«Не треба бути співаком чи спортсменом, щоб розвивати культуру і спорт», – заступник голови Волинської ОДА Андрій Ярмольський

Нещодавно у Волинській обласній державній адміністрації відбулися кадрові зміни. У Юрія Погуляйка з’явився новий заступник. Андрій Ярмольський – юрист та менеджер з досвідом як державного, так і бізнес-управління відповідатиме загалом за реформи культури і спорту. Перед призначенням на Волинь управлінець встиг попрацювати радником та першим заступником Івано-Франківської ОДА. Там він відповідав за життєво важливі галузі області.

Журналісти ІА «Конкурент» поспілкувалися із посадовцем, аби дізнатися, як зміняться державні підходи до таких традиційно консервативних галузей, як-от культура і спорт. Та чи можливо застосувати успішний досвід з бізнесу в державному управлінні, обтяженому бюрократичними рамками.

– Ви – юрист. Засновник низки юридичних фірм. А у Волинській ОДА відповідатимете за спорт та культуру. Що вас пов’язує з цими напрямками?

– Я відповідатиму не лише за спорт і культуру, а й за комунікацію з правоохоронними органами, органами митної, прикордонної та податкової служб. Юриспруденція – це не щось аморфне, що живе лише в підручниках. Вона прив’язана до певних сфер життя. Зокрема, присутня й у спортивній та культурній галузях. На мою думку, не треба бути співаком чи спортсменом, щоб управляти галузями культури і спорту. В будь-якому випадку це управління. Обласна державна адміністрація виконує функцію державних менеджерів.

Я вважаю, що мій досвід в юриспруденції й управлінні дозволить мені бути ефективним державним менеджером і в галузі спорту, і в галузі культури. Звичайно, в кожній галузі є свої особливості. Адже працювати з економічними питаннями чи ЖКГ та спортом і культурою – це різні речі. Але в будь-якому випадку підходи однакові. Менеджер має аналізувати великий обсяг інформації, який до нього надходить, виокремлювати раціональне зерно, ставити для себе мету і завдання та рухатися вперед. Тому, звичайно, спорт і культура для мене нові сфери, але я не вважаю це «завданням із зірочкою», для цього не потрібні якісь вузькоспеціальні знання.

Андрій Ярмольський

«Я вмію виокремити пріоритетне і другорядне. Вважаю, що це моя сильна сторона»

– Перед цим ви попрацювали радником, а згодом – і першим заступником голови Івано-Франківської ОДА Андрія Бойчука. Там відповідали за соціально-економічний розвиток та правове забезпечення облдержадміністрації. Розкажіть детальніше про цей досвід.

– Так, я працював радником з кінця грудня до березня, поки мене не призначили заступником. Бюрократична процедура призначення першого заступника голови облдержадміністрації досить довготривала. Але коли я йшов працювати радником, то на той час вже розумів, що мою кандидатуру голова рекомендуватиме на посаду першого заступника. Ми тоді «заходили» в ОДА цілою командою.

В Івано-Франківській облдержадміністрації я займався напрямком економіки, будівництва, екології, АПК тощо. Такий широкий спектр був тому, що на той час заступники голови ще не були призначеними. Тому першочергові, найважливіші для життєдіяльності області напрямки я курував як перший заступник. Багато було нового для мене. Як в державному, так і в приватному секторі у кожній галузі є свої особливості, але «кістяк» всюди однаковий.

На старті своєї юридичної кар’єри я працював у прокуратурі. Пізніше пішов працювати у юридичні компанії. Тому я вмію виокремити пріоритетне і другорядне, вмію вибудовувати команди. Вважаю, що це моя сильна сторона. Наприклад, в мене був досвід, коли я прийшов у компанію, де було два юристи. Згодом ми розвинули команду до двадцяти юристів, ми створили цілі відділи та управління. Так ми розвивали юридичний бізнес і починали залучати топових клієнтів з усієї України. Тому там виробився мій управлінський підхід, і в бізнесі він такий самий, як і в управлінні державою.

Звичайно, що на державній службі інший масштаб, тут більша відповідальність, бо ти є представником влади. Але для себе я користуюся тими ж внутрішніми правилами, якими користувався на старті своєї кар’єри. Звісно, з часом я обріс досвідом, тож маю розуміння, що з тих чи інших підходів працює, а що не працює. Це дозволяє не витрачати багато часу та швидше ухвалювати рішення.

– Так, але в законодавстві є таке поняття, що «чиновнику заборонено все, що прямо не дозволено законом». У бізнесі не так, тому там трішки простіше. Чи не стикаєтеся ви на своїй посаді з бюрократичними труднощами? Якщо так, то як їх долаєте?

– Так, це прописано у Конституції України. Але я керуюся іншим принципом: головне – результат. Звісно, його необхідно досягати законними методами. Але ефективність менеджера в тому і полягає, що до результату можна йти бюрократичним способом, а можна йти по-людськи. Декалог українського націоналіста (а я, до речі, в хорошому значені цього слова – патріот і націоналіст нашої держави) твердить, що говорити потрібно з тим, з ким потрібно говорити, а не з тим, з ким хочеться. Тому моє основне кредо: «Хочеш щось – спрощуй». Ми весь час у бізнесі працювали за цим принципом: не ускладнювали завдання, а спрощували. Потрібно завдання розкласти на простіші категорії, тоді значно легше буде досягти результату.

