Історії з вулиць Луцька: Олександр КОТИС (ФОТО)
Луцьк береже в собі велику історію про дулібів, З’їзд монархів Європи, православне братство, творчість Лесі Українки, війну і відбудову, а також маленькі історії, яких дуже багато у кожного мешканця міста.
Отож, «Конкурент» знайомитиме своїх читачів із цікавими і відомими жителями рідного Луцька, які залюбки покажуть усім свою улюблену локацію в межах обласного центру, порадять, що відвідати туристам, та, звичайно ж, розкажуть цікаві історії, пов’язані з містом.
Очевидно, що першим героєм рубрики стала людина, яка знає про Луцьк, напевно, все – дослідник, журналіст та очільник відділу охорони культурної спадщини департаменту культури Луцької міської ради Олександр Котис.
Місцем зустрічі він обрав римо-католицький костел Святих Петра і Павла.
«Обрав цю локацію, бо мені подобається католицька історія Луцька і костел як символ і об’єкт, який досі функціонує. Та й сама атмосфера всередині костелу, як і в колегіумі, дуже класна, нетипова. Це зовсім інший світ, ніж наша сучасність. Він ніби переносить нас від цих буденних справ і атмосфери у щось зовсім інше», – пояснив свій вибір Олександр Котис.
Однак на момент запису інтерв’ю костел був зачинений.
«Є інший варіант – піти в колегіум. Тут піднімемося на третій чи четвертий поверх. Ясно, що в костелі атмосферу відчули б краще, але й тут є гарні місця», – аргументував дослідник.
– Яким був Луцьк у часи вашого дитинства?
– Він не дуже змінився, бо моє дитинство було в 90-х роках. Відтоді нічого кардинального не сталося, от тільки було менше новобудов, сучасних районів, житлових комплексів взагалі не було. І в принципі 90-ті роки – це такий час, який можна вважати пострадянським, бо це так виглядало, але вже була незалежна Україна, і все перебувало у процесі змін.
Тут, у старій частині міста, я не був під час дитинства. Бував лише випадково кілька разів, але свідомо не був. Можу більше розповісти про свій район «Лучеська», де я виріс. Там нічого не міняється – спальний район. Хоча є велике «Сільпо» – а це велика зміна. Там був ще за радянських часів буфет і ресторан, не пам’ятаю, як він називався. А в «Лучеську» був пункт, де сидів «Беркут», то ми неподалік курили цигарки (сміється, – К). І базарчику не було, а розміщувалася стоянка. Росли кущі, малолюдне місце, і нам було зручно ходити курити біля того «Беркута». Мій Луцьк на той момент обмежувався моїм районом.
– Назвіть свої улюблені місця в Луцьку.
– Немає такого місця. Я до всього став спокійний. Бо раніше я міг сказати, що «мені це подобається», чи «тут дуже класно». Багато де класно, але виділити окремого місця не можу. Просто – Луцьк як місце.
– Як змінилося місто за останній 10 років?
– У нас є багато хороших починань. От взяти ті ж маршрутки, які мали би показувати за допомогою передавачів, де вони є. І принаймні на двох зупинках було табло, де писало час відправлення маршрутів. Це було цікаво, але зараз це не дуже працює. Хоча ось вводиться система CityCard. Як би там не було і скільки б не говорили про «схеми» чи «не схеми», все одно ця річ є позитивною для міста. І от фактично вона є останнім нововведенням.
Ще за останні 10 років за «Там-Тамом», у районі Карпенка-Карого, збільшилася кількість нових житлових районів. Це в урбаністичному плані додало живості місту. Навіть в економічному плані – якщо будується, значить розвивається ця сфера, хтось купує, гроші вкладаються. Навіть з естетичної точки зору мені приємно там бувати, бо тоді виникає нове відчуття Луцька. От ми ходимо звичними нам вулицями, знаємо, як це все виглядає, і якщо завтра сюди прийдемо, то нічого не зміниться. А коли йдеш у новий район, особливо, коли там довгий час не був, а там 10 нових будинків, то думаєш собі : «Вау, це не Луцьк», і в тебе виникають нові нюанси, відтінки і відчуття міста. От це цікавий такий експеримент ходити у тих районах.
– Назвіть місця, куди насамперед ведете гостей нашого міста?
– Починаючи від Театрального майдану і до Старого міста. Однозначно, ще Музей сучасного мистецтва і ще, якщо людина чи релігійна, чи зацікавлена цим, то можна порекомендувати Музей волинської ікони. Там є ікона Холмської Богоматері, яка чудотворна і до неї відбуваються паломницькі тури. Якщо людині це важливо, то вона отримає гарні враження. І, по-моєму, це єдиний музей регіональної школи іконопису в Україні.
А далі, коли захочеться поїсти, то чи в «Чевермето», чи «Show Basilic», чи навіть в «Бравий Швейк». Тобто хочеться показати з кращого боку місто, з вигідніших пунктів, тому такі заклади мені більше до душі.
