналістами вирушив до Нововолинська.

***

Павло Танчев зустрів нас у своєму кабінеті. Не витрачаючи багато часу на балачки та формальності, він запропонував готуватися до «занурення» у шахту.

Ми йдемо у роздягальню, одягаємо шахтарський спецодяг, захисні каски, мотаємо онучі та взуваємо здоровенні чоботи.

На наступному етапі нам видають ліхтарі та саморятівники, проводять інструктаж та відправляють до клітьового ствола. За кілька хвилин – спуск.

«Тримайтеся руками за поручні та зігніть ноги в колінах», – рекомендує головний механік Олександр Шарко, коли ліфт починає рухатися вниз.

 «Транспортний засіб» доставляє  до пункту призначення за 2 хвилини. Двері відчиняються, і в обличчя відразу б’є свіже повітря.

Директор пояснює, що у тунелях, окрім природньої циркуляції, також є штучна. Кисень (і все, що йде в «комплекті» з ним у складі повітря) заганяють всередину за допомогою великого вентилятора.

Гірник каже, що повітря у шахті – це не лише життєва необхідність, а й орієнтир, який допомагає знайти правильний шлях під землею:

«Якщо дує в обличчя, значить рухаєшся до виходу, якщо у спину – то до скіпового ствола, де відбувається видобуток».

Пересуватися під землею досить непросто, особливо коли доводиться підніматися вгору крутими схилами. Окрім цього, тверда земля під ногами часто перетворюється на болото. Причини дві: це або підземні води, або порвані мішки з водою (такі мішки у чітко визначеній кількості та у відповідних місцях потрібні на випадок надзвичайної ситуації: пожежі, вибуху тощо).

Помітно, що Павло Танчев у копальнях почувається, як риба у воді. Він невимушено спілкується з шахтарями, звертається до усіх на «ти», але по батькові. Багато та вдало жартує.

Коли мої колеги намагаються похвалити його за те, що особисто спускається вниз, дратується та відповідає, що це його обов’язок:

«Перебуваючи разом з людьми, ти бачиш, що необхідно для їхньої роботи, як наслідок – краще забезпечуєш необхідним та контролюєш процес».

«Це живий організм, в якому усі процеси пов’язані між собою. Усі вони (процеси) мені дуже подобаються, я кайфую від шахти», – додає директор та залазить у маленьку дірку в стіні, запрошуючи і нас.

Я слухняно прямую за ним та теж заповзаю у вузький тунель, який називають «лавою» (його висота – 72 сантиметри (саме стільки займає пласт вугілля), а довжина – близько 200 метрів). Лава – це результат роботи добувного комбайну, який вирізає та закидає велику частину вугілля на конвеєр. Із залишками доводиться «розбиратися» шахтарям. Вони беруть лопати і подібно нам (тільки дещо граційніше) «заходять» до лави, де лежачи закидають «чорне золото» на конвеєр упродовж 5-6 годин.

Продемонструвавши, як видобувається корисна копалина, Танчев повів нас до місця, де, без перебільшення, «кується» майбутнє шахти. Тут працює прохідницький комбайн, який, пробиваючи породу, прокладає шлях гірникам до ще не освоєних запасів вугілля.

Зі слів директора, наявних покладів достатньо, щоб шахта працювала до кінця століття:

«У межах шахтного поля ми маємо 5 мільйонів тонн вугілля, поза ним – ще 15 мільйонів. З моменту відкриття у 1961 році тут видобули 32 мільйони тонн».

***

Після повернення нагору та прийнятого душу Павло Танчев запросив нас у свій вкабінет на обід. Там приготували канапки, цукерки, печиво, каву і чай. Окрім цього, директор запропонував ще й власні індичку та рис, які приніс із дому.

Павло розповідає, що готувати йому допомагає мультиварка, оскільки часу на це катастрофічно мало.

Щодня він прокидається о 5:30 та телефонує диспетчеру, який повідомляє про стан справ. О 6:45 керівник прибуває на робоче місце, приймає положення та отримує всю необхідну йому інформацію. Через 45 хвилин в його кабінеті відбувається виробнича нарада, на якій узгоджують роботу усіх дільниць.

«Потім, за необхідності, спускаюся у шахту. Якщо ж її немає, то займаюся адміністративною роботою, якої теж дуже багато», – каже він.

З 15-ї до 18-ї у директора, зазвичай, з’являється вільний час, який він проводить у тренажерному залі. Компанію йому складає головний механік Олександр Шарко.

«У нас нормальні чоловічі тренування», – стверджує він.

Близько 18-Ї гірники повертаються на територію шахти для проведення вечірнього планування, яке традиційно відбувається о 19:20.

«В цей час ми робимо підсумки перших двох змін та ставимо плани на третю-четверту. Десь о 20:30 вдається поїхати додому, проте й там робота не завершується, оскільки вночі обов’язково телефоную диспетчеру, щоб дізнатися про стан справ».

***

Обідаючи, директор натхненно розповідає про шахту та гірників. Він переконаний, що у галузі хороші перспективи, оскільки є вугілля. Потрібно лише достатньо багато його добувати:

«Ми не можемо цього зробити, оскільки нам треба змінювати технологію, у нас морально застаріле обладнання. Якщо забрати усі тонкі місця, вкласти кошти, закупити вагони, відремонтувати електровози, виплачувати заробітну платну, забезпечити видобуток, то шахта стане рентабельною і навіть прибутковою».

Найближчим часом у нововолинську шахту №9 вкладуть близько 150 мільйонів гривень. Ці гроші витратять на запуск нової лави, яка, зі слів Танчина, дозволить видобувати велику кількість «чорного золота».

«Якщо оновити весь матеріально-технічний парк шахти, то з «відкриттям» лави ми зможемо видобувати 10 тисяч тонн в місяць. А це – 25 мільйонів гривень, при витратній частині 12 мільйонів», – зазначив він.

Наостанок директор наведе ще один позитивний факт: на шахті №9 видобувають вугілля з показником зольності 25-30% (за цим показником визначається якісь вугілля).

«Така якість каміння дозволяє продавати його на ТЕС без додаткового збагачення, а значить, без додаткових витрат», – резюмує він.

Автор: Руслан Пилипчук

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Нововолинська шахта №9 виконала план з видобутку вугілля (відео)