Поділитись:

Відомі волиняни розповіли, коли подорослішали і що за молодь тепер пішла (фото)

Неділя, 30 червня 2019, 12:00

В Україні щороку в останню неділю червня відзначають День молоді.

І хоч офіційно в нас молоддю вважаються особи віком від 15 до 34 років, в душі можна залишатися молодими значно довше. Або ж взагалі ніколи «не дорослішати» – про вік хіба що паспорт нагадає. Спеціально до молодіжного дня ІА «Конкурент» вирішило запитати у відомих волинян, у який момент вони відчули, що подорослішали, і чим особлива сучасна молодь в Україні. 

Сергій Шараєвський, режисер:

«Дорослість відчув, коли в 17 почав заробляти гроші. Звісно, мізками я ще не був дорослий, самостійні рішення ухвалювати було тяжко, але перше відчуття з’явилося. Однак реально «подорослішав» в 19, коли свідомо повірив в Бога і прийняв хрещення, що в той час було непросто. Був сильний тиск від родини, друзів, сусідів. Багато нерозуміння та конфліктів. Але це тільки загартувало і навчило боротися із викликами. Далі вже все було по-дорослому: робота, волонтерство в церкві, подорожі, організація таборів відпочинку для молоді, згодом – одруження.

Я дуже позитивно дивлюсь на молодь. Ми були гіршими. Єдине добре, що ми не мали мобільних з камерами, інакше про наші «чудасії» знали б всі. Моя донька часом запитує: «Тату, а як ви вижили?» Я сам навіть не знаю. Бо шансів всунути голову в неприємності мали набагато більше. З іншого боку, більше часу проводили на природі, гуляли, співали під гітару, грали в футбол». 

Зоя Комарук, народна артистка Україна, викладач вокалу у Луцькому педагогічному коледжі: 

«Я завжди була зібраною, самостійною і відповідальною. Однак остаточно відчула себе дорослою, коли стала мамою. Мені тоді було 23 роки. Навіть коли вже чекаєш на дитину, то починаєш активно дорослішати, бо відповідаєш не тільки за своє життя. А в роки навчання ти ще перебуваєш під батківськими крилами. 

Я по-доброму заздрю сучасній молоді, адже вона має значно більше можливостей. Ми жили в радянській державі. І хоча нам тлумачили, що ми найщасливіші люди, але це все було запрограмовано. Все було шаблонно, іншого не знали. Мені дуже подобається сучасна молодь і всі комунікації, які вона має. У нас такого не було. Ми були значно бідніші. Проте ми багато читали, ходили в театри, ходили в кінотеатри. Можливо, ми були трохи відповідальніші. Хоча завжди були і є різні люди, може, це просто проблема поколінь. Також у нас не було таких можливостей мандрівок за кордон, які відкриті перед сучасною молоддю. Ми найчастіше їздили в Прибалтику. Я думаю, що теперішня молодь має значно ширшу дорогу, світлішу, треба лише розумно цим користуватися і хотіти вчитися». 

Костянтин Яворський, журналіст: 

«Дорослішання не відчув.

Світогляд в моїй юності був дещо іншим. Ми не мали гаджетів, тому спілкувалися наживо. Було важче когось знайти, але легше залишитися на самоті. Колись було легше визначити, хто комунікабельний, а хто – відлюдькуватий. Смартфони спростили людям спілкування. Тепер навіть надто нерішучий може спілкуватися. Коли тобі приходить повідомлення, є час подумати. Колись треба було думати швидше, вирішувати оперативніше. Це тренувало мозок. Відсутність гаджетів стимулювала рух. Треба було кудись іти. Відтак молодь 90-х була здоровішою, зрячішою, кмітливішою. Інформацію не було де підглянути, її потрібно було носити в голові. Коли мені кажуть, що сучасна молодь розумніша, я завжди запитую: «А якщо забрати смартфон?» Тепер – рай для лінивців. Можливо, таке проводження часу має право на існування, але навряд чи має довге майбутнє. Якось трішки песимістично...»

Богдан Шиба, колишній мер Луцька, голова наглядової ради Молодіжного центру Волині:

«Дорослим я себе відчув, коли в 16 років закінчував середню школу і написав випускний твір про громадянську позицію Івана Франка. Це був 1978 рік. Той твір визнали буржуазно-націоналістичним, а мене позбавили золотої медалі і права вступати у вищий навчальний заклад. Тоді я дійсно відчув себе дорослим у всіх відтінках цього слова. Мусив йти працювати слюсарем в автомайстерні і тільки через рік отримав змогу вступати у виш. У той час отримав першу зарплату, на яку купив татові велосипед.

Сучасна молодь дуже просунута у відчутті свободи і в креативності. Мені це дуже імпонує. Адже я голова наглядової ради Молодіжного центру Волині і практично кожного дня спілкуюся з молодими людьми. Напевно, вони значно розкутіші, більш творчі, більш вільні у своєму мисленні. У нас були обмежені можливості для творчості, самостійної думки. Існувала цензура, система стеження. Це було надзвичайно важко».

Роман Домбровський, фотограф:

«Дорослість і відповідальність, на мою думку, це дві різні речі. Я відчув у якийсь момент, що став більш відповідальним, але дорослим я себе досі не відчуваю. Тому що досі мені хочеться їздити на фестивалі, слухати музику, гульдибанити до півночі і гарно проводити час з друзями. Хоча це не є ознакою молодості чи дорослості, але в будь-якому випадку дорослим я себе досі не відчуваю.

Чим відрізняється сучасна молодь від молоді моїх часів? Та в принципі нічим. Тільки тим, що вони слухають іншу музику. Хоча багато хто слухає й стару музику. Якщо в них є інтернет, то це є доступ до безкордонного джерела інформації. Напевно, єдиний мінус – це те, що сучасна молодь менше хоче працювати, а більше просто фанитися, інстаграмитися, тусуватися і витрачати гроші. А заробляти не хоче, як би прикро це не звучало, але це факт».

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: 

Надрукувати
мітки:
коментарів
14 вересня 2019
13 вересня 2019