– У Чернівцях туристів зацікавлюють легендами про місто (насправді, вони є непідтвердженими). А чи має історія Луцька якісь непідтверджені факти, які більше схожі на вигадані легенди?
– Дуже часто я бачу дивну річ, коли пишуть про покровителя міста Святого Миколая, згадують Іпатіївський літопис. Нібито коли татари нападали на Луцьк і пустили град стріл на місто, то здійнявся сильний вітер у протилежну сторону, зупинив ті стріли і каміння та направив назад на татар, вони злякалися, втекли і не взяли місто. І ніби це чудо Святого Миколая. Це легенда. Вона написана в літописі, але треба розуміти специфіку тих писань. У часи Середньовіччя люди були схильні не розділяти реальність і якусь містифікацію, релігійні речі та більш прагматичні. Це подавалося єдиним культурним контекстом, а ти сьогодні сиди і думай: було чи не було це насправді.
Ще приклад: про костел, біля якого ми сидимо, є легенда, яку знають небагато людей. Відповідь на запитання, чому дві вежі мають різну форму – одна чотирикутна, а інша – восьмикутна. Є легенда, яка походить з кінця XIX століття, що, коли будувався костел, то генералу ордену на затвердження передали проєкт костелу з двома вежами і він мав обрати – або будуть дві чотирикутні, або дві восьмикутні. А він підписав те, що є, нічого не обрав і повернув назад проєкт. Архітектори на місці подивилися і побачили, що вони мають бути різними, так і побудували. Це така легенда, але насправді, якщо читати історико-архітектурні статті, книжки і нариси про Луцьк, то історики сходяться на тому, що вони не виявили якогось функціонального призначення цих веж, яке би пояснювало різні форми.
– Як очільник відділу охорони культурної спадщини скажіть, наскільки важливо берегти цю спадщину? Чи, можливо, менше мороки і грошей пішло б на те, аби не зберігати, а створити щось нове?
– Це, однозначно, простіше – не підтримувати, знести те, що важко підтримувати, збудувати сучасне і забути про це. В принципі, багато людей і схиляються до такого утилітарного підходу. Але врешті-решт, якщо ми подивимося на цивілізоване суспільство, то так не поводяться. Вони знають, що наявність спадщини є вигідною, бо ми розуміємо історичну культуру і контекст самих себе. Якщо хочемо пояснити, чого ми сьогодні такі, чого маємо такі національні чи регіональні особливості, то маємо подивитися в історію. Якщо ми це викинемо і забудемо, то завтра-післязавтра наступні покоління не зможуть пояснити, хто вони є, і не знатимуть, звідки взялися. Це дуже важливий момент самоідентифікації.
Вся ця спадщина, якщо її грамотно використовувати, приноситиме прибуток, адже людям це цікаво. Їх приваблює те, що у кожному місті є щось своє індивідуальне. Коли ми цікавимося чи знайомимося з людиною, то нас цікавить те, що в неї всередині, це ми переносимо і на міста – чим воно відрізняється від іншого, чому тут костел стоїть, чому має таку форму.
Спадщину важливо зберігати, і вона врешті-решт приносить вигоду. Я розумію, коли хтось живе у старому будинку, в ньому відвалюється штукатурка і це проблемно. Краще жити у сучасному, новому, де ніхто не приходить і не фотографує його, не стукають екскурсоводи.
Але це тільки первинний погляд, який працює тільки тут і тепер. А якщо ми хочемо дивитися на перспективу, то мати історичну спадщину, хорошу і цікаву історію – це тільки плюс у світоглядних і економічних речах. Бо можна розвивати туризм і на цьому заробляти.
– Що хотіли б змінити чи удосконалити в Луцьку?
– В принципі, нічого. Можливо, це дивна відповідь, але я приймаю те, що є. Розумію, що можна хотіти, але ти гору не зрушиш. Просто варто прийняти і зрозуміти, чого воно є, а зрозуміти якраз допомагає історія. Зрозуміло, що покращувати хочеться.
А якщо говорити більш прагматично і утилітарно, то хочеться, щоб у Луцьку було більше людей, які люблять це місто, яким воно не байдуже і які намагаються кожен у своїй сфері щось робити для нього – розвивати і жити не лише своїми егоїстичними інтересами, а й бути таким, щоб його можна було назвати свідомим лучанином.
Фото автора.
ЧИТАТИ ТАКОЖ:
У Луцьку шукали гламурну власницю «золотої» соски (фото)
Луцький священник УПЦ «МП» зробив пропозицію «матушці» в піцерії після 23 років шлюбу
Скільки треба відкладати, щоби купити однокімнатну квартиру в Луцьку
Зарплата, гаражі та авто: що у декларації голови Волиньради Григорія Недопада
На Волинь переїхав завод із виробництва олії з Харківщини (відео)
