Історія Луцька: як розбудовували проспект Волі після війни

Однією з перших повоєнних новобудов стала школа-десятирічка, будівництво якої тривало протягом 1948-1949 років. Це перша школа Луцька, збудована у повоєнний час.

Про це йдеться в матеріалі Сергія Єфімова для видання "Хронік Любарта".

Появі цього навчального закладу передували певні обставини. 1947-1948 року у Луцьку було десять шкіл. Враховуючи значну кількість російськомовних мешканців Луцька, у місті створили чотири школи з російською мовою навчання. У 1945-1954 роках у більшості луцьких шкіл було роздільне навчання – хлопці вчилися окремо від дівчат. Чоловічими були середні школи N5 та залізнична N1 (єдина у Луцьку школа, яка підпорядковувалася не міському відділу народної освіти, а Управлінню шкіл Ковельської залізниці, існувала у 1944-1960 роках). Середня школа N8 та неповна середня (семирічна) N4 були жіночими. Школи мали дуже специфічне розташування. Поруч знаходилися дві чоловічі російські школи, яких розмістили на вулиці Червоної армії, у сусідніх будинках: 23 (N 5)та 25 (залізнична N1). Тепер це вулиця Винниченка, а в будинках знаходяться, відповідно, інститут післядипломної підготовки вчителів (приміщення, де до 1946 року знаходилася чеська школа) та виконавча служба. Жіночі російські школи теж знаходилися поруч, у районі сучасного Центрального ринку ( N8 на Сталіна,14, N4 – на Плоцькій, 20). Тепер це, відповідно, вулиці Лесі Українки та Гаврилюка. Відомо, що 1948 року до Луцька перебазували бомбардувальний авіаполк. Переважна більшість військових були російськомовними, або їх діти навчалися раніше російською мовою. У приміщеннях російських чоловічих шкіл не вистачало місця для навчання, до того, вони мали не найкраще компактне розташування. Отже, виникла потреба у ще одній російській школі. Її вирішили розташувати на вулиці 17 Вересня, враховуючи, що у цьому районі мешкало багато російськомовних лучан. 27 січня 1948 року своїм рішенням N 51 луцький міськвиконком приймає рішення про будівництво нової однокомплектної школи-десятирічки по вулиці 17 Вересня,113 та 125.

27 грудня 1949 року було затверджено акт Державного приймання будівлі цієї школи-по вулиці 17 Вересня,115. У січні 1950 року школу запустили у експлуатацію.

У 1950 - 1959 роках у цій будівлі знаходився один з корпусів середньої школи з російською мовою навчання N5 ( до 1954 рокучоловічої). У 1959 - 1968 роках тут був головний корпус школи 9. У 1955 -1961 роках це була українська середня школа, у 1961-1962 роках - українська восьмирічна школа, у 1962-1968 роках - російська восьмирічна школа, з 1968 до 1992 року - російська середня школа.

З 1968 року у цій будівлі знаходиться створена цього ж року українська середня школа N4 ( з 2010 року гімназія імені Модеста Левицького.У 1970-х роках за проектомархітектора Василя Кузьмича Маловиці (1930 – 2014) було здійснено добудову цього навчального закладу.

Після зміни нумерації 1957 року адреса школи стала вулиця Леніна, 33. Тепер це проспект Волі, 25.

Вулиця 17 Вересня на генеральному плані Луцька

У 1952 році Український державний інститут проектування міст (ДІПРОМІСТ)запроектував генеральний план Луцька (архітектор М. Самбуров). План першочергового будівництва на 1951-1955 роки було покладено в основу схеми розташування цього будівництва у плані міста. Як зазначалося у цьому документі, «розміщення об'єктів першочергового будівництва проведено з врахуванням у найближчі роки центральної та театральної площі, забудови вулиці 17 Вересня на відрізку Сталіна ( тодішня назва вулиці Лесі Українки) – Шопена, пробивки Закопянської вулиці ( частина сучасної вулиці Степана Бандери від вулиці Шопена до вулиці Ярощука) до виходу на вулицю Суворова ( колишня назва вулиці Степана Бандери)».

