Поділитись:

Маршрут 26а: зізнання луцьких водіїв, які лишилися без роботи

Неділя, 22 грудня 2019, 11:00

Маршрут «Міжрайбаза-Старий ринок», яким курсувала маршрутка №26а, проіснував 16 років. Заснував його лучанин Ігор Черняк, їздив там власним автобусом. А через рік до нього приєднався його син Роман. Відтоді і до 11 грудня 2019 року два чоловіки були незмінними водіями маршрутки №26а.

«26а об’єднує»

Ця маршрутка мала чи не найкоротший у місті маршрут. За день водії 41 раз проїжджали  біля ЦУМа. Практично всі пасажири знали один одного, віталися в салоні. Окрім того, водії створили у вайбері спільноту «26а об’єднує», аби, у випадку поломки, повідомляти лучан, щоб не чекали маршрутку. Так усім було зручно, звично, комфортно, добре. Так було роками. Проте введення е-квитка у Луцьку для багатьох зруйнувало так звану ідилію: маршрутка перестала курсувати, жителі вулиці Вахтангова лишилися без змоги доїзду, а водії залишилися без роботи.

Маршруту немає, але люди і надалі продовжують спілкуватися у вайбер-спільноті, намагаються знайти вирішення проблеми, згуртовуються. І сьогодні там 248 учасників. З ініціативи небайдужих жителів Вишкова район забезпечений маршруткою №26, яка курсує звідти до Променя. Кілька разів вона заїжджає і на міжрайбазу, але оскільки й досі немає чіткого графіка, люди не знають, чекати їм маршрутку чи йти пішки. До речі, цікавим лишається і той факт, що ця маршрутка і досі не оснащена валідатором. У ній можна розраховуватися лише готівкою. Це викликає багато запитань.

«Кажуть, що цей маршрут зараз збитковий. Ніколи в це не повірю. Замість 5 автобусів їздить один і він збитковий? Єдине, у що можна повірити, це те, що немає графіка, тому їздить менше людей», – розповідає водій маршрутки №26а Роман Черняк.

Мріють повернутися на свій маршрут

Роман Черняк><span class=Роман Черняк

До 31 грудня Роман знаходиться у відпустці. А от батько Ігор Черняк уже звільнений. Чоловікові лишилося три роки до пенсії. Що робити  далі – колишні водії не знають. Але найбільше мріють про те, аби повернутися на свій маршрут, тому шукають вихід, як це можна зробити. Та впевнені, що перспективи примарні. Роман розповідає, що йому простіше знайти роботу, але шкода батька, бачить, що той уже ніде не потрібен.

«Я вже пішов би на роботу, але розумію, що якщо я кудись піду без батька, то він залишиться без роботи. Для мене насправді це не так важко, а для нього дуже. Морально дуже важко. Він уже не в тому віці, щоб отак легко переносити зміни. Важко знайти шляхи, якщо немає компромісу», – розповідає Роман.

Воно й не дивно: стільки років працювати на одному маршруті. Започаткувати його, відкрити, а потім раптом стає неможливим їздити по ньому.

«26а – це сім’я, розумієте? І ідея створити групу виникла у мене тому, що машини інколи ламалися і люди нас чекали. А так, якщо у нас траплялася поломка, люди у той же момент були повідомлені. Прочитали, хтось комусь подзвонив і весь Вишків знає, що маршрутки не буде. А Вишків – це як радіо. Всі все про всіх знають. Люди знали і всі мої погані звички, адже вони дивляться на мене, а я – на дорогу», – сміється Роман.

За кермом Роман Черняк><span class=За кермом Роман Черняк

Вайбер-спільноту створили три роки тому. Там пасажири запитували, де маршрутка, мали інформацію про поломку та про те, що машина виходить в рейс, мали змогу попросити у водіїв зачекати їх кілька хвилин. І водій завжди чекав.

«Були повідомлення, що людина не встигла на маршрут буквально 5 хвилин. Я приїжджаю на ту зупинку і вона мене чекає. Чекають й 30 хвилин. Тобто якщо глянути на карту, то здається, ну що там той 26а, хвостик 1 кілометр. Влада подумала, нащо їм той хвостик перекривати, якщо там і пішки можна пройти. Але там промзона і дуже багато підприємств, люди їздять туди», – каже Роман.

Маршрут заснував водій, якого звільнили

У свій час саме цей маршрут і обрав його батько.  Як розповів син, Ігор Черняк у цьому бізнесі приблизно з 1995 року. Мав рафіки, відкрив 15-й маршрут, потім 16-й. Аби заробити на мерседеси, чоловік на чотири роки поїхав на заробітки у Португалію. Керувала бізнесом дружина. Потім чоловік придбав богдани, пазіки.

Колишня 26а><span class=Колишня 26а

Ігор Черняк їздив на маршруті №26. Але люди, які проживали на Вахтангова, попросили заїждати на їхню вулицю. Це було щось на кшталт того, що робиться зараз: маршрутка ніби є, але ніхто не знає, коли точно вона буде. Тоді перевізник вирішив створити окремий маршрут №26а. Одразу склали розклад руху. У 2005 році на допомогу батькові прийшов Роман. Батько і син почали їздити позмінно.

«Приблизно років 7 назад свої автобуси батькові довелося продати, бо міська рада поставила такі умови, що приватний перевізник не міг влізти на тендер з двома машинами. А у нас було дві. Це могли зробити тільки компанії, у яких був великий штат, вони й могли претендувати на маршрут. Тоді батько пішов у таксопарк, яке нібито по документах взяло в оренду його машини. А потім ми пішли під таксопарк водіями. У нас одночасно серйозно зламалися дві машини: в одній накрився мотор, а інша була після серйозного ДТП і її забрали на штрафмайданчик», –пригадує Роман.

ДТП були

До встановлення світлофорів дуже небезпечним було перехрестя на вулицях Ківерцівська-Стрілецька. Адже, як розповідає водій, головна дорога там йде через переїзд, по якому рухається потяг, і змінити цю умову було неможливо. А ті водії, які їхали по об’їзній, звикли, що їхня дорога головна, і зажди там швидко їхали. Роман каже, що завжди проїжджав перехрестя з сигналом, проте інколи і це не рятувало, бо на перехресті було досить багато аварій. На щастя, лише в одній постраждала пасажирка автомобіля, яка в’їхала у маршрутку. І хоча зараз там є світлофори, вони дуже часто не працюють. Тому перехрестя і досі залишається дуже небезпечним.

Ностальгічно

Загалом про свою роботу Роман згадує з посмішкою, але й із сумом в очах.

«Ностальгічно. Це сам по собі дуже унікальний маршрут. Там тільки одна машина і тільки два водія, які ніколи не змінювалися. Ми їздили, коли була там така дорога, що наш пазік ниряв і винирював. Були різні часи, різні умови, якось всі разом все переживали, всі разом боролися із труднощами. І зараз боремося, але зараз важко. Бо у нас немає машин. Та й ні в кого зараз їх немає. Ще й згоріли в «Санрайзі», ще мінус три машини на Луцьк. Дуже шкода. Ще одна унікальність нашого маршруту була у тому, що він, напевно, найкоротший у Луцьку.  У нас неодноразово була пропозиція від міської ради продовжити його на Львіську, ми її відхиляли. Годину і 20 хвилин маршрутку ніхто не чекав би, бо той кілометр на міжрайбазу швидше пройти, ніж чекати із Львівської маршрутку. Тому ми їздили до Старого ринку і воювали з тим, щоб нас звідти не забирали. І їздили кожних сорок хвилин», – каже Роман.

Перевізники бояться виходити «на біле»

Чоловік розповідає, що абсолютно не проти валідаторів та системи, яку ввели у місті. Вважає, що її раніше потрібно було вводити. Але не таким чином.

«Я не бачу сьогодні перевізника шахраєм. А його намагаються  таким зробити. Таким його показують по телевізору, так про нього пишуть. Кажуть всі, що перевізники шантажують, але я не бачу, в чому його шантаж. Він закрив свій бізнес і продає свої автобуси. Це шантаж? Це ліквідація підприємства. Люди працювали над цим багато років. І багато людей просто втратили роботу. Моя думка така, що міська рада перевізника завжди душила. Мій батько також був перевізником. І ставили таки умови, що перевізник був змушений виживати. І ціна проїзду регулюється міською радою. Я розумію, що люди просто більше платити не можуть. Але від цього програє перевізник. Тому що всі витрати він бере на себе. Чому ми не можемо обновити парк? А тому, що це не вигідно, перевізник також хотів би поставити новий гарний автобус і менше його ремонтувати, затрачати на це час. Проте все це неможливо. Чому транспортний колапс? Я думаю тому, що міська рада не хоче взяти на себе ризики. Наприклад, на два місяці дати дотацію якусь, підняти ціну проїзду, бо це не популярне рішення. Але я впевнений на 100%, що вони скоро прийдуть все одно до цього», – вважає водій.

Зі слів співрозмовника, перевізники дійсно бояться ставити валідатори тому, що їм доведеться платити водіям повну заробітну плату офіційно. І бояться вони тому, що знають, що не зможуть заплатити податки, бо у них просто на це немає грошей.

Достойна заробітна плата

Роман зізнається, що у водіїв достойна заробітна плата, бо і велика відповідальність. У водіїв було багато вільного часу, адже їздили позмінно та були хороші умови праці.

Звісно, не з усіма пасажирами було просто. Розповідає, що були такі, які тільки зайдуть в салон, і одразу намагалися до чогось причепитися, нервувати. А один пасажир щодня хотів, щоб було, як у Європі: якщо маршрутка по графіку повинна була приїжджати рівно в 13 хвилин, то так і мало бути. Бо в 12 хвилин – це рано, а в 14 – вже запізнення.  Але водії на нього не сердилися, поважали його думку, адже і самі хотіли, щоб було так, як у тій Європі.

Війна за пасажира була завжди

Свій маршрут водії вважали спокійним, адже мали досвід роботи на інших. Роман каже, що на 26а практично не було конкурентів. До того, що водії маршрутки №26 часто забирали їхніх пасажирів, вони звикли. Та вистачало їх усім. Але визнає, що війна за пасажира була завжди і з введенням валідаторів сподівається, що вона нарешті припиниться.

Е-картку не купив

Роман та Ігор Черняки е-квитків не мають. Кажуть, що у них є мобільні додатки та чекають можливості розрахуватися за допомогою «PayPass». Картка зовсім для цього не потрібна.

***

Чи повернуться водії на «рідний» маршрут, - невідомо. А допоки жителі Вишкова і справді переживають незручності. Хочеться вірити, що вони тимчасові.

Нагадаємо: оскільки мешканці вулиць Заньковецької, Вахтангова, Руданського, Салтикова-Щедріна залишилися без транспортного сполучення, зареєстрували відповідну петицію про відновлення руху маршрутки №26а.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: 

Надрукувати
мітки:
коментарів