Луцьк 100 років тому: ліквідація міської думи і прихід поляків

29 квітня 1918 року за допомогою німецької окупаційної адміністрації до влади у Наддніпрянській Україні прийшов генерал-лейтенант колишньої російської армії Павло Петрович Скоропадський, якого було проголошено гетьманом. Замість Української Народної Республіки постала Українська Держава. Гетьман Скоропадський, на відміну від переважно соціалістичної Центральної Ради, проводив політику в інтересах заможних верств населення, – йдеться в матеріалі Сергія Єфімова для видання "Хроніки Любарта".

Відомо, що 7 травня німецькою владою за  звинуваченням у "більшовицькій пропаганді" було заарештовано українського громадського діяча, одного з двох луцьких гласних (депутатів міської думи) від Українського соціалістичного блоку Павла Йосафатовича Голубовича (1871-1931), вчителя за фахом. Зазначу, другим гласним був Михайло Гринюк.

З приводу арешту Голубовича міська дума того ж дня скликала позачергові збори. Розглядалося одне питання: про звільнення з-під арешту гласного думи Голубовича. Дума висунула клопотання про звільнення Павла Голубовича, "відомого думі як місцевий мешканець (зверніть увагу! – С.Є) та цілком коректний політичний діяч, арешт якого вносить розлад у роботу міського самоврядування. У разі потреби міське самоврядування готове взяти його на поруки".

Без сумнівів, Голубович не мав жодного відношення до більшовиків. Він, скоріше за все, підтримував Українську партію соціалістів-революціонерів, з якою зв'язав свою політичну долю й голова Центральної Ради Михайло Грушевський. Німецька ж окупаційна влада звинувачувала у більшовизмі усіх без винятку соціалістів, насамперед, тих, що належали до українських політичних сил. Невдовзі Павла Голубовича було звільнено.

Два місяці потому, 6 липня, за тим же звинуваченням німцями було заарештовано секретаря луцької міської думи та одного з членів міської управи, іншого луцького гласного від Українського соціалістичного блоку Михайла Максимовича Гринюка.

Запис у журналі луцької міської думи від 13 липня. "Гринюк як лояльний міський діяч був "безупречен в смысле большевизма" у відношенні до України та приймав участь у боротьбі Думи  проти більшовицької влади, нарада просить про повне його звільнення або ж про віддачу до суду на поруки місцевому самоврядуванню".

Гринюк теж незабаром вийшов на волю.

Зазначу, що немає жодних згадок, що за часів УНР ( разом з періодом більшовицької влади у Луцьку з листопада 1917 по лютий 1918 року) був би заарештований хоча б один гласний думи!

Міська дума Луцька, обрана 10 (23) вересня 1917 року, була першою та єдиною в історії міста, обраною за пропорційною системою, тобто депутатів обирали від політичних партій та блоків. У виборах до цієї думи, на відміну від попередніх, могли приймати участь усі громадяни Росії від 20 років, що мешкали у Луцьку, незалежно від статі та наявності майна. Консервативна гетьманська влада, що захищала інтереси переважно людей зі статками,  з недовірою ставилася до створених на хвилі революції місцевих органів влади, де переважали представники соціалістичних партій.

З метою “…усунення анархічних елементів від участі в справах місцевого самоврядування…” проводилася робота з ревізії місцевих самоврядних інституцій. Губернські та повітові ревізійні комісії розпочали свою роботу з 8 червня 1918 року. Волинську губернську тимчасову ревізійну комісію з перевірки діяльності органів місцевого самоуправління очолив Волинський губернський староста Дмитро Федорович АНДРО (1870 – не раніше 1921).

У червні-серпні 1918 року комісія перевіряла й Луцьку міську управу. 26 серпня відбулося засідання цієї комісії, за підсумками роботи якої було прийнято рішення про усунення луцької думи. Які ж були підстави для усунення міської влади Луцька?

Джерело – журнал засідання Волинської губернської тимчасової ревізійної комісії з перевірки діяльності органів місцевого самоврядування від 26 серпня 1918 року.

Отже, першим суттєвим недоліком комісія визначила, що вибори до Луцької міської думи було проведено під сильним впливом солдатів Особливої армії, переважно соціалістів-революціонерів. Крім того, до складу думи з 42 гласних увійшло 28 соціалістів-революціонерів, причому 22 з них бачили місто вперше та прийшли сюди з військами, гласні у більшості молоді люди. У зв'язку з малою зацікавленістю у місцевих справах складу управи "как пришлого элемента", міське господарство занепало, ведеться недбало та у збиток міським інтересам. Наявність міської каси відсутня, відсутні й суми на благочинність, "на лице – одна задолженность". Управа живе без кошторису, гроші витрачаються безсистемно, а грошові книги та виправдовувальні до них документи знаходяться у такому безладі, що запрошений у комісію експерт-бухгалтер відмовився проводити перевірку. Демобілізоване майно не оприходуване та частково витрачене. І головне: склад управи та думи не користується довірою населення.