Планом було передбачено мощення асфальтобетоном вулиці 17 Вересня від вулиць Сталіна до Шопена довжиною 600 метрів загальною площею 7200 квадратних метрів.

Запланували проект нової адміністративної будівлі обкому КПРС. З тексту документу: «Перед Будинком Рад планується створення монументу вождя народів товариша І.В.Сталіна та трибун. Архітектурно-планіровочна організація площі розроблена з врахуванням проведення на цій площі демонстрацій, мітингів та інші масових заходів».

Проект будівлі було створено луцьким архітектором Георгієм ( Юрієм) Васильовичем Бородіним (1911-1977).

Розроблена концепція генплану розпочала новий етап у містобудівній історії Луцька, який в довоєнний період не мав такого чіткого районування та прямолінійної композиції кварталів.

Пиріжки двох категорій на лотках вулиці 17 Вересня

1954 року, коли тільки розпочиналася розбудова вулиці 17 Вересня, цей район не вважався центральним і першорядним. Відповідно до рішення луцького міськвиконкому було затверджено територіальну розбивку по оплаті праці лоточників по продажі тютюнових виробів, галантерейно-парфюмерних та інших промислових товарів, а також кондвиробів (пиріжків, бутербродів і інших продовольчих товарів на 3 категорії. Текст рішення згідно оригіналу. Бутерброд – за документом - кондитерський виріб.

Отже, до першої категорії було віднесено вулицю Сталіна ( тепер Лесі Українки), 1-го Травня ( Кривий Вал), міський сквер (на місці сучасного драмтеатру), кінотеатр «Батьківщина» ( вулиця П'ятницька гірка), міський ринок.

Другу категорію складали вулиця Червоної армії (Винниченка та Стрілецька), Ковельська до будинку 68 (вірогідно, до моста через Стир), привокзальна площа ( вокзал знаходився на сучасній Стрілецькій, де згодом був ресторан «Світлофор»), драматичний театр ( де тепер ляльковий театр, на Богдана Хмельницького) та вулиця 17 Вересня до будинку 135.

На польській мапі вулиці Болеслава Хороброго будинок 135 знаходився приблизно напроти сучасного педагогічного коледжу.

Нарешті, до третьої,найменш престижної категорії відносилися: парк Ворошилова ( за Палацом учнівської молоді), стадіон «Динамо»( теперішній «Авангард»), водна станція, розвилка шляхів Рівне - Дубно (Київський майдан), Львівська, Володимирська, вулиця Червоного Хреста від кута вулиці Шевченка до кінця,а також вулиця 17 Вересня від згадуваного будинку 135 до кінця. Отже, район Луцька від сучасної філармонії до Київського майдану прирівнювався до району Володимирської чи Львівської вулиць.

На практиці це виходило приблизно так. Пиріжок, який продавали лоточники у районі першої категорії (де було найбільш людно) коштував 15 карбованців, другої – 20 карбованців, третьої – 25 карбованців. Майбутній проспект Волі фігурував тільки у двох останніх категоріях територіальної розбивки.

Не дивно, у цьому районі одноповерхівок будинки з більш як одним поверхом почали масово будувати лише рік перед тим, 1953-го. І першим проектом стала будівля, яка має сучасну адресу проспект Волі, 7. Відома лучанам тим, що тут знаходиться ювелірний магазин «Перлина»…

1953 рік. Куди поділися унітази для «Перлини»?

У кінці 1940-х – на початку 1950-х років на вулиці 17 Вересня було безліч будинків, які нікому не належали. Так, у рішенні міськвиконкому від 17 лютого 1950 року йде мова про наступне. «Нижче перейменовані «домостроения» у м. Луцьку згідно показів свідків та акту обстеження є «бесхозными» та належать місцевій Раді й належать реєстрації». Тут й будинки 3, 19, 72... Усі будинки непарного боку вулиці починаючи з 101 до 113 ( будинок 115 – сучасна гімназія N 4). Непарних значно більше, крайній номер – 157. Усього 19 будинків. Сучасна вулиця Чехова ( тоді Познанська) – це номери 219 та 221 вулиці 17 Вересня. Отже, більшість цих будинків знаходилися приблизно від вулиці Шопена і далі.

