Поділитись:

Сашко Положинський показав свій Луцьк (фото, відео)

Вівторок, 29 жовтня 2019, 10:50

У спецпроєкті «Амбасадори» відомі українці по-новому розкривають історію міст, де вони народились та виросли. У дев’ятій історії співак та шоумен Олександр Положинський познайомив з рідним Луцьком.

Засновник гурту «Тартак» та проєкту «Був’є» пригадає своє дитинство у Луцьку та покаже, як містечко з часом перетворилося на осередок сучасного мистецтва, прогресивної молоді та інклюзивної освіти. Побачити, яким тепер є Луцьк, разом з Олександром вирушив засновник проєкту Ukraїner Богдан Логвиненко, – йдеться на сайті проєкту. 

Зелена зона у центральній частині Луцька – пам’ятка природи загальнодержавного значення ботанічний сад «Волинь». Він є чи найулюбленішим місцем для відпочинку та розваг лучан. Саме тут розташований один із неофіційних символів міста – скульптура «Луцьке слоненя», яку традиційно щороку перефарбовують місцеві ентузіасти.

«Я якийсь час займався народними танцями в Палаці піонерів (теперішній Палац учнівської молоді, розміщений біля саду,  ред.). Узимку ми любили, коли йшли додому, на пакетах спускатися з гори. Тут якраз ландшафт такий, що можна було. Біля слона постійно тусувалися. До речі, слон постійно змінює своє забарвлення. Я не знаю, з чим це пов’язано. Можливо, кожна людина, яка має зайву фарбу, вважає своїм обов’язком пофарбувати слона. Це не дуже осучаснене місце, але мені подобається. Тут є якась своя атмосфера», – каже Сашко Положинський. 

Освітньо-подієвий хаб «Молодіжний центр Волині» було створено як майданчик для заходів та програм, що формують знання, навички та цінності місцевої молоді. Громадський діяч Захар Ткачук впевнений, що громадян Луцька потрібно залучати до соціального життя, і молодіжний центр робить для цього усе можливе: «Тут може бути в середньому три події на день. Ви не знайдете місце, де можна просто зібратися о дев’ятій-десятій годині вечора. Мерія і всі бібліотеки такі «пострадянські» закриваються о шостій вечора, і є питання: «Що далі робити?». Тому ми працюємо цілодобово. Думаємо хостел зробити, але поки що немає такої можливості. Якщо є спальник, то в нас тут ночують. Багато приїжджає молоді: ФРІ-шні обміни («Фундація регіональних ініціатив» – всеукраїнська молодіжна громадська організація – ред.), «Твоя країна» (некомерційний мережевий рух візитів по Україні – ред.), «БУР» («Будуємо Україну разом» – проєкт, який через волонтерство та подорожі розвиває серед молоді почуття довіри та відповідальності за свою країну – ред.). Тобто, вони як не мають де, ми кажемо: «Ну окей, ліжок немає, але думаємо ви впораєтеся».

Сашко Положинський розповів, що виріс серед тварин.

«У мене тато був директором зоомагазину. Вдома було все, що хочеш: рибки, папуги, канарки, хом’ячки, білочки, бурундучки, морські свинки. У мене мавпа вдома була! У якомусь селі в жінки на подвір’ї жила мавпа. Їй син моряк подарував. Жінка не знала, що з тою твариною робити, і та мавпа жила в собачій будці на ланцюгу. Мій тато її врятував: поїхав і викупив у цієї жінки. Я не скажу, що те саме, що жити в джунглях, але все ж таки краще, ніж на ланцюгу в собачій будці», – розповів музикант. 

Також Положинський розповів, що грав у «КВК» чи, як тоді називали, «КВН»

Кафедральний костел святих Апостолів Петра і Павла у Луцьку та колегіум при ньому засновано у першій половині XVII століття єзуїтами, членами католицького чернечого ордену. Під цими будівлями створили розгалужену мережу підземель. Там розташовано різні за функціями приміщення: підземний храм, трапезна, камери для ув’язнених та каплиця. За радянських часів підземелля використовували для зберігання овочів, а приміщення костелу – як контору та майстерні. У підземеллях костелу збереглися настінні фрески початку XVII століття та решітки з металу доби Середньовіччя, якими зачиняли ходи між тунелями. Археолог Віктор Баюк впевнений, що археологічні розкопки у підземеллі дозволять краще зрозуміти історію цього комплексу: «Підземелля поступово розчищають, відкривають нові ходи та ніші. Коли ми розібрали радянські замурування, то побачили, що ніші пограбовані, але одна ніша збереглася. Можливо, там поховання. У нас є всі документи для створення культово-музейного комплексу, тобто, щоб тут максимально відновити кожне приміщення, кожну кімнату і загалом комплекс у первісному своєму вигляді і з первісним наповненням».

«У часи мого радянського дитинства в котселі був музей атеїзму. Я любив сюди заходити. Там були якісь знаряддя інквізиції, катувань. Я пам’ятаю, мене вразила штука, якою шкіру здирали з людей», – розповідає Сашко Положинський. 

Зі слів Положинського, підземелля тоді було не розчищене. Зараз його трошки розчистили, і це окрема, до речі, історія. Багато років його розчищав Олег Виноградов на голому ентузіазмі. У нього тут був клуб: діти, молодь допомагали йому. Він тут жив навіть і проводив екскурсії, але його кілька років вже як не стало. 

