На Волині через погану дорогу не возять дітей у школу

ФОТО ІЛЮСТРАТИВНЕ

З  четверга, 11 квітня, перестали  їздити  автобуси,  які  у  день  здійснювали  три  рейси,  до села Щитинська Воля Ратнівського  району. Курсують тільки до села Межисить, а від  нього  ще 25  - 30  кілометрів  до сіл Хабарише, Щитинська Воля, Залухів, Почапи, Заприп'ять  та Голики.  Навіть дітей два дні минулого тижня не довозили у  школу в село Залухів,  навряд  що  зміниться  і  з  понеділка.

Про це пише Наталія  Малімон для «День».

Місцеві  мешканці  напікають на  погану дорогу: вона  викладена  щебенем,  в  якому  утворилися  ями. Дороги  у  цих  краях  завжди  були  погані,  бо –  Полісся, низовина,  навесні  й  восени  їх  підтоплює,  а роботу  стихії  довершують  важкі  лісовози... Та  навіть  в  таких  умовах можна  було  б засипати  ями  щебенем  або  пустити грейдера.

Микола  Степанович  Денисюк, колишній  вчитель, літописець історії рідної  Щитинської  Волі  та  навколишніх  сіл,  краєзнавець,  розказує, що свого  часу вчителі  навіть  документи  передавали  в район  через... Луцьк,  бо рейсовий  автобус  курсував  по  колу,  і  на  зворотному  шляху  заїжджав,  куди  їм  треба  було. Не  стало  краще,  відколи  Щитинська  Воля увійшла  в  склад  Самарівської  ОТГ. Остання  об'єднала 4  сільські  ради  й  19  сіл: Самари, Боровуха, Головище, Занивське, Козовата, Під’язівні, Теребовичі, Язавні, Залухів, Заприп’ять, Почапи, Хабарище, Щитинська Воля,  Межисить, Бродятине, Залисиця, Самари-Оріхові, Березники, Мале Оріхове... Далеко  не всі  мають  пряме  сполучення  з  центром  ОТГ.  Так,  з Щитинської  Волі у  Самари  –  35 кілометрів,  і  лише  один  прямий  рейс... о  5  годині  ранку. Із Залухова  в Самари – 25  кілометрів,  і  така  сама ситуація  з  добиранням.  Залухівська  школа I -III ступеня  приймає  учнів з  кількох  шкіл. Але  демографічна  ситуація в  цій частині  району не  дуже.  Микола  Степанович Денисюк каже,  що  лише  за  один  тиждень  у  тій  же  Щитинській  Волі стали  пустками  4  хати. Двоє  господарів  померло,  одну «неміцну вже» жінку  забрала  родина  у  Брест,  і  один  50-річний  чоловік поїхав до дружини в інше село.  А  всього в  Щитинській  Волі  вже 40 (!) хат –  пустки,  і  якщо  колись  в  селі  мешкала  майже  тисяча людей,  то  нині  їх  менш, ніж двохсот.

«Так скоро  станемо  одним  із  самарівських  хуторів!» –  каже Денисюк,  натякаючи, що  село  Самари відоме  на  Волині  тим,  що  свого  часу  до  нього  належало майже півсотні  хуторів,  і  нині  їх  кількість  зменшилась  не  набагато.

Звичайно, у  занепаді цього  волинського  закутка з  його  дивовижної  краси  природою  свою  роль  відіграло  і  сусідство  з  Білоруссю. Якщо  в  Україні села  призначили  «неперспективними»,  з  відповідним  до  них  ставленням,  то  в  такі  ж  села  у  Білорусі  розвивали,  будували  ферми,  підприємства,  дороги,  школи,  палаци  спорту  і  т.п., а  водночас зводили котеджі  для працівників. Тому чимало волинян і стали  громадянами  Білорусі, де отримали й роботу, і житло.

А ті,  що  залишилися на  рідній  землі,  як  бачимо  не цікаві владі  й  тепер. Кажуть,  що  перед  виборами в Самарівську  ОТГ у  Щитинську  Волю  завезли щебінь.  Мали  довести до ладу  вулицю  Лесі  Українки. Чотири  великі  купи щебеню  досі  лежать  там,  де  їх  поклали,  вже  і  травою  поросли.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Шацьк: проект каналізування району та ремонт доріг