Міська влада приймає рішення: зобов'язати начальника Міського Житлового Управління зазначені будинки у м.Луцьку взяти на баланс. І таких рішень було багато. Також по інших будинках вулиці 17 Вересня.

Рішенням від 10 серпня 1949 року міськвиконком надав Ремзаводу Обласного Управління сільського господарства земельну ділянку площею 4000 кв. метрів для будівництва житлового будинку за вулицею 17 Вересня. Припускаю, що ця ділянка знаходилася там, де тепер ювелірний магазин «Перлина». Проте, протягом двох років будівництво так й не починалося. Тоді 2 листопада 1951 року рішенням міськвиконкому ділянку передали для будівництва комунального житлового 24-квартирного будинку. Проте, будівництво розпочалося лише 1953 року.

Іншим рішенням міськвиконкому, від 27 жовтня 1949 року, було відведено земельну ділянку для будівництва 24-квартирного житлового будинку Луцького міського житлового управління по вулиці 17 Вересня та куту вулиці Матейка (тепер Ярощука). Вулиця Матейка тоді виходила безпосередньо на вулицю 17 Вересня, адже ані будівлі сучасного СНУ, ані площі перед ним ще не існувало.

20 січня 1953 року міськвиконком приймає рішення про фінансування будівництва двох будинків по вулиці 17 Вересня: N17 ( на суму 600 тисяч карбованців) та N23 (на 490 тисяч карбованців).

Зверну увагу на те, що від затвердження генерального плану Луцька 1952 року до перейменування вулиці 17 Вересня на Леніна у 1957 році було дві, так би мовити, паралельні нумерації будинків цієї вулиці. Ті, що створені до 1952 року, мали старі номери (наприклад, тодішня школа N 5 за номером 115 чи педучилище за номером 104). Новим давали номери згідно генерального плану. Причому, не усі номери залишилися тими ж. Школа 5 з 1957 року отримала номер 33, а тепер це будинок 25 проспекту Волі.

Отже, будинок 23 (тепер має номер 17) був неподалік школи, що за номером 115. А будинок, де магазин «Перлина» з часом змінив свій номер з 17 до 7.

Архівні джерела свідчать, що будівництво велося дуже повільно й вважалося проблемним. Так, у рішенні міськвиконкому від 7 серпня 1953 року «Про хід будівництва житлових будинків на вулиці 17 Вересня» зазначалося, що будівництво ведеться вкрай незадовільно. З 600 тисяч карбованців станом на 1 серпня використано лише 49,5%( 297,3 тисячи крб.). Закінчення будівництва затримувалося за відсутності сантехустаткування ( 22 унітази, 20 ванн тощо).

Ще гіршим був стан справ будівництва 23-го будинку, у якому планували надати житло насамперед «номенклатурній еліті» Волинської області та міста Луцька, зокрема, працівникам партійного апарату, органів державної безпеки, прокуратури та міністерства внутрішніх справ. З 490 тисяч крб.було освоєно лише 24,5%( 120 з 490 тисяч).

Поставили завдання: здати будинок N17 не пізніше 25 жовтня 1953 року, а освоїти кошти на будинок N23 – не пізніше 1 листопада.

Проте, й два місяці потому залишалися ті ж проблеми. У рішенні міськвиконкому від 7 жовтня зазначалося, що «закінчення будівництва затримується за відсутності дверних заповнень, яких не вистачає – 150 штук, унітазів – 22, ванн – 22, умивальників та електроматеріалів».

Проте, будинок 17 потрібно було здати не пізніше 1 листопада 1953 року.

Одночасно, для покращення побутових потреб мешканців вулиці 17 Вересня, у зазначених новобудовах вирішили відкрити магазини. Відповідно до рішення від 28 вересня 1953 року приміщення на першому поверсі у будинку 23 передали Укргастроному для відкриття спеціального магазину площею 206 кв.м з підсобними приміщеннями площею 62 кв.м. Гастроном, завдяки якому став відомим цей будинок, планували здати у IV кварталі 1953 року.

Крім того, рішенням від 19 листопада 1953 року, на першому поверсі цього будинку закріпили приміщення під магазин Республіканського спеціалізованого торгу «Укродяг» з площею торгового залу 102,75 кв.м, допоміжних приміщень, контори площею 54,9 кв.м та підвального приміщення площею 50 кв.м.

