Коли ти щаслива-нещасна дружина...

Тільки ми самі можемо змінити власне життя. Інколи так, важко. Але кажуть, якщо мрію замріяти до дірок, то вона здійсниться.

Часто чую, як чоловіки і жінки ниють, яке у них погане життя. Із сльозами у очах, п’яненька, сидить з кумою і ридає.

«А ідем покурим?», – раптом пропонує.

«Ти ж не куриш», – дивується кума.

«Сьогодні – курю».

Сьогодні вона курить. Сьогодні їй усе можна. Сьогодні вона плаче, бо стала нецікавою чоловікові. Бо прожили вони уже разом двадцять років. І все у них так погано.

Вчора вона прийшла з роботи втомлена. Діти, чоловік, вечеря. Зранку не нафарбувалася. Вдома натягнула старі потріпані джинси (не ті, що зараз модні) і стару розтягнуту футболку.

Він прийшов з роботи злий і голодний. Розраховував на смачну вечерю, але вона нічого не приготувала. Каже, що не встигла. Та що ж вона робила, блін? Потім глянув на неї і подумав, що, може, дати їй гроші на нову футболку. Ну жахливо виглядає. І вона, і футболка.

Гроші поклав на стіл. Нічого не сказав. Краще вип’є з другом пива. Дістала із своїми борщами.

…Часто жінка в 30 почувається на 50. Тобто не сама вона, а її душа. Її вік не показують зморшки на обличчі чи вік її дітей. Просто дивишся на неї, вона починає говорити  і мимоволі думаєш: як же вона живе, коли в душі усе таке знеболене і рване. Вона не помічає, що чоловік її і досі кохає. Хоч уже у шлюбі двадцять років. Він не носить їй у ліжко каву, зате віддасть їй свою куртку, коли вона замерзне. Він просить її зателефонувати, коли вона приїде додому. Він сварить її за те, що вона вийшла без шапки. А сьогодні він раніше за неї прийшов з роботи і помив посуд.  

Усі у шлюбі мріють бути щасливими. Мріють розуміти одне одного. Чекати один одного з роботи. Чекати з відрядження. З депресії. Із суперечок. І здається, що усе насправді так просто. Головне – повага.

Але не все так просто. Бо ми не бачимо щастя у дрібницях. Ми заручники свого настрою. Ми пам’ятаємо зло, образи. Носимо їх у своїх серцях. Закриваємося від світу у своїх стереотипах. Недоговорюємо. Недомріюємо. Недороблюємо.

А час іде. Іде швидко. Час не чекає.

…І усі кажуть, що вже починають змінювати себе. Але останню сигарету завжди лишають на завтра.

 

Рубрика СІМ_СОРОК є формою блогу, в якій журналісти виступають як вільні дописувачі та висловлюють своє бачення тих чи інших ситуацій. Редакція може не поділяти думку автора. Якщо в публікації вказана інформація, з якою Ви не погоджуєтесь, зв'яжіться з редакцією.