Поділитись:

Як луцькі медики зупиняють і запускають серце: репортаж з операційної (фото, відео 18+)

Четвер, 19 грудня 2019, 15:25

У кардіохірургічному відділенні Волинської обласної клінічної лікарні операції на серці виконують щодня. Кількагодинні надскладні втручання – це рутинна робота лікарів. Й от побачити на власні очі злагоджений і важкий труд команди професіоналів, що роблять операції на відкритому серці, випала нагода і мені.

Рівно о 10:00 у приймальному відділенні на мене з колегою Іриною Бурою чекає консультант із комунікаційних технологій субпроєкту «Вдосконалення медичної допомоги хворим з хворобами системи кровообігу у Волинській області», який реалізовується у краї у межах проєкту Світового банку і Міністерства охорони здоров’я України «Поліпшення охорони здоров’я на службі в людей», Ольга Булковська. Проводить до операційного блоку №2, що розташований на другому поверсі лікарні. Питає, чи не боїмося.

Те ж саме запитання чуємо ще від трьох медсестер. Сказати, що зовсім не страшно, – то нічого не сказати.

«Інтерн у нас недавно була на операції. Вивели зелену. Ну який то з неї лікар має бути?» – розповідає одна з медсестер.  

Тим часом нас проводять в окреме приміщення, де видають одяг, щоб переодягнулися, стерильні шапочки, маски. І тільки після цього дозволяють зайти в операційну.

І ось воно – закулісся кардіохірургії. Досі важко усвідомити, що я справді бачила, як зупиняють і запускають людське серце, яке «стояло» точно 132 хвилини. І ще зовсім свіжі у пам’яті відчуття остраху і хвилювання від очікування,  коли ж врешті на моніторі з’являться оті зелені хвильки, які означатимуть: серце пробуджується.

Тетяна Власюк><span class=Тетяна Власюк

Але повернуся до того, як ми переступили поріг операційної. Олена Річко, молодша медична сестра, яка була присутня на операції, пояснює: у залі ми маємо бути дуже обережними і до двох столів, на яких лежать стерильні предмети, не підходити ближче, ніж на метр.

Готується до операції кардіохірург, завідувач відділення Володимир Пецентій. Вимиває руки по лікті, дістає з контейнера два стерильні рушники і дуже ретельно витирає, адже кілька годин буде у рукавичках. Паралельно лікар розповідає, що сьогодні встановлять штучний клапан серця. Пацієнт – 70-річний чоловік з Любомльського району.

«Він звернувся до нас зі скаргами на задишку при ходьбі. У хворого є аортальний стеноз, тобто звуження клапана, через який кров потрапляє в організм. Внаслідок цього вона погано циркулює. У людини можуть бути запаморочення, втрата свідомості. У пацієнта цього ще не було, але це його чекало б у найближчому майбутньому. Це найпоширеніші операції на клапані серця. Ми заберемо свій, власний, і встановимо новий штучний. Важко сказати, скільки триватиме операція. Орієнтовно – п’ять годин», – розповідає лікар. Забігаючи наперед, скажу, що з часом лікар не помилився. Ми з колегою провели в операційній чотири години. І, зі слів Володимира Васильовича, стали першими з журналістів, хто протримався так довго.

Отож, нам гукають, що можна заходити. В операційній – восьмеро медпрацівників та пацієнт. Володимир Пецентій розрізає тіло пацієнта у ділянці серця, потім починає щось випалювати. І через маску просочується запах горілого. Нестерпний запах, від якого одразу стає ніяково. 

На столі операційної медсестри Тетяни Власюк – безліч інструментів, лише ножиць – більше десятка. Вона нині – права рука лікаря.

Проте не менше обов’язків у кожного, хто перебуває в операційній. І робота кожного – надважлива. Вони розуміють одне одного з півслова, з погляду. Усе відбувається швидко, вправно і злагоджено. У цій операції задіяні анестезіолог Валентин Трач, анестезистка Ірина Кліманова, анестезіолог Віктор Олексюк та перфузист Андрій Басун. Через кілька хвилин після початку до команди приєднується лікар-кардіолог Ганна Таранець. Це вражає, але лікарі-кардіологи за п’ять годин операції ні на хвилину не відійшли від пацієнта.

«Зараз починається основний етап. Запускається штучний кровообіг. Власне, це вже безпосередньо робота на клапані. Перетискається аорта, зараз буде зупинка серцевої діяльності. Пацієнт не дихає, а функцію дихання виконує оксигенатор, тобто апарат штучного кровообігу. Практично вся кров пацієнта забирається в кардіотонічний резервуар. Замість серця зараз працює основний насос. Потім кров оксигенується і подається назад в організм пацієнта. Кожні 25 хвилин ми будемо перфузувати міокард для того, щоб серце не загинуло від ішемії. І стоятиме серце стільки, скільки потрібно хірургу для того, аби замінити клапан. Почнуть працювати на ньому тоді, коли воно розслабиться», – пояснює Віктор Олексюк.

Серце пацієнта зупинилося><span class=Серце пацієнта зупинилося

Він та Андрій Басун стежать за апаратом штучного дихання. Останній наповнює спеціальний відділ апарату штучного дихання кількома десятками кубиків льоду.

Операційна медсестра показує нам клапан, який відрізали від серця.

Видалений клапан><span class=Видалений клапан

«Зупинилось серце?» – запитує Віктор Олексюк.

«Ну, фібрилює ще», – відповідає Володимир Пецентій.