А наступного року, рішенням від 18 лютого 1954 року, у будинку закріпили приміщення під бакалійний магазин Луцького Змішторгу площею 102,75 кв.м, з конторою 55 кв.м та підвалом. Змішторг – це радянська торгова організація, що займалася спільною торгівлею промисловими та продовольчими товарами.

Загалом, будівництва 23 будинку планували закінчити у третьому кварталі 1954 року. Про особливості заселення цього будинку згодом.

Не залишили без уваги й іншу вищезазначену новобудову, ту, що «без ванн та унітазів». У майбутній «Перлині» планували не пізніше 1 березня 1954 року ввести в експлуатацію ще одного гастроному площею 205,5 кв.м., площею підсобних приміщень 120 кв.м, з двома секціями підвальних приміщень для холодильних установок площею 246 кв.м.

Продуктові магазини з'явилися й на інших дільницях вулиці 17 Вересня. Так, відповідно до рішення міськвиконкому від 17 лютого 1953 року звільнили приміщення магазину N 20 по вулиці 17 Вересня та надали під житлову площу громадянці Середюк. Натомість, у приміщенні, де мешкала зазначена громадянка ( вулиця 17 Вересня, 176), передбачалося зробити ремонт та відкрити у ньому до 15 березня бакалійно-хлібний магазин Змішторгу .

Цей будинок знаходився приблизно у районі Волинської обласної філармонії (тепер - проспект Волі, 46).

Протягом 1953 року було закріплено земельні дільниці для інших будівель вулиці 17 Вересня. Рішенням від 22 жовтня 1953 року постановили знести одноповерховий будинок 18. На його місці планували побудувати адмінкорпус Волинської Облпрофради, для чого закріпили дільницю площею 3348 кв.м. Цей будинок, введений у експлуатацію 1955 року, тепер має номер 6 проспекту Волі.Тут знаходиться Федерація профспілок Волинської області.

Олександр Сергеєв розповів цікаву історію, як завдяки розташуванню цього будинку теперішній проспект Волі має саме вигляд проспекту, а не звичайної вулиці. До речі, це перший багатоповерховий будинок, створений у повоєнний час саме на парному боці вулиці 17 Вересня. Тесть Олександра Володимировича – Іван Федорович Демиденко на той час був начальником Волинського обласного віділу по справам будівництвата архітектури . Іван Федорович отримав догану від першого секретаря обкому КПРС за те, що занадто далеко розташував від дороги будинок профспілок. Таким чином, вулиця 17 Вересня почала будуватися саме як проспект з широкою проїзджою частиною, а не як звичайна вулиця.

Рішенням від 27 жовтня 1953 року на розі вулиць 17 Вересня та Шопена під трьохповерховий 24-квартирний житловий будинок Волинського управління культури закріпили дільницю площею 230 кв.м, на першому поверсі якого передбачили магазин промислових товарів.

Заслуговує на увагу й проект іншої значної будівлі – на сусідній вулиці Шопена. Для будівництва двоповерхового Волинського Облпроекту рішенням міськвиконкому від 26 листопада 1953 рокувиділили дільницю площею 2079 кв.м по вулиці Шопена, 10 ( ріг вулиць Шопена та Коперника).

Проте, вже 17 грудня міськвиконком вирішив виділити для Облпроекта нову дільницю. Виявилося, що через дільницю проходила високовольтна лінія, яку неможливо було перенести. Одже, незабаром, за проектом луцького архітектора Олександра Івановича Ковальчука (1925-1975) з'явилася відома будівля з колонами, де згодом знаходилися Облпроекта, міський комітет ВЛКСМ, а нині Укргазбанк. Будинок N1 вулиці Шопена.

Крім того, рішенням від 27 січня 1953 року затвердили асигнування на капітальний ремонт мостових, тротуарів, ремонт та заміну оград біля колишнього єврейського цвинтаря, скверу біля дерев'яного кінотеатру «Комсомолець», що знаходивсятам, де тепер «Оптика-зір»(проспект Волі, 12).

