Як живеться прокурорському котові

По ідеї, мало би бути не погано.

Але я не про те.

На Винниченка, біля прокуратури, завжди вранці сидів невеликий чорний кіт. Якби він був домашній, то, думаю, склав би конкуренцію породистим і дорогим.

Але то таке – здогадки. Реалії інші: кіт – безхатько. Частенько він виходив на зупинку до готелю «Україна». Плутався попід ногами випадкових перехожих. Поїсти не відмовлявся. Бо хоч і не худий, проте, певно, знав, що потім поїсти, може, і не перепаде.

Неодноразово бачила, як його годують, хтось міг погладити. А одного разу чоловік відкинув кота ногою. Пфе, брудне й безпритульне, мовляв.

Інколи він ходив по Театральному майдані. Проте завжди повертався під стіни прокуратури. Додому.

Сніг, сонце, дощ, вітер: йому було там найліпше. Проте віднедавна кіт кудись зник. Ніби й нічого. Проте якось не те стало без нього. Усе ніби те саме: затор біля «Променя», яблука в магазині, люди з кавою. А кота немає. Не вистачає його розумного погляду і тої манірної ходьби із задертим догори хвостом. Що ж, може, прихистили. 

Рубрика СІМ_СОРОК є формою блогу, в якій журналісти виступають як вільні дописувачі та висловлюють своє бачення тих чи інших ситуацій. Редакція може не поділяти думку автора. Якщо в публікації вказана інформація, з якою Ви не погоджуєтесь, зв'яжіться з редакцією.