День звільнення Слов'янська і Краматорська: те, що важливо знати

5 липня 2014 року українські військові звільнили від проросійських бойовиків українські міста Слов'янськ і Краматорськ. Вони були стратегічно важливими для України, адже розташування міст дозволяє контролювати всі дороги в радіусі кількох кілометрів.

Все, що потрібно знати про цю важливу для країни річницю, зібрали журналісти 24 каналу.

Про те, як це було

5-6 липня 2014 року під час АТО на Сході України від проросійських терористів звільнили міста Слов'янськ, Краматорськ, Бахмут (тодішній Артемівськ) у Донецькій області.

Бої за ці міста тривали від 12 квітня 2014 року, коли терористи захопили місцеві державні установи.

3 липня сили АТО заблокували місто Миколаївка Слов'янського району Донецької області, де знищили шість опорних пунктів терористів, склади боєприпасів у Миколаївці та в районі Семенівка міста Слов'янська, а також вийшли до автотраси "Харків – Довжанський".

4 липня 2014 року Миколаївка була повністю звільнена від проросійських терористів і взята під контроль силами АТО. Їм здалися в полон більше 50 терористів.

У ніч на 5 липня ворог залишив Слов'янськ. Основні сили він передислокував до Горлівки та Донецька. Українські військові увійшли до Слов'янська, встановили Державний прапор над міською адміністрацією та розпочали надавати гуманітарну допомогу мешканцям міста. 

Упродовж 5 і 6 липня сили АТО визволили також міста Краматорськ, Артемівськ (Бахмут), Дружківка, Костянтинівка.

Про зради і перемоги тих подій

Під час окупації Слов'янська місцеві жителі стали "живим щитом" для російських бойовиків і збройних формувань бойовиків. Тоді бойовики стріляли по українських військових із самохідної артилерійської установки "Нона", яка була розташована у житлових кварталах. Лише за п’ять років російський полковник Ігор Гіркин (Стрєлков) визнав, що він використовував цю тактику:

"Як мені говорили українські військові: що ж ви як труси сидите... Виходьте в поле, не прикривайтесь мирними жителями. Але, вибачте, вийти в поле для того, щоб нас знищили… Я не Дон Кіхот Ламанчський, щоб і самому загинути, і людей покласти практично ні за що", – сказав він в одному з інтерв’ю.

Район Слов’янська та Краматорська – стратегічно важливий, у ньому сходяться всі комунікації, які дозволяють проводити військові операції на Донбасі.

Заступник секретаря Ради національної безпеки і оборони України Сергій Кривонос пояснив 24 каналу, що "Краматорськ і Слов’янськ були ніби на вістрі ножа, який міг би увійти в Харківську область".

"Краматорськ і Слов’янськ – це був своєрідний плацдарм для двох сторін. Для колабораціоністів і росіян – плацдарм для наступу на Харків, Дніпропетровськ (у 2016 році місто перейменовано на Дніпро, – 24 канал) та Запоріжжя. Для нас – це плацдарм для звільнення наших територій", – сказав він.

У 2014 році Сергій Кривонос особисто керував обороною Краматорського аеродрому 47 діб. За цей час проросійські бойовики зазнали значних втрат. Жоден із українських захисників аеродрому не загинув. Тоді Кривонос також неодноразово доповідав, що противник планує вихід з міста і є можливість завдати удар по силах бойовиків. Але удар так і не здійснили – так відбувся безкарний вихід головних сил Гіркіна зі Слов'янська.

"Це був серйозний прокол. Не розумію і не знаю, чому їх не знищили, коли вони тоді виходили. Можливість знищити була. Я чітко знаю, що можна було нанести ураження, показати рішучість української сторони, щодо безкомпромісності позиції для досягнення перемоги. Це би зберегло не одну сотню життів наших хлопців пізніше. Те, що Гіркін дійшов до Донецька і там розвернувся, дало поштовх продовженню війни", – наголосив Кривонос.

За підсумком заступника секретаря РНБО, беззаперечний плюс був у тому, що ми звільнили та зайняли Слов’янськ і Краматорськ. Це дало можливість розпочати звільнення низки захоплених бойовиками населених пунктів. Мінус – у тому, що ця зараза поросійських сил, як сформулював Кривонос, перекинулась на інші міста. Це затягло звільнення інших окупованих районів Донбасу настільки, що воно триває і досі.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Трьом бійцям хочуть посмертно присвоїти звання почесних громадян Луцька