Як відсутність реклами на окраїнах Луцька вплинула на рентабельність дерев'яного «Комсомольця» (1954 рік)

До речі, «Комсомолець» був одним з двох тодішніх кінотеатрів Луцька. Інший – згадуваний вище кінотеатр «Батьківщина», побудований ще за Другої Речі Посполитої, – був головним кінотеатром міста.

Рішення міськвиконкому від 17 липня 1954 року N881 має назву «Про роботу кінотеатрів «Батьківщини» та «Комсомолець». Роботацих закладах культури піддана нищівній критиці. Кінотеатри мало відвідували глядачі, відповідно, їх діяльність була відверто збитковою. Так, зазначалося, що «Комсомолець» виконав план по валовому збору лише на 57%. У квітні 1954 року 94 сеанси кінотеатру відвідали лише 10 глядачів, у травніта червні , відповідно, 98 та 94 сеанси відвідало по 14 луцьких любителів найголовнішого, за висловом вождя світового пролетаріату, мистецтва. Такий стан справ ніяк не влаштовував керівництво міста. Серед причин, які вплинули на рентабельність дерев'яного кінотеатру, зазначили наступні. Мовою документу:

«1. Не організований продаж квитків безпосередньо на підприємствах та організаціях.

2. Відсутня реклама на окраїнах міста.

3. Не використовується світлова реклама».

Згадалася фраза з відомої комедії. «Кто возьмет билетов пачку…».

«Комсомолець» проіснував до 1958 року, коли кінотеатр було знесено.

Вже після знесення нерентабельного  «Комсомольця» у кінці 1950-х за проектом Юрія Бородіна на місці кінотеатра побудували так званий «будинок репатріантів», з'єднаний аркою з побудованим 1959 року будинком з кінотеатром «Хронікою». Цей будинок проектувався для українців з Канади і Аргентини, що приїхали, повіривши пропаганді про щасливе життя у СРСР, подивилися, як воно насправді, і хто, як зміг, втекли назад. А в цей дім заїхало партійне керівництво.

«Елітний» будинок N 23: перші мешканці та побутові проблеми

Як вже зазначалося, один з перших «багатоповерхівок» вулиці 17 Вересня будинок N23 ( тепер це N17) відомий своїм гастрономом, теж планувався для номенклатури : партійної, прокурорської, «гебешної», міліцейської тощо. Цей будинок був об'єктом прискіпливої уваги луцьких можновладців. 28 грудня 1953 року на його будівництво додатково асигновано 200 тисяч карбованців. 16 січня 1954 року не забарився черговий «транш».

І ось у третьому кварталі 1954 року, як й передбачалося, будинок нарешті здали. Рішенням міськвиконкому від 27 вересня 1954 року «Про надання квартир громадянам міста Луцька» надали та закріпили квартири за громадянами у новому будинку по вулиці 17 Вересня, 23. У рішенні три додатки: за ким закріпити, кому відмовити, кому видати ордери.

Отже, хто оселився у 21 квартирі, що складалися з 53 кімнат. Номери мали не тільки квартири, але й кожна з кімнат. Чимала частина квартир були комунальними. Спільна кухня та зручності. Але не у всіх.

Не усі мешканці були номенклатурою. Так, квартира 1 складалася з двох кімнат та спільної кухні. У одній з кімнат мешкав двірник-слюсар Сичевський Н.Г. ( сім'я – 3 людини), у другій – начальник цеху взуттєвої фабрики Копилов І.Г. ( сім'я теж складалася з 3 людей).

Це звичайні «смертні»

Мешкав у будинку й Герой Радянського Союзу командир військової частини Л.І.Лізунов. Звичайно, умови проживання у нього були кращі.

Найбільше кімнат у окремій квартирі 10 (4 кімнати 20-23 з окремою кухнею) займав секретар обкому партії Климаш. У тодішніх документах не було обов'язковим вказувати ані першу літеру імені, ані ініціали. Склад сім'ї – 6 чоловік.

Для порівняння, командир військової частини Фесенко І.С. мешкав поруч також з сім'єю , що складала 6 чоловік, у двох кімнатах. Квартира 12 ( кімнати 27-а та 27 з загальною кухнею).