Дизайнер Кирило Ткачов 2014 року переїхав до Луцька з Алчевська, що неподалік Луганська. Кирило є співавтором логотипів для «Укрзалізниці», рок-фестивалю «Zaxidfest» та гурту «Був’є». Також він розробив шрифти для бренду «Ukraine Now» та проєкту «Ukraїner». Щоб створити у Луцьку середовище для дизайнерів, Кирило заснував фестиваль каліграфії, шрифтового та книжкового дизайну «Простір літер». Це серія доповідей і презентацій українських та іноземних фахівців, що аналізують творче надбання шрифтового дизайну і каліграфії, а також шукають нові сучасні стилі. З власного досвіду Кирило Ткачов побачив, що організація подібних заходів залишається ініціативою зацікавлених активістів: «У нас шрифтова культура досить активна, але йдуть роки, інших [схожих заходів] немає і наш фестиваль «Простір літер» розростається. Якщо спочатку нам потрібно було невеличке приміщення, то зараз нам потрібен вже замок і ми думаємо, що можна було б ще цікаве [вигадати]. Фестиваль «Простір літер» – це не тільки про каліграфію, яку ми постійно вигадуємо, це про все, що пов’язано із літерами: дизайн, айдентика, книжки, титри в фільмах чи ще щось таке. Тобто літери нас оточують. Це частина нашої культури, але ми цього не помічаємо, хоча це дуже важлива її частина».

У Сашка Положинського запитували, чому в нього немає жодної пісні про Луцьк. Натомість він запевнив, що є пісня «Старий Луцьк» називається.

«Насправді це зовсім свіжа історія. У Луцьку є баскетбольна команда, яка називалася «Волиньбаскет». Вони свого часу попросили нашу пісню «Лицарський хрест» як свій гімн. Тому що герб Волині – це хрест, формою він схожий на лицарський. У них такі хрести були на формі і зрозуміло, що «Лицарський хрест» для них було те, що треба. От, але в силу різних обставин цієї команди не стало. Натомість з’явилась інша команда, яка називається «Старий Луцьк». Цього літа вони звернулися до мене з проханням дати дозвіл на використання пісні «Стара школа» в якості гімну. А я кажу: «Слухайте, може я спробую щось нове написати?» І вони кажуть: «Якщо ви погодитеся, ми будемо щасливі!» І от ми зараз з «Тартаком» записали цю пісню», – розповідає він. 

2016 року в Луцьку запрацював волонтерський проєкт «Braille Studio», який забезпечує доступ до інформації людям з порушеннями зору. Команда на чолі з координатором проєкту Віталієм Ткачуком створюють та розповсюджують книги та інші матеріали, надруковані шрифтом Брайля. Редактор друку Олександр Мельник зазначає, що в Україні практично не друкується література шрифтом Брайля. Він вважає популяризацію подібних видань одним із першочергових завдань: «Друкуємо книжки для дітей, художню літературу, про місто Луцьк, англомовні [видання] бувають. Не продаємо нічого, тому що ми громадська організація. Все на благодійній основі відбувається. Нам допомагає міська рада грішми. Відповідно, ми людям роздаємо [книжки] в спеціалізованих школах, бібліотеках – там, де є інклюзивна освіта. Ми передаємо не тільки по Луцьку, а й по всій Україні».

Музей сучасного українського мистецтва Корсаків у Луцьку діє на території занедбаних заводських приміщень, де раніше виготовляли шкіркартон. Віктор Корсак, фундатор музею, спочатку відкрив на території старого заводу культурно-розважальний центр «Адреналін Сіті». Водночас його сім’я мала колекцію українських творів сучасного мистецтва і з часом вирішила створити у Луцьку окремий музей на базі цієї колекції. З цією метою пізніше викупили інші цехи заводу та створили спершу музей українського графіка і живописця Миколи Кумановського, колекцією якого володіла сім’я Корсаків. Згодом на території музею облаштували постійну експозицію, а також проводять тимчасові виставки окремих експонатів. Зали музею також відкриті для різнопланових заходів: від майстер-класів для дітей до концертів класичної музики. Фундаторка музею Леся Корсак впевнена, що в Україні дуже багато якісного сучасного мистецтва, а тому хоче допомагати молодим художникам, надаючи місце для виставок: «Стріла «Up and Down» Олекси Фурдіяка стала у нас візитівкою музею. Її з листів металу зварював автор, лебідками підіймали, малювали. Вона створювалася тут як перший експонат цього залу. Спочатку не було нічого, тільки стріла. Художник створював її як рефлексію на наш Майдан (Революція Гідності – суспільно-політичні події, що відбувалися в Україні з 21 листопада 2013 до лютого 2014 року, – ред.). Надії йшли вгору, а потім рівно і вниз. Але у відвідувачів вона [стріла] надзвичайно позитивні емоції викликає. Ми віднайшли свій посил, що відродження волинського мистецтва почнеться тут».

Між Луцьком і Володимиром-Волинським у селі Затурці розташовано меморіальний музей В’ячеслава Липинського – політичного діяча, історика та ідеолога українського державотворення. Він був одним із перших, хто обґрунтував необхідність побудови України як держави і показав залежність інтересів народу від тогочасного стану держави. Після реконструкції в колишній родинній садибі Липинських діє експозиція, яка відображає життєвий шлях В’ячеслава та середовище, в якому жила його родина. Директор музею Віталій Кушнір розповідає, що одну з експозицій було присвячено брату В’ячеслава Станіславу Липинському. Станіслав зберіг архів та речі родини, з яких пізніше утворився музей: «Історія така: фундамент [будинку] закладено батьком В’ячеслава у 1871 році. Перша світова війна – будинок до фундаменту знищено. Пізніше Станіслав Липинський, останній господар маєтку, відновлює будинок на старому фундаменті, вже у двоповерховому варіанті. Перший зал [експозиції] ми вважали за потрібне присвятити Станіславу, бо без його робити ми не мали б музею взагалі».

 

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: 

Надрукувати
мітки:
коментарів
20:30
17:14
12 листопада 2019
11 листопада 2019
20:00