Русалки в житі та вінки для корівок: як Зелені свята на Волині святкували

Трійця – одне із найбільших християнських свят, цього року припадає на 16 червня. Воно символізує три іпостасі Єдиного Бога: Отця, Сина та Святого Духа. У цей день люди йдуть до церкви, прикрашають оселі зеленню.

Про те, якими є особливості святкування Трійці, можна прочитати у шостому томі «Етнографічний образ сучасної України», що підготовлений Національною академією наук України, Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського. Їх робили у селах в тому числі Волинської області зі слів старших людей.

Трійцю на Волині називали часом просто: Зелені свята. Вони починалися власне з неділі, коли люди йшли до церкви, прикрашали оселі та до завершення наступного тижня, якого називали Русальним.

На Трійцю зазвичай діти збирали лепеху, клен, аїр, татарник, безсмертник, канупер, м’яту та інші трави. Освячували також квіти. Зеленню прикрашали храми, будинки, клали до хліву. Частину клали на горищі чи даху. Вірили, що це допоможе зберегтися від блискавки під час грози. Хтось закопував уже зів’яле листя в город. У хати клали лепеху. До речі, дехто її клав на капусту, аби гусені не було.  Лепеха та клен лежали в хаті близько трьох днів.

А ось на подвір’ї, поруч із воротами, ставили березу. Робили це не лише задля прикраси. Адже часто вірування християнських часів перепліталися у своїх традиціях із дохристиянським періодом.

Вербу ставили для русалок, аби ті гойдалися.

В описах старших людей русалки – це невеликого росту дівчатка, до 120 см. Кажуть, що це померлі діти, яких не встигли похрестити. Вони у переказах одягнені у світле, волосся прикрашене вінком.

Русалок задобрювали. У цей тиждень на столі залишали їжу, якусь одежину клали на вулиці, аби русалки, які йдуть до землі, могли переодягнутися.

«Що русавки, кажуть, не можна нікому казати. В мене вмерло дві дівки. В русавний тиждень я проснулась перед світом, коли входять мої дівки. Одна каже: «І ти прийшла. «А вона і мене звала. Ми прийшли, стіл голий». А в мене на столі нічого не було. А зараз я вже спечу паліночку, яєць зварю, на стіл поставлю. Русалки, кажуть, сон насилають. Йду я житом, таке жито хорош, дрімота нападає, коли дивлюсь – так діти в застрьожках пішли в жито, так наче вітер повіяв, а жито знову піднімається. Русавки гніваються, як хто скаже, що їх бачив»

З польового щоденника Г. Бондареко, записано 1985 р. в с. Острів’я Шацького району Волинської області від Богути Єфімії Іванівни, 1915 р.н. та Королюк Акилини Лук’янівни, 90 років.

У цей тиждень, за легендами, не можна було ані в жито ходити, ані в річці купатися, ані в колодязь зазирати. Бо русалки люблять сміятися, і можуть залоскотати до смерті, або ж приспати. Особливо русалками лякали малих дітей. У записаних спогадах мало хто підтверджував, справді бачив маленьких заквітчаних людей.

Хтось визнавав, що то була байка, аби діти жито не топтали, хтось справді вірив у байку. Часом старші діти переодягалися у біле і лякали однолітків.

А ще казали, що зізнаватися в тому, що бачив справжню русалку не можна. Зберегти таємницю означало, що будеш багатим та зможеш ще кілька разів її зустріти. А розповісти – не до добра. Аби врятуватися від русалки потрібно було хреститися. Молодь у ці дні бавилася, співала пісень.

Існують й інші містичні перекази, пов’язані із зеленими святами. Мовляв, у ці дні відьми можуть перетворюватися на пацюків чи жаб. Тож варто свячене зілля залишати в хліві, аби відьма не зіпсувала молоко. Переказують: вдарив пацюка, перебив лапу, а наступного дня сусідка кульгає.

Наприкінці тижня русалок проводжали. Пастух плів вінки, які вдягав на худобу, а за це пастуху давали гроші. Потім ті вінки вішали у хліві.

А у суботу була поминальниця. Хтось згадував усіх померлих родичів, а інші кажуть, що поминали тих, хто помер не своєю смертю.

Нині про русалок в житі та й у житті не чути. Легенди поступово відходять і залишаються лише в пам’яті.  

ЧИТАТИ ТАКОЖ:

• Вербову гілку на рушник та волочене похресникам: Великдень на Волині
• Свято Водохреща: кого вода лікує, а кого калічить