Також ордер отримав заступник голови облвиконкому Савченко (4 члени сім'ї). Трьохкімнатна квартира 9 ( кімнати 17-19).

Командир частини – 2 комнати на шістьох, заступник голови облвиконкому – 3 кімнати на чотирьох.

Однакові житлові умови мали заступник начальника КДБ Євтушенко та начальник Управління Міністерства внутрішніх справ Золотухін. Обидва мали по 6 членів сім'ї, мешкали у трьохкімнатних квартирах (відповідно, N19 з кімнатами 46-48, та N 7 з кімнатами 11-13).

Також у будинку мешкали лікарі, викладачі, діячі культури тощо. Житлові умови приблизно як у двірника-слюсаря, начальника цеху та командира військової частини (з розрахунку, 1 кімната на трьох).

Хоча будинок був номенклатурним та фінансування будівництва було під особливим контролем влади, все ж не обійшлося без проблем. У рішенні міськвиконкому N30 від 15 січня 1955 року зазначалося, що «враховуючи, що з часу здачи житлового будинку по вулиці 17 Вересня, 23 до експлуатації водяне опалення працює незадовільно, будинок передчасно руйнується. Квартиронаймачіскаржаться на низьку температуру у квартирах». Було призначено комісію по перевірці центрального опалення будинку.

Вже 12 лютого з'являється рішення міськвиконкому про виводи комісії. Було визначено «несерйозне» ставлення комісії, що приймала до експлуатації цей будинок. Без сумнівів, були зроблені кадрові рішення, на винних наклали дисциплінарні стягнення. «Елітний» все ж будинок! У рішенні відзначалося : «У ході експлуатації центрального опалення житлового будинку виявлено серйозні недоліки у результаті безконтрольності з боку інженерно-технічного персоналу Облбудтресту. У ході будівництва припустилися грубих помилок та відступу від проекту. У результаті визначених недоліків тяга у трубі погана, нагрів води у котлах сягає тільки 51 ° C замість проектної 95°. Температура повітря у квартирах сягає максимум +10°С. Стіни квартир покритісирістю, що призводить до зруйнування нового житлового будинку та викликає справедливі скарги мешканців».

Будівництво вулиці 17 Вересня ( Леніна) у1954-1959 роках

Рішенням міськвиконкому N 1290 від 7 грудня 1953 року «Про готовність технічної документації по житловому будівництву та капітальному ремонту на 1954 рік» було затверджено план житлового будівництва по відомству Міністерства комунального господарства. Серед інших об'єктів – 38 квартирний будинок по вулиці 17 Вересня – 90% готовності. Вірогідніше, це – будинок 31, який мали побудувати 1955 року. Рішенням міськвиконкому від 26 січня 1955 року на його будівництво виділили 760 тис.крб. Цей будинок – поруч з гімназією 4.

Серед новобудов 1954 року - будинок N 53, на будівництво якого було виділено асигнування 18 лютого 1954 року. Його мали побудувати у IV кварталі 1955 року. Він знаходиться напроти філармонії.

17 червня 1954 року рішенням міськвиконкому за Волинським Облпроектом закріпили земельну дільницю для 15 – ти квартирного будинку площею 1710 кв.м.

13 жовтня 1954 року рішенням міськвиконкому за адресою вулиця 17 Вересня, 8 виділили дві земельні дільниці. Першу надали Мельзаводу N10 Рівненського тресту Головборошно під будівництво 38 – квартирного будинку площею 3500 кв.м. Другу – під будівництво двоповерхової Луцької школи ПВО ДОСААФ площею 1507 кв.м. На цьому місці тепер знаходиться будинок, на першому поверсі якого - книгарня «Освіта».

27 листопада 1954 року рішенням міськвиконкомувиділили дільницю Волинському обкому КПУ під будівництво 4-х поверхового 24 – квартирного будинку за адресою вулиця 17 Вересня, 14, площею 3900 кв.м. Це – дільниця поруч з колишнім дерев'яним кінотеатром «Комсомолець».

27 квітня 1955 року надали дільницю для будинку 42 ( район біля філармонії).

Про будівництво обкому КПРС, площіта будинків поруч з ним написано багато. Як вже зазначалося, автором проекту обкому ( тепер – головний корпус СНУ), побудованому у 1954-1957 роках, був Юрій Бородін.

