«Охрана, отмєна. Він вночі назвав мене Лєна, а я – не Лєна…»

«...Я – Яна. Охрана, виведіть, бо ляже, як встану…»

У травні ставила новинку, типу пісня ковельчанина стала хітом. Тоді було багато критики. Мовляв, який же це хіт. А я от тоді на нього і підсіла. 

Так все-таки народ вирішив, що пісня – хіт. І таки – класний. Бо має більше двох мільйонів переглядів.

І мені пісня подобалася. Доки не приїлася.

...Значить, сіла я у маршрутку «Луцьк-Львів». Приготувала навушники, аби у дорозі слухати музику. Обожнюю їздити, особливо, коли їхати далеко… Проте тільки-но ми виїхали з міста, водій позбирав гроші у тих, хто вирішив не купувати квиток у касі автостанції, як у салоні зазвучала «Охрана отмєна».

Навушники не одягала. Пісня ж класна. І про себе подумала, що добре, що не шансон. Бо наші водії таки добряче в печінках сидять через отаку от музичку.

Потім пісня зазвучала знову. Потім – ще раз. Чесно – здивувалася. Бо водієві було десь ну так за сорок. Коли пісня прозвучала десь так раз шостий, пасажири у маршрутці почали переглядатися і посміхатися одне одному. Не смішно було лише водієві. Він собі уважно стежив за дорогою, що, власне, головне, і робив вигляд, що то так треба. Відволікався лише на те, аби мотнути назад на старенькій магнітолі.

Вдягла навушники. Проте цікавість брала гору і я час від часу таки знімала, щоб послухати, що слухають пасажири. Улюблений хіт водія звучав приблизно півгодини. Безперестанку. Пасажири мовчали. Пізніше водій увімкнув радіо. А я у навушниках слухала свою музику.

Проте у моїх навушниках є один недолік: вони розрядилися. І ще півгодини до Львова я їхала під знову ж таки відому усім пісню. Намагалася думати про щось своє, зосередитися на тому, чому я їду у Львів і як то мені, вирішивши нагальні справи, встигнути прогулятися містом. Проте у мене не виходило.

…Вкрай важливо водіям міжміських маршрутів думати, яку музику вмикати. Не можна ж забувати, що в салоні водій не один. Часто там знаходиться більше сорока пасажирів. З різними смаками і уподобаннями в музиці. Звісно, усім догодити нереально. Але от шансон і одна і та ж пісня – це щось трішки не те...

…Ще довго у моїй голові крутилося: «Ти ляжеш, ляжеш, як встану я». Та й, мабуть, у пасажирів тієї маршрутки також.

Рубрика СІМ_СОРОК є формою блогу, в якій журналісти виступають як вільні дописувачі та висловлюють своє бачення тих чи інших ситуацій. Редакція може не поділяти думку автора. Якщо в публікації вказана інформація, з якою Ви не погоджуєтесь, зв'яжіться з редакцією.