Наприклад, ми хочемо щось побудуватися. Для цього потрібно проаналізувати, в якій точці ми перебуваємо зараз і що в результаті хочемо досягнути. Тільки це потрібно робити усвідомлено, а не будувати заради того, щоб будувати. Адже й таке дуже часто є. Передусім потрібно відповісти на питання: «Для чого ми це хочемо збудувати?». Можливо, нам і не потрібні той садочок чи школа – таке теж буває. Тому насамперед менеджер має візуалізувати мету, до якої потрібно дійти. Тому я постійно малюю – ось, бачите, в мене на столі безліч різних папірців. Я дуже люблю різні схемки малювати. Для того, щоб добратися з пункту «А» в пункт «Б», є найкоротша пряма – ось її і потрібно виписати. Потрібно прописати для себе ці «сходинки» – тоді ти досягнеш бажаного результату.

– Як ви потрапили в команду голови Волинської обласної державної адміністрації Юрія Погуляйка? Він вас запросив?

– Так, він мене запросив. Коли я ще працював в Івано-Франківську, ми часто перетиналися на різних заходах. В Івано-Франківську команда змінилася, адже змінився голова. Це природно, що коли приходить новий керівник, він хоче сформувати команду зі своїх людей. Мені пропонували залишитися працювати там, але в мене склалися хороші відносини з Юрієм Михайловичем. Тому десь він мене запросив, а десь я виявив ініціативу. Оскільки я родом з Волині, то розумію і специфіку області, і структуру волинського бізнесу та політики. Зокрема, я маю досвід в управлінні. Тому я виявив таку ініціативу, адже вважаю, що буду на цьому місці ефективним.

– Чи встигли вже ознайомитися із ситуацією, у якому стані перебувають сфери, за які вам доведеться відповідати на Волині? Які основні проблеми є, які ваші основні завдання?

– Наразі заглиблююся у ці питання. З перебігом діяльності ми з колегами будемо висвітлювати результати. На мою думку, стан у сфері культури та спорту на Волині критичний. Як би ми не хотіли, за декілька років ми не відбудуємо все те, чому не приділялася увага досить довгий час. Точно за кошти обласного бюджету ми не зможемо відродити ні культуру, ні спорт. Тому потрібно працювати над тим, щоб залучати кошти державного бюджету та інвесторів.

Нам потрібно змінити підхід до культури і спорту. Адже дуже часто ці сфери оцінюються за залишковим принципом, як щось неважливе. Але світ пішов набагато далі, і спортивна та культурна індустрія – це цілі галузі економіки. Наприклад, для нас сьогодні незрозуміло, що таке спорттуризм, який у світі стрімко розвивається. Коли цілі команди їздять одна до одної на спортивні збори. І коли приїжджає українська команда в іншу країну, то разм з командою їде максимум 15 людей. А якщо порівняти із командами розвинених країн, то їх супроводжує по 50-100 осіб. Вони ж їдуть не для того, щоб сидіти в кімнаті, вони витрачають кошти на розваги та шопінг. Тому це – вкладення в економіку.

Тому коли ми змінимо підхід і зрозуміємо, що спорт і культура – не залишкові речі, а галузі, над якими потрібно працювати, тоді ми почнемо думати про інфраструктуру. Адже Україна унікальна, у нас дійсно є все. Тому має бути ефективність використання наших природних ресурсів і географічного положення. Якщо ми навчимося це правильно використовувати, то зможемо будувати бізнес-процеси і в спорті, і в культурі.

Я сьогодні запитую в керівників управлінь, чи є у нас спортивні або культурні заклади, які заробляють самі на себе. Це питання для всіх дивне, тому що люди не звикли, що таке може бути. Звичайно, таке може бути, чому б ні? Просто потрібно думати над цим. Ми не маємо просто будувати спортивні об’єкти, а потім думати, як їх утримувати. Цим ми лише будемо обтяжувати обласний бюджет. Зрозуміло, що є певні соціальні напрямки, що багатьом немає де тренувати дітей, адже не кожен може за це платити. Але ми повинні думати про культурний і спортивний заклад як про підприємство. Щонайменше воно має заробити саме на себе. А щонайбільше – генерувати прибутки.

Можливо, це звучить гарно, але насправді це дуже складно забезпечити. Якби я зібрав тренерів і сказав їм це, то всі б почали посміхатися. Але поки ми не почнемо про це думати і намагатися так зробити – зрушень не буде. Я не кажу, що якщо наша команда прийшла в ОДА, то ми зробимо так, що все буде «цвісти і пахнути», але ми маємо на це орієнтуватися. Ми маємо думати про те, як ці структури мають далі жити.

«Це неправильно, якщо адміністрація щось робить, але не знає для чого. Ми підписуємо якісь папірці, носимося з ними… Для чого?»