Як зазначає Світлана Андрейчин у статті «Архітектурний ансамбль у центрі Луцька», «З обох боків університетського корпусу симетрично розміщені будинки-близнята з магазинами на перших поверхах.Їх тоді ж спроектував архітектор Василь Бабій, який приїхав до Луцька за направленням - після закінчення Київського будівельного інституту.Два кутові будинки з цього боку проспекту - один з книгарнею, а другий- з кінотеатром «Хроніка»( тепер там бар «Квартал») - з’явилися дещо пізніше. Авторами цих будинків було київське подружжя Ігор Рейтер та Клавдія Юровська. Вони приїхали в Луцьк на постійну роботу, пройшовши школу в київських проектних інститутах. Розташування цих будинків торцями до проспекту дозволило отримати візуальний зв’язок між ділянкою головної вулиці з долиною р.Стир.

Незалежно від Бородіна, ще у студентських ескізах, архітектор Ростислав Георгійович Метельницький розробив ідею розкритої на замок площі».

Ростислав Метельницький (1929 – 2007) став також й автором проекту 4-х поверхового 36-ти квартирного будинку на ділянці, закріпленій за Волинським обкомом КПУ на вулиці Леніна,1. Згідно з цим рішенням було знесено аварійні будинки 3, 7,9 . Тепер адреса цього будинку – проспект Волі, 3. На першому поверсі тут знаходиться аптека N 65.

Вулиця 17 Вересня отримала нову назву Леніна за місяць перед цим, у квітні 1957 року. Тоді ж було змінено нумерацію будинків, про що мова йшла вище.

Додам, що за проектами Олександра Ковальчука поруч з будинками- близнюками біля обкому у кінці 1950-х створено будинки на сусідній вулиці Суворова.

29 вересня 1959 року у збудованому за проектом Ігоря Рейтера та Клавдії Юровської 44-квартирному будинку 10 по вулиці Леніна відкрили кінотеатр «Хроніку». З відкриттям на розвилці Рівненської та Дубенської вулиць нового кінотеатру «Комсомолець» 26 жовтня 1959 року на вулиці Леніна стало два кінотеатри: на початку та у кінці вулиці. Кінотеатри працювали до середини 1990-х років…

***

Згодом, у 1970-1980 роках на вулиці Леніна з'явилася дев'ятиповерхівка ( до речі єдина) та дванадцятиповерхівка ( теж єдина) та багато інших будівель. За проектом Василя Маловиці та інших архітекторів побудували нову автостанцію ( тепер – філармонія). Магазин «Знання», стоматологічна поліклініка, спортзал педучилища теж створено за проектами Василя Кузьмича Маловиці.

За часів незалежності першим перейменуванням вулиць у Луцьку стала зміна назви вулиці Леніна на Тараса Шевченка відповідно пункту 5 рішення міськвиконкому N 440 від 24 серпня 1991 року “Про заходи виконкому у зв’язку зі зміною суспільно – політичної ситуації у країні.” Але не судилося – це рішення не було здійснене.

Першим рішенням міської влади щодо перейменування вулицьстало рішення виконкому Луцької міської Ради народних депутатів N538 від 30 жовтня 1991 року, за яким вулиця Леніна стала проспектом Волі.

Сьогодні проспект Волі є центральною вулицею міста, яка з'єднує два головних майдани – Театральний та Київський, а також своєрідною візитною карткою міста зі своєю цікавою та загадковою історією.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: 

• Новий "охоронець" спадщини Луцька планує зробити свій відділ незалежним
• Олександр КОТИС: «Справжня історія Луцька куди цікавіша, аніж ми могли б її вигадати»
• Історія України за 5 хвилин: Мінкультури і гурт ТНМК презентували кліп​​​​​​
• Ленін, Сталін, пропаганда, або Як святкували Жовтневу революцію у Луцьку (фото)
• На Волині знайшли рештки 33 солдатів (фото)
• Жовтнева революція: опублікували архівні фото параду в Луцьку
• У колишньому обкомі комуністичної партії в Луцьку розповідають про Бандеру
• У старій частині Луцька вулицям хочуть повернути історичні назви