Як “облажатися” для розвитку: у Луцьку ділилися уроками відомі будівельник, бізнесмен та йогиня

Пісок, що перетворився на камінь, спина, яка не гнеться і трактором через всю Волинь — це три історії учасників третього вечора F*ck`up night, який відбувся учора, 27 лютого, в Луцьку.

Рух F*ck`up night започаткували в Мексиці. Вислів, яким названий захід, можна перекласти з англійською, як промах. Якось люди зібралися, аби поділитися не історіями успіху, а історіями своїх невдач, щоб показати власні помилки та вберегти від них інших. А ще — довести собі, що бізнес, власна справа — це щоденні ризики та непередбачувані ситуації, а життя, в якому все ідеально.

Тож гостям третього F*ck`up night, який проводить Pro BusinessHub, стали директор Будівельної компанії “Інвестор” Андрій Разумовський, засновниця студії “Територія Йоги. Луцьк” і її інструктор Христина Губська та людина, яка з 16-ти років де тільки не крутилася, — засновник компанії ГутВуд та співзасновник бренду DecorMarket Володимир Луцик.

І ось частина історій, які розповіли спікери:

Пісок, що став каменем

Андрій Разумовський почав працювати у 19 років. На роботу пішов до свого батька, одного з найбільших забудовників Волині. На той момент, пригадує спікер, він мало розумів у чому різниця між бетоном та цементом. Однак, довелося вникати. Працюючи в компанії, йому дали завдання — замовити пісок. Здавалося, справа не така складна. Втім, не врахувавши погодні умови та інші фізичні властивості піску у листопаді, до міста прибуло чотири вагона піску, що більше нагадував камінь.

“Той пісок їхав п’ять днів. А коли приїхав — він був цілковито суцільним. Зізнатися татові що сталося я просто не міг. Відповідальність була велика, вся фірма би з мене сміялася”, - пригадує Андрій Разумовський.

Тож довелося домовлятися з залізницею, щоб замість одного дня на розвантаження, їх дали чотири. І ось ці дні бригада видовбувала той пісок відбійними молотками.

Цей урок навчив молодого бізнесмена, що навчання у виші це добре, однак практика та життєвий власний досвід — ще кращий учитель. Тож радить всім не марнувати час і паралельно з навчанням чим швидше пробувати десь працювати.

Спікер розказував, що пробував торгувати і бруківкою, і цементом, а маючи землю, яку не міг реалізувати, замахнувся на будівництво житла.

І ніби нічого, звели будинок, однак у ньому був один недолік: на яку б потужність не вмикали котел, втім температура не перевищувала 16 градусів. З різних сторін пробували розібратися хто ж дав маху в цій ситуації: одні спеціалісти перекладали відповідальність на інших. А зрештою з’ясувалося, що в будинку, простими словами, не вистачає батарей. Удвічі. Довелося повністю переробити систему і винести для себе ще один урок: вникати у кожну з деталей на кожному з етапів.

Андрій Разумовський підсумовує: у роботі і житті часто щось йде не за планом. Від цього не можна застрахуватися, але факапи — це життєвий досвід:

“Якби я після кожної невдачі розчаровувався, то я би і трьох кроків не ступив”.

Спина, яка не гнеться

Нині Христина Губська — це сильна фізично і морально, впевнена в собі жінка. Однак у школі власниця студії йоги не мала і натяку на таку характеристику.

15 років тому для старту власної справи у неї не було ані фізичних даних, ані віри у себе, ані підтримки близьких, ані можливостей міста, адже жила вона у містечку Горохів.

Шкільні уроки фізкультури для неї були справжнім випробуванням. Адже з однієї сторони Христина не могла виконати нормативи, а з іншої — отримувала дозу насмішок від однолітків.

“Підлітки — жорстокі. І це круто. Це дає поштовх змінитися”, - каже спікерка.

Якось у своєму містечку Христина потрапила у невеличку групу, де в тому числі займалися йогою. При чому заняття далеко нагадували теперішні: не на йога-ковриках, а на “верблюжих колючих ковдрах”, у шапках та куртках, адже приміщення не опалювалося і там заледве було 10 градусів. З’явився інтерес, який згодом переріс у рішення полишити роботу в університеті, розпочати свою справу та вкладати ресурс саме у цей напрям.

Йдучи таким шляхом, вважає йогиня, людина має поставити собі питання, чи готова займатися улюбленою справою без заробітку та чи готова навіть доплачувати, щоб лише цим займатися? Якщо відповіді так, то це справді ваше покликання. Але, зважаючи на власний досвід, вона радить подумати про “фінансову подушку” на певний час, врахувати ризики та розуміти, що кожен крок сьогодні важливий для бажаного завтра.

“І коли вам здається, що ніби у вас все добре і класно, можна полінуватися і нікуди не йти, не генерувати ідеї, то я раджу спробувати техніку “Понюхай смітник”. Уявіть себе за років 30, ви порпаєтеся на смітнику, а відповідні служби забирають вас туди, де і мають бути безхатченки. Це ефективно відганяє лінь”, - ділиться порадами Христина.

Вона також поділилася історією, що навчила її правилу — мати план Б.

Одного разу Христина отримала запрошення на фестиваль у якості спікера. Обрала тему, в якій була наче риба у воді — прогини. Яскраві фото, де йогиня легко і спокійно прогинається у спині, обіцяли феєричний виступ. Втім за день до події Христина розуміє: її спина вирішила, що гнутися саме в цей день вона не хоче: поперек невимовно болів і тіло казало, що виконувати асани воно не хоче. Вийшовши до аудиторії, йогиня обрала шлях чесного діалогу, повідомивши, що не може щось показати.

“Це був для мене виклик. Розповісти, пояснити, відкоректувати людей так, щоб у них вийшло”, - пригадує Христина. І ось сидячи на стільці, не звертаючись в жодну з йогічних поз, спікер провела чудовий майстер-клас.

“Це ніби ви вийшли в чисте поле, абсолютно голою і треба показати ким ви справді є: без конспектів, соцмереж, одягу...”, - ділиться Христина.

На тракторі з вітерцем

Володимир Луцик родом із села, але перспектива працювати на полі його лякала. Лякала до такої міри, що вже в 16 років він, разом із двоюродним братом, вирішили щось із цим робити. Подивилися в газетах, що найбільше продають і наткнулися на повідомлення про євровікна. У 2006 році, коли це все закрутилося, на металопластикові вікна був справді підйом. Хлопці замовляли їх на Львівщині, а продавали на Волинь.

Та одного разу подумали, що варто було би налагодити і зворотню торгівлю. Знову звернулися до преси, де натрапили на слово “трактор”. Покупця на техніку знайшли, а ось сам трактор був на Ратнівщині. Переганяли його своїм ходом через всю Волинь на Львівщину.

“Ось так ми сідали в маршрутку, і чекали, доки доїде наш тракторець”, - пригадує Володимир.

Потім була історія про те, що варто враховувати різницю в курсах, купуючи вікна в Польщі, не сваритися з ДАІшниками, коли купуєш трактори в Білорусі без документів, добре подумати перед тим, як замовити 400 тисяч листівок...

Та одного разу в житті Володимира була і кав’ярня. Мова йде про авто-кав’ярню, де варять напій на виніс.

“Це була просто мрія мати кав’ярню. Я так кайфував, варячи ту каву!”, - пригадує Володимир.

“Три дні ми постояли поруч із колишнім МРЕО. Потім вийшов власник сусіднього ресторану і спитав, чи ми заберемося самі, чи прибрати. Потім торгував на авторинку. А для цього треба було вставати в 5 ранку...Зрештою, продали ми ту кав’ярню, бо цей бізнес ніяк не розширих. Інакше, як купувати ще кілька машин”, - ностальгує спікер.

ФОТО: Оля Урина

ЧИТАТИ ТАКОЖ: В Луцьку відбудеться перша зустріч світового руху F*ckup Nights