Поділитись:

"На актора я не вчився", – лучанин Віктор Андрущенко розповів, як став знаменитим

Субота, 04 січня 2020, 10:03

Побачити у Луцьку Віктора Андрущенко вдалося випадково. Сьогодні він досить таки упізнаваний актор, який знімається у багатьох українських та закордонних фільмах. Зокрема, у всім відомому проєкті «Київ вдень і вночі». Віктор – лучанин, але уже майже десять років живе та працює у Києві. Він розповів «Конкуренту» про свої плани, особисте життя та як воно – бути знаменитим.

– Вікторе, ви надовго повернулися до Луцька? І як часто тут буваєте?

– Я не повернувся до Луцька, я просто приїхав сюди в гості. У мене батьки живуть у Ковелі. У мами 1 січня день народження, тому я щороку приїжджаю на Новий рік. А у Луцьку живуть мої друзі, і я інколи приїжджаю до них. Я народився у Луцьку, але ми багато разів переїжджали, це довга історія. Потім тут вчився, жив і працював. Луцьк я обожнюю, він маленький, але гарний.

– Ви закінчили ЛНТУ. А де ви вчилися на актора?

– Так, я закінчив політех, вчився на інженера-механіка. Я не знаю, як я туди потрапив, бо це абсолютно не моє. Мама попросила, я пішов, відучився і слава Богу. А на актора я не вчився. У Києві мене просто запросили на телебачення. Сказали, що у мене цікавий типаж. Почали запрошувати на один проєкт, другий, третій. Так і досі кличуть.

– З якого проєкту почалась ваша кар'єра?

– Ну, вона ще не зовсім почалася. Але за допомогою проєкту «Київ вдень і вночі»  глядач познайомився зі мною. Хоча цей проєкт далеко не перший. Просто він був досить популярним свого часу. Хоча, як на мене, це просто попса. Люди дивляться, їм подобається. Напевно, подобається простотою і незамислуватістю.  До цього часу я знімався уже чотири роки. У нас знімають Англія, Франція, Польща. Мабуть, у нас дешевше, і Київ – це цікава локація. Тому я знімався у закордонних фільмах. А під час зйомок «Київ вдень і вночі» я брав участь у трьох проєктах одночасно. Це було неймовірно складно. Їздив з одного майданчика на інший, я практично не спав. Але це було цікаво. Однією з робіт, якою я дійсно пишаюся, є робота у фільмі «Останній світанок». Це був фестивальний фільм, знімала Польща. Він зайняв перші місця на кінофестивалях у Польщі та Франції, має три кінопремії. Це було круто і абсолютно новим для мене. Я людина дуже емоційна, а там був абсолютно протилежний типаж. Дії відбуваються на Донбасі, і я, командир роти, потрапив у засідку. У цьому фільмі я зіграв головну роль.

– Вікторе, а чи були у вас такі проєкти, про участь у яких ви пошкодували?

– Напевно, ні. Але спочатку це все ж був проєкт «Київ вдень і вночі». Упродовж двох сезонів у мене був величезний дисонанс через те, кого я граю в кадрі, і того, який я в житті. Якщо актор грає негативного героя, то люди думають, що він і в житті такий. І це повністю йшло в розріз із моїм внутрішнім світом. Розмова з режисером змінила мою думку, і я перестав шкодувати, що знімався у цьому проєкті. Просто став по-іншому думати. В основному я граю негативних героїв із кримінальними елементами. Я хотів би зіграти якогось ботана.  А мені режисер каже: «Вітю, ти себе в дзеркало бачив? Ти – бандит». Акторство – це десь ти вчишся стріляти, десь володієш холодною зброєю, там якусь фразу потрібно сказати французькою, іспанською чи польською мовою, перевтілення, ти розмовляєш з людьми тих професій, які тобі потрібно грати, навіть інколи на деякий час намагаєшся перебудувати своє життя, аби вжитися в роль. Це досвід. Це зустріч із цікавими людьми. Дякую долі, що мені вдалося познайомитися із Кузьмою Скрябіним. Це дуже позитивна, глибока і цікава людина. Я радий, що познайомився з Олексієм Горбуновим. Через свої якісь внутрішні умовиводи я не сприймав багатьох людей. А коли познайомишся з людиною ближче, розумієш, що вони класні. Наприклад, Олег Винник, Павло Зібров. Я люблю нові знайомства.

– У вас багато захоплень: поезія, гітара, спорт. Як вдається усе поєднувати?

– Звичайно, коли день завантажений, то цього всього зробити не вдається. Так, одне з моїх захоплень – поезія. А мислення у мене сюжетне. В голові виникає якийсь уривок із фільму. І я просто починаю його писати. Потім все доповнюю. Для цього потрібен не час, а емоції. Гітару також закинув. Але на Новий рік зустрічався з кумом, ми посиділи. На гітару немає, напевно, настрою, часу та й того самого випадку. І я дуже хочу написати книгу, до того ж не одну. Я цікавлюся психологією, психіатрією навіть. Мені допоможуть потрапити в  психлікарню, аби поспостерігати за хворими шизофренією. Тому що моя книга буде заснована саме на цих спостереженнях. Якщо говорити жартома, то це буде тоді, коли я вийду на пенсію, і, сидячи у кріслі-гойдалці у пледі в клітинку. Ідей багато, а часу мало.

– Які улюблені місця у Луцьку?

– Вчора у мене з’явилося нове улюблене місце. Не знаю, як називається, але якщо їхати проспектом Волі і спускатися униз сходами, то там річка,  плавають качки ("Сіті Парк", – К.). Раніше там був «загашник». А зараз невеликий парк, дуже гарно. Буду літом чи весною, обов’язково ще раз туди піду. Дуже приємно, що місцеві бізнесмени вкладають гроші в це. Хотілося б, щоб ще зайнялися Старим містом. Я гуляв там учора. Мені дуже подобається Старе місто ще з тих часів, коли я тут жив. Можна було для міста заробляти непогані гроші там. У таксиста питав: а карети, коні є у Старому місті? Недавно перечитав історію замку Любарта – це ж один із найстаріших замків. Це те, чим варто пишатися. Недавно був в Австрії. Вена чимось нагадувала Старе місто.

– Чи впізнають вас у Луцьку? І, до речі, у вас чимала аудиторія в інстаграмі. Як реально з вами познайомитися?

– Я не скажу, що в Києві частіше мене упізнають, просто там більше населення. І там спокійніше реагують. А з підписниками я спілкуюся. Я така ж людина, як і всі. Мені можуть писати з питаннями, які стосуються спорту, – харчування, тренування. А коли мені пишуть: «А «Київ вдень і вночі» – це по-справжньому? А Тася – це твоя донька?», то на таке, звісно, я не відповідаю. І коли мені пишуть з орфографічними помилками, також не відповідаю, а інколи відповідаю, щоб навчилися нормально писати. Можливо, я внесу хоч якусь лепту у виховання нашої молоді. Але я не все встигаю читати. Друг дитинства написав, що ти зазнався і не відповідаєш. А насправді я банально не побачив, бо дуже багато повідомлень.

– Які у вас плани на 2020-й?

– Я планував цей рік почати зі складання планів, але чомусь цього не зробив. Розкажу вам по-секрету: ми плануємо відкривати великий спортивний клуб в Києві. Дуже хочу, що б все вийшло.

– У вас є сім’я?

– Я розлучений. Син живе зі мною, йому 16 років. Займається спортом, вчиться у спортивному ліцеї. Спочатку він тренувався в Луцьку, потім в Києві. Має майстра спорту, він тричі чемпіон України.

– Улюблений ваш проєкт?

– «Останній світанок».

– Спорт чи акторство?

– Якщо тренерська діяльність, тоді акторство, якщо самому тренуватися, то одне другому не заважає.

– Улюблена страва?

– Лосось.

– Вмієте готувати?

– Люблю. Я навіть у «Майдані» в Луцьку працював помічником кухаря.

– Кава чи чай?

– Молоко.

– Улюблена роль?

– Фільм «Останній світанок», командир взводу.

– Кого хотіли б зіграти?

– Душевно хворого. Це глибока роль.

– Луцьк чи Київ?

– Київ.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

 

 

Надрукувати
мітки:
коментарів
24 січня 2020
13 листопада 2019
30 жовтня 2019
29 жовтня 2019
15 жовтня 2019
13 жовтня 2019
23 вересня 2019
06 серпня 2019
24 липня 2019
08 липня 2019
30 травня 2019
28 травня 2019
19 травня 2019
16 квітня 2019
08 квітня 2019