"Ти" чи "ви", мамо?

Я єдина у класі до батьків зверталася на «ти». Для поліського села 30 років назад, пам’ятаю, то було незвичним. Сама навіть ніяково почувалася. Старші люди хитали головами і все питали: звідки ж ти, дитино, приїхала?

На Білорусі, де я продовжила навчання, усі діти називали батьків на «ти». Тут усе кардинально відрізнялося. І тут мені навіть було комфортніше: я не була білою вороною.

Досі, коли приїжджаю в село, то не чую, щоб хтось тикав мамі чи татові. І оте «моя мати», а не «моя мама» і досі ріже слух. Хоча в кожному селі – свої традиції.

І найгірше це те, що оте Ви, яке мало б бути шанобливим, звучить трохи дико: «Батьку, та Ви заї..ли», «Мамо, бл*ть». Шок) Справді.

«Викання», на мою думку, – це барєр між дитиною і батьками. Це те, що давно мало би вже забутися. Та то – лише особисте бачення. Більшість українців у містах до батьків все ж звертаються на ти, а от у селах ця традиція, схоже, так і не викоріниться.

Рубрика СІМ_СОРОК є формою блогу, в якій журналісти виступають як вільні дописувачі та висловлюють своє бачення тих чи інших ситуацій. Редакція може не поділяти думку автора. Якщо в публікації вказана інформація, з якою Ви не погоджуєтесь, зв'яжіться з редакцією.