Поділитись:

Мама по вайберу, або Щасливий лучанин, який сам виховує дітей

Середа, 20 листопада 2019, 09:00

У житті лучан – трирічної Злати та семирічного Михайлика Кучинських – мама з'являється рідко. Зате щодня у них є тато. Тато, який ламає стереотипи про те, що через брак одного з батьків діти не можуть бути щасливими. Аби компенсувати їм відсутність мами, чоловік згорнув підприємницьку діяльність та повністю присвятив себе дітям. Злата –енергійна і дуже допитлива дівчинка. П’є сік у кафе і розглядає світлини у татовому телефоні. Знайома зі мною якихось три хвилини і досить сміливо показує мені, куди вона подорожувала. Тицяє маленьким пальчиком в екран телефона і питає:

"А знаєш, хто на цьому фото?"

"Хто?" – питаю.

 "Це – монстр з одним очком", – притишеним голосом відповідає дівчинка.

Злата гарно позує, коли фотографую. Тато Олександр тішиться, пригортає дівчинку до себе і називає її моделлю. Модель користується татовою увагою, по-дитячому маніпулює, просить піцу. Михайлик – чемний і мовчазний. Соромиться. Фотографуватися не хоче, лізе під стіл і по-змовницьки там посміхається. Вдається зловити кілька кадрів, коли він розмовляє з батьком. А от сестричка називає його вередливим.

Історія сім’ї Кучинських, здавалося б, нічим не вирізняється з-поміж інших подібних: діти залишилися з татом, і він за ними доглядає. Проте, на відміну від багатьох чоловіків, Олександр не нарікає на обставини, які склалися у його житті. Він робить набагато більше – робить своїх дітей щасливими. Діти бачать маму по вебкамері. Кожні три місяці вона приїжджає, щоб навідати своїх дітей. Олександр Кучинський запевняє, у цьому немає ніякої трагедії. Він у дітей – за двох. Каже, що син і донька, звісно, сумують за мамою, але так от склалося, і запевняє, що діти щасливі. Вони й справді мають вигляд щасливих. Усміхнені, радісні, постійно горнуться до тата.

«Діти знають, що мама є. І, звичайно, було би добре, коли б вони жили разом з нею. Природою закладено, що мама – це найважливіше для будь-якої дитини. Але, дякуючи сучасним технологіям, вони спілкуються через відеозв'язок», – розповідає Олександр.

За чашкою кави, не вдаючись у подробиці, чоловік каже, що вони з дружиною – корінні лучани. Розлучилися понад два роки тому. Спочатку намагалися побудувати стосунки так, щоб діти не відчули, що шлюб між їхніми батьками розірваний. Проте згодом це стало неможливо. Півтора року назад мати дітей виїхала за кордон, аби почати життя з чистого аркуша, а він повністю перейняв опіку на себе.

«Злата і Михайлик ніколи не чули сварок між татом і мамою. Хоча зараз я із заздрістю дивлюся на пари, які сваряться. Тому що конфлікт вирішується через сварку. Ми з дружиною ніколи не сварилися, тому що я пообіцяв сам собі, що діти ніколи не почують сварок в сім’ї. І оця негативна енергія накопичувалася, а потім просто вибухнула і повністю зруйнувала стосунки», – впевнений Олександр Кучинський.

Чоловік каже, що він і його діти – друзі. Він дозволяє їм ухвалювати самостійні рішення, не наполягає, а лише радить. Немає у вихованні такого, що має бути саме так, як він сказав. Удома чоловік готує сам. Інколи на годинку-другу з онуками залишається мама Олександра. І хоча живе вона неподалік, проте 70-річній жінці уже важко справлятися з дітьми. Дуже рідко, але буває, що чоловік користується послугами няні. А загалом вони багато подорожують. Адже Олександр любить активний спосіб життя. За півтора року неодноразово подорожували Європою, відпочивали у різних аквапарках і термальних курортах, тестували зони відпочинку у Німеччині, каталися на санчатах у французьких Альпах. І, звісно, найдоступнішими улюбленими місцями є волинські озера та Карпати. А зараз в басейні дітки вчаться користуватися маскою, щоб за кілька тижнів досліджувати підводний світ Червоного моря в Єгипті.

Оскільки у Злати до народження була виявлена небезпечна для життя патологія, народжена і прооперована вона була у спеціалізованому інституті в Польщі. У її порятунку брали участь польські друзі Олександра, які в подальшому стали хресними батьками для неї. Тому сім’я Кучинських часто користується їхньою гостинністю.

«Багато подорожей, комунікацій, щодня інша обстановка, і діти переключаються, це знімає певну напругу. Діти, звичайно, сумують за мамою. Є родичі, які іноді мені допомагають. Іноді няня з ними проводить час. Важливо, щоб якась жінка з ними була. Чому я воджу дітей у різноманітні дитячі заклади? Бо там є жінки, няні, виховательки. Сама наявність жіночої енергії – це важливо. Тобто доводиться обманювати таким чином психіку дітей. На кілька відсотків це компенсує відсутність материнської уваги. У мене просто є кілька друзів, які виросли без одного з батьків. І я бачу, яка для них це психологічна травма. Тому мене дуже непокоїло, що і для моїх дітей це буде травмою – фізична відсутність мами. Тому доводиться це компенсувати, створюючи дітям постійні приємні пригоди», – розповідає Олександр.

Каже, що опіка над дітьми в побуті – лише тимчасові незручності. Запевняє, що діти уже відносно дорослі і з кожним днем з ними стає легше та цікавіше.

Звичайно, чоловік міг би собі дозволити догляд за дітьми перекласти винятково на няню, приміром, але, каже, що тоді у дітей не було б ні тата, ні мами.

Також Олександр, сміючись, розповідає:

«Я достатньо амбітний чоловік і раніше не міг себе уявити у ролі «мамки». Раніше зі свого життя я зробив чудовий пригодницький серіал. Займався гірським туризмом, заснував пейнтбольний клуб «Штурмовики». Активно займався громадською діяльністю, у студентські роки очолював Волинську філію Української студентської спілки, далі – обласну організацію Спілки української молоді. Організовував безліч різноманітних проєктів та заходів. Пробував себе й у політиці, керував регіональними організаціями політичних партій правого напрямку. Також був підприємцем. Багато часу приділяв подорожам та відпочинку на курортах. І раптом життя стало мелодрамою, в якій я перетворився на «одиноку втомлену мамочку», яка тричі на ніч прокидалася для того, аби змінити підгузок.  Міняти підгузки вже не потрібно, діти дорослішають, стають інтелектуальними та цікавими і з кожним днем вони дедалі більше мене радують. Я впевнений, що зараз є набагато щасливішим від самого себе десять років тому – бездітного мачо, який приділяє час винятово собі».

Попри те, що Олександр обміняв свою суспільну та комерційну активність на виховання дітей, він не вважає, що в тому є щось особливе. Каже, що набагато важче одиноким мамам.

«От чому усі звикли думати, що одинока мама з дітьми – це нормально, а якщо чоловік – то це вже всі будуть голодні, немиті і брудні? Це ж не так. Мовляв, чоловіки безпомічні, а жінки усе можуть. Все ж залежить від людини. І ми можемо згадати десятки тисяч одиноких матерів, які, я вважаю, в набагато складніших обставинах перебувають, ніж я. Тому мушу висловити їм свою повагу і шану. Я мав тільки кілька відсотків тих проблем, які мають більшість українських жінок. Я на собі відчув цю ситуацію, коли потрібно самостійно піклуватись про дітей. Потрібно їх не тільки якісно годувати, одягати, лікувати але й вчити, виховувати та розважати. А коли жінкам вдається виконати ці батьківські обов’язки якісно без підтримки держави, родичів – це, я вважаю, справжній героїзм. Я навіть і близько не хочу порівнювати свої незручності, з проблемами моєї доброї приятельки Ірини, яка абсолютно сама доглядає за чотирма дітьми», – розповідає Олександр.

Чоловік зазначає, що особливістю України є багато і так званих тимчасово одиноких батьків. Адже багато жінок та чоловіків їдуть на заробітки за кордон. Це поширена соціальна проблема, на яку мало звертають увагу. Олександр Кучинський каже, що тим, хто лишився з дітьми один, не потрібно окреслювати свою ситуацію, як трагічну. Потрібно налаштовувати себе, що це лише тимчасові труднощі.

«Ваша любов, засіяна в дітей, повернеться вам назад з відсотками, коли вони виростуть. І взагалі, якщо у вас зі здоров'ям все гаразд – є руки, ноги та голова на плечах – тоді ви не маєте права скаржитись на важке життя», – говорить чоловік.

 А ще радить усім поводитися з дітьми так, як хочуть, щоб поводилися з нами вони, коли ми будемо старенькими.

«Така іронія життя: ми спочатку малі діти, за якими потрібно піклуватися, а у кінці життя стаємо немічними і також потребуємо уваги», – каже Олександр.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: 

Надрукувати
мітки:
коментарів
09 грудня 2019
08 грудня 2019
06 грудня 2019
05 грудня 2019
03 грудня 2019
02 грудня 2019
29 листопада 2019
28 листопада 2019
26 листопада 2019
20:00
24 листопада 2019
21 листопада 2019