Комісія визначила у діях луцької місцевої влади повну бездіяльність та одностайно постановила: усунути від справ склад луцької міської управи відповідно до закону від 8 червня 1918 року.

Нагадаю, що крім міського голови Самуїла Спектарева, до складу управи входили заступник голови Абрам Варковицький та члени Марк Інгберг і Михайло Гринюк.

На підставі цього рішення луцький повітовий староста усунув від справ склад луцької міської управи.

Повітовий староста – це посада, яку запровадили наказом гетьманського уряду Української Держави від 14 травня 1918 року для заміни посад голів місцевих адміністрацій – повітових комісарів, що існували з часів Української Центральної Ради. Кажучи сучасною мовою, це голова Луцької районної державної адміністрації, до підпорядкування якої входило місто Луцьк.

 Мовою документу.

"Луцький повітовий староста

28.08.1918 N 8377

До луцької Міської Управи

У зв’язку з виявленою бездіяльністю теперішнього складу Міської Управи, на підставі до статті 6  Закону від 8 червня цього року, усунений та тимчасово призначені : на посаду Міського голови Фаддей Францевич Зайковський та членами Управи панове Ільїн та Прайзлер. Запропонувавши зазначеним особам негайно приступити до виконання своїх обов’язків, про викладене повідомляю Міську Управу для належного виконання.

Повітовий староста Ф. Й. ШЛЕММЕР

Секретар КОЗЛОВ"

Фаддей Зайковський був кандидатом у гласні від Польського демократичного списку. Гласним же від цієї політичної сили був Вітольд Стемпчинський. За правилами пропорційної виборчої системи, на час відсутності гласного його обов'язки виконував наступний зі списку від політичної партії чи блоку.

Відомо,що Фаддей Зайковський відмовився від виконання обов'язків міської  голови.

31 серпня луцька міська дума зібралася на своє "чергове" екстренне засідання з питання щодо усунення виборної управи та призначення нової. Гласні думи намагалися виправдатися, що були об'єктивні причини занепаду господарства Луцька. Ось деякі цитати з протоколу засідання. "Вероятно, Думе осталось недолго жить, но каждый из гласных знает, что руки Демократической Думы чисты (!) и что проклятый грех старого режима – воровство не ляжет пятном на настоящую Думу".  Звичайно, валять усе й на більшовицьку владу, якої вже півроку немає у Луцьку, й на проблем світового господарства. " Обвинение в бездеятельности неосновательно, так как расстройство городского хозяйства было неизбежно при непомерно возросших дороговизны и городских расходов в то время, когда доходы поступали не аккуратно, что в расстройство пришло всё мировое хозяйство вследствие тяжести неслыханной войны, что теперь не принимается в расчет вся трудность деятельности городского самоуправления во время властвования большевиков в городе Луцке, когда другие государственные учреждения или бездействовали или вовсе распались"(!!!). Дума наголосила, що "подальша робота Демократичної Міської Думи у місті Луцьку при умовах, що склалися, стає неможливою".

Нарешті, остаточна резолюція: звернутися до міністра внутрішніх справ Української Держави та губернського старости з клопотанням про відміну розпорядження про усунення управи.

Але рішення гетьманської влади було остаточним. Розпорядження скасовано не було.

Наступне засідання міської думи відбудеться майже чотири місяці потому, після повалення влади гетьмана Скоропадського. Аж 23 грудня 1918 року.

Вже наступного дня, 1 вересня  голова луцької думи Ной Пінес знімає з себе обов'язки члена думи. У заяві вказано : гласний лікар Пінес. Так тоді було прийнято підписувати документи, з врахуванням фаху. Незабаром подібні заяви написали й інші гласні думи. 16 вересня подав заяву з проханням виключити його зі списку гласних секретар думи, одночасно усунений член управи Михайло Гринюк.

Відповідно закону від 2 жовтня 1918 року повноваження гласних міських дум, обраних відповідно закону від 1 травня 1917 року, було припинено.

Хто ж очолив луцьке місцеве самоврядування після усунення міської управи, обраної 1917 року?

Після відмови виконувати обов'язки міського голови Фаддеєм Зайковським  ці обов'язки спочатку виконували Дмитро Ільїн та Володимир Прайзлер.

Дмитро Ігнатович ІЛЬЇН, член управи. Колезький секретар, освіта низша. Був членом луцької міської управи до 1913 року. До того служив земським страховим агентом. Внепартійний.

Володимир Францевич ПРАЙЗЛЕР, член управи. Селянин, не має чину,  освіта домашня. З 6 травня до 7 жовтня 1917 року був членом міської управи, з 7 жовтня 1917 року до 5 вересня 1918 року був на посаді завідувача складу луцької земської управи.

У вересні 1918 року виконувачем обов'язків луцького міського голови було призначено Євгенія Порай-Ясинського, якого 7 жовтня 1918 року міністр внутрішніх справ Української Держави затвердив на цій посаді.

Євгеній Олександрович ПОРАЙ–ЯСИНСЬКИЙ, Луцький міський голова.Титулярний радник. Навчався у Волинській Духовній семінарії, має звання повітового вчителя. Був викладачем Луцького вищого початкового училища. Безпартійний.

Також у вересні призначили ще одного члена управи (їх вже стало троє) – Миколу Васильовича Міщенка.

Останнє рішення ради і вихід військ

22 грудня 1918 року після повалення режиму гетьмана Скоропадськогоу Луцьку було встановлено владу Директорії Української Народної Республіки, що прийшла на зміну Українській Державі. Луцька міська управа  на чолі з Порай-Ясинським була звільнена з посад. На початку 1919 року Самуїл Спектарев знову став міським головою,  його заступниками  - Гаврило Деревянко та Абрам Варковицький, членами управи - Клімент Герман, Іосиф Мінінзон та Марк Інгберг, а міським секретарем - Володимир Мартинський.

Ной Пінес повернувся до виконання посади голови думи, а його другим  заступником  обрали Павла Голубовича.

Останній раз за влади УНР Луцька міська дума збиралася 15 травня 1919 року - за день до захоплення міста польськими військами. У журналі протоколів думських засідань це зібрання проходить як екстренне.

Було прийнято два рішення. По-перше, усім службовцям міського самоврядування видати аванс : платню за три місяці: червень, липень та серпень 1919 року. Цікавим є друге рішення: "Для організації охорони міста Луцька на випадок евакуації військ вибрати комісію у складі Лібермана, Буднера та Карманова".

Справа у тому, що тоді, 15 травня війська, розташовані у Луцьку, не можна було кудись евакуювати, тому, що … практично не залишилося території, яку контролювала Директорія УНР. Як тоді казали: "У вагоні – Директорія, під вагоном – територія". Поляки зайняли усі землі на захід та північ від Луцька: під їх контролем були Львів, Ковель, Володимир-Волинськ та Маневичі. Зі сходу наступала Червона армія, яка 1 травня зайняла Корець та рухалася в бік Рівного. Керівництво УНР  на чолі з головою Директорії Симоном Петлюрою на той час знаходилося у містечку Радзивилові ( тепер – райцентр Рівненської області місто Радивилів, на південь від Луцька).

Як відомо, тоді у Луцьку знаходилися великі сховища з боєприпасами, яких вкрай не вистачало Українській Галицькій Армії ( війську Західно-Української Народної Республіки, керівництво якої підписало з очільниками УНР 22 січня 1919 року Акт злуки українських земель). Галичани вели запеклу боротьбу з польськими військами, що намагалися зайняти територію ЗУНР, тобто українські землі, що до 1918 року належали Австро-Угорщині. У середині травня 1919 року ЗУНР утримувала територію приблизно сучасної Тернопільської і деякі райони Львівської області.

Отже, шлях з Луцька на Дубно – Кременець – Тернопіль був єдиним, по якому можна було відступати військам УНР для об'єднання спільних зусиль з вояками ЗУНР.

Якщо б  керівництво УНР прийняло заздалегідь ( не 15 травня, а значно раніше) правильне рішення, можна було б боєприпаси з луцьких сховищ передати галичанам. Не є таємницею, що саме брак боєприпасів став основною причиною поразки УГА у боротьбі з Польщею.

У Луцьку все сталося напрочуд бездарно. Війська УНР майже без бою здали Луцьк, самі вояки здалися у полон, сховища з боєприпасами дісталися полякам.

Того ж дня, як до Луцька 16 травня увійшли польські війська, Петлюрі довелося перебратися на територію ЗУНР, бо своєї вже не залишилося. Протягом другої половини травня – початку червня 1919 року керівництво УНР знаходилося у містечках Красне та Золочів на Львівщині та у Тернополі. І лише завдяки тому, що саме тоді розпочав потужний наступ на Москву білогвардійський генерал Денікін, частини Червоної армії , що билися проти військ УНР, негайно перекинули проти денікінців. Тільки це дозволило тоді Петлюрі перейти в наступ. Проте, Луцьк було втрачено остаточно…

Платню луцьким урядовцям за три місяці авансом можна розглядати як своєрідну підйомну допомогу. Міська влада остаточно змінилася. Поляки розпустили луцьку думу з управою та створили свої органи місцевого самоврядування. Якщо у луцькій міській думі 1917-1919 років було 42 гласних, то у міській раді Луцька 1919 року за польської влади – лише 24 радних.

В історії Луцька починався новий, двадцятирічний період у складі Другої Речі Посполитої, який тривав до початку другої світової війни.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Що відбувалося в Луцьку 100 років тому