Монітор сповістив про повну зупинку серця пацієнта. Всю роботу із забезпечення життєдіяльності бере на себе апарат штучного кола кровообігу. Через нього циркулює кров пацієнта.

Віктор Олексюк розповідає, що тіло пацієнта охолоджене до 28 градусів, а кров – до 7. Така температура дає можливість працювати при невисокому тиску і забезпечує метаболізм у певних умовах.

«Коли клапан заміниться, ми почнемо гріти пацієнта. Запуститься серце, ми почнемо віддавати кров, навантажувати серце», – пояснює він нам те, що ми бачимо і не розуміємо.  Тож співрозмовник навіть схематично показує, як усе відбувається. Натискає певні кнопки на апараті.

«Зупинена ліва», – каже Віктор Олексюк лікарям-кардіологам.

«Пропустити праву», – відповідає Володимир Пецентій. І через кілька секунд додає: «Спини».

«Пішла», – каже анестезіолог. А нам пояснює далі: «Охолоджена і збагачена калієм кров йде у праву коронарну артерію. Операція на аортальному клапані. Для того, щоб його замінити, треба розрізати аорту, а щоб розрізати аорту, треба накласти затискач в певному місці».

«Скільки ще?» – у розмову втручається кардіолог.

«40 секунд».

Час від часу нам зблизька показують певні етапи операції. Людське серце шиють, ріжуть, наливають туди воду та роблять багато незрозумілих нам маніпуляцій.

«Якби чоловіка не прооперували, все могло б закінчитися серцевою недостатністю, а велика серцева недостатність – це повільна або раптова смерть, втрата свідомості. І ці всі хвороби молодшають, досить часто уже в 50 років люди мають такі проблеми. Ми щодня виконуємо подібні операції. Вчора робили коронарне шунтування, наприклад. Це трошки інше специфічніше втручання, але там не розсікається аорта. Завтра шунтування знову, далі аортальний клапан. Буває, і щодня клапани робимо», – пояснює Віктор Олексюк.

Паралельно нам розповідають, що операційна зала оснащена значною кількістю вкрай необхідного і дуже вартісного обладнання, придбаного за кошти субпроєкту. Стіл, освітлювач, дихальний апарат з монітором, апарат штучного кровообігу, відсмоктувач, ендоскопічна стійка, чимало інструментів, зокрема, й електроніж, використання якого ми бачили, налобні освітлювачі та окуляри для хірургів. Окрім того, за кошти цієї позики придбали й розхідні матеріали – клапани й оксигенатори, що значно здешевлює для недужого вартість операції.

Серце пацієнта стоїть уже 102 хвилини. Моторошно. Основний етап операції наближається до завершення. Нам кажуть, що новий клапан поставлений, пришитий, зав’язаний. Зараз будуть зашивати аорту, гріти тіло і, власне, робити те основне, на що ми так довго чекали, – запускати серце.

«Бувають такі моменти, що запустимо серцеву діяльність, але саме серце не може виконувати своєї функції. Тому мусимо допомагати йому штучним кровообігом. Найдовше так підтримували 18 годин. А найдовша зупинка серця тривала 8 годин», – каже анестезіолог.

Аби запустити серце, ліжко, на якому лежить пацієнт, починає періодично коливатися, кілька разів кардіохірург струшує розрізану порожнину хворого руками, поступово пацієнту повертають нагріту кров, з серця дістають трубки. Нарешті має можливість відпочити Тетяна Власюк. Хоча буквально через пів години вона повертається до роботи. Втомлена і мовчазна Ганна Таранець тимчасово виконує і свої обов’язки, і обов’язки операційної медсестри. Всю операцію вона простояла на спеціальному стільчику.

Володимир Пецентій час від часу спостерігає за кардіограмою та тиском на моніторі. Щось не зовсім його влаштовує. І він пояснює нам, що потрібно використати електроди. Кілька хвилин і серце таки починає пробуджуватися. У всіх присутніх мимоволі з’являється посмішка. За масками її не видно. Проте я бачу її в очах.

Володимир Пецентій стежить за монітором><span class=Володимир Пецентій стежить за монітором

«Це наша рутинна робота. Це цікаво», – каже Віктор Олексюк.

«Особливо, коли чекаєш, як серце запуститься», – з посмішкою каже Володимир Пецентій.

Ми з колегою чотири години лише пильно спостерігали за роботою лікарів і медсестер. Так, це виявилося досить цікаво, але важко і морально, і фізично. Складно уявити, як втомилися усі ті, хто робив операцію. Особливо два лікарі, які  стільки часу не відходили від пацієнта ні на секунду. Уявляєте?

«Ну, чому йдете? А дочекатися, доки зашиють, доки пацієнт прийде до тями? А запитати, що він відчував і чи вдячний лікарям?» – жартує Валентин Трач, коли ми врешті вирішуємо залишити операційну.

Закриваємо за собою двері. Вони всі залишаються.

Сподіваюся, у пацієнта усе буде добре.

А на завершення зізнаюся: я вражена побаченим загалом і тим, яка важка та відповідальна праця у медиків. Тож щиро зичу і їм усім вдячних пацієнтів, шани від людей, достойної винагороди за працю та звичайного щастя.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: 

Надрукувати
мітки:
коментарів
23 лютого 2020
21 лютого 2020
14 лютого 2020
11 лютого 2020
07 лютого 2020
29 січня 2020
28 січня 2020
25 січня 2020
22 січня 2020
13 січня 2020
26 грудня 2019
21 листопада 2019
05 листопада 2019