Ти їла? Залатай джинси

У кожного з нас у житті є теплі люди. Затишні, комфортні і надзвичайно важливі. Люди, які надають життю нашому колориту, гармонії, значущості.

Часто це бабусі зі своїми «чи поїла?», «чи вдягла врешті шапку», «залатай джинси». О, ні то не просто слова, аби поговорити. І то більше, ніж турбота.

Бабусі – то невід’ємна частина кожного з нас. А скільки тепла у тих старечих вицвілих очах. Пам’ятаю карі очі своєї бабусі і такий безмежно теплий її погляд. Погляд,у якому все: більше, ні ж любов, більше, ніж слова…

Дитинство наше так чи інакше пов’язане з бабусями. З її пиріжками, свіжим хлібом із запашною скоринкою і ненав’язливими історіями з життя. Бабусині історії завжди вражали. Сто разів перепитувала, як у крижаній воді прали одяг, але і досі не можу зрозуміти, як вони це робили з попелом. Вражали і історії про війну, і ті слова бабусі десь глибоко із серця: «Тільки щоб її більше не було».

Часто ми сердимось на бабусь через оті їхні поради, як нам жити. А потім бабусі раптово зникають з нашого життя. І отих порад починає так бракувати! І ніби розумієш, що мало не щодня казала їй, як її любиш, але розумієш, що цього було мало. Бо усвідомлюєш, що вона любила більше.

Кажуть, головне у цьому житті – встигнути набутися разом. Проте, щоб набутися разом, життя, виявляється, мало.

Рубрика СІМ_СОРОК є формою блогу, в якій журналісти виступають як вільні дописувачі та висловлюють своє бачення тих чи інших ситуацій. Редакція може не поділяти думку автора. Якщо в публікації вказана інформація, з якою Ви не погоджуєтесь, зв'яжіться з редакцією.