У місті Калуш Івано-Франківської області свого часу побудували чудову крижану арену. Але не врахували багато факторів: менеджмент, хто там буде тренувати, хто – тренуватися, скільки це буде коштувати тощо. Крижана арена мала велике навантаження на бюджет міста, адже для утримування криги необхідно чимало електроенергії. Тому цей підхід нам на Волині потрібно змінити.

Зараз я напрацьовую розуміння спортивної інфраструктури в комплексі. Сьогодні у нас є успішні проєкти, які утримуються меценатами. Дуже добре, що вони є. Але нам не так цікаво побудувати ще один тренажерний зал чи зробити черговий ремонт у шкільному спортзалі. Думаймо про більші об’єкти! Нам цікаво звести в єдину структуру всю спортивну інфраструктуру області. Це рівень міністерства чи Офісу президента – вони про це думають. Тому ми як представники команди президента на місці також мусимо це враховувати. Те, що я курую ці напрямки на старті, для мене є особистим викликом. Це досить складно, адже навколо цих питань завжди є багато політичних та навколополітичних інтересів. Але нам потрібно вибудувати саме таку логіку у нашій діяльності.

Це неправильно, якщо адміністрація щось робить, але не знає для чого. Тому я весь час запитую: «Для чого ти це робиш?». Ми підписуємо якісь папірці, носимося з ними… Для чого? Будуємо. А для чого ми його там будуємо? Є це розуміння? На що ми витрачаємо державні кошти, який коефіцієнт корисної дії від того, що ми побудуємо той спортивний об’єкт? Над цими питаннями потрібно думати.

– Цього року відбулася Олімпіада в Токіо, зокрема й волинські спортсмени брали в ній участь. Й Україна далеко не задоволена результатами, адже наші спортсмени посіли невисокі місця. Можливо, ви спілкувалися з волинськими олімпійцями? Чому так сталося цього разу? Адже ніколи в Україні не було великого рівня фінансування спорту, але на попередніх Олімпіадах були кращі результати. Що кажуть спортсмени, чого їм бракує? Тієї інфраструктури, про яку ми говоримо, чи, можливо, чогось іншого? Можливо, тренери не такі? Або замало мотивації? Що не так?

– Я спілкувався з волинськими олімпійцями. Тому впевнений, що і тренери, і мотивація – це саме те, що дозволило їм зробити той результат, який ми на сьогодні маємо. Якби не їхнє бажання тренуватися в тих умовах і не їхні тренери, які просять підтримки, де тільки можливо, то й цього результату не було б.

Що потрібно, щоб результати були кращі? Я вважаю – гроші. Адже технології у світі розвиваються. Професійний спорт сьогодні – це і харчування, і спеціальні тренування, і спортивні збори… Зараз є безліч спортивних методик. Я не професійний спортсмен і поверхнево у цьому розуміюся, але я маю багато друзів, які займаються спортом. Якщо ти хочеш досягнути результату у спорті, тобі потрібно вкладати в себе, у свою команду, в харчування, в тренування, в методики і так далі. Але якщо наші спортсмени цього не мають, то що ми від них вимагаємо?

Чому спортсмени виїжджають з області? Наші тренери їх готують, але щойно вони досягають перших результатів – їдуть звідси. Добре, якщо вони їдуть в іншу область у межах України, адже дуже часто їх забирають за кордон. Адже є спеціальні менеджери, які цих «самородків» відловлюють і забирають. Менеджер на цьому заробляє гроші, він продає спортсменів в команди. До цього давно ставляться як до бізнесу. Щоб до спорту ставитися професійно, потрібно вкладати у нього гроші, тоді будемо мати результат.

«Коли я ходив у музичну школу, то вчився гри на сопілці, бо особливого вибору не було. Тому наше завдання – зробити спорт доступним. А діти будуть займатися будь-яким видом спорту»

– А якщо спортсмена викупили з якоїсь дитячо-юнацької школи Волині, то вона ж, за такою логікою, теж мала б отримати якусь винагороду за те, що виховала цього таланта, який потрапив у команду вищого рівня?

– Я ніколи не чув, що дитячо-юнацька школа укладає контракт з кимось.

– Чому? Це законодавством не передбачено?

– Не у законодавстві справа. У нас просто ще такої культури немає. Це, до речі, теж дуже важливе питання. Адже коли ти укладаєш контракт, ти повинен не тільки забирати щось у спортсмена, ти повинен і давати, забезпечувати. Забезпечуй його всім необхідним – і він буде працювати на тебе, а не поїде за кордон.

У реальності ситуація дуже складна, а ми з вами зараз будуємо якісь ідеальні моделі, як мало б бути. Але ми до цього маємо йти і про це думати.

– Окрім того, у нас ще є паралімпійці, для яких спорт – дуже важлива частина життя.

– Я цими людьми дуже захоплююсь. У них така жага до життя і результату, в них така цілеспрямованість, що можна позаздрити. Вони загалом взяли майже сто медалей. А цим людям потрібно ще більше умов.

Ці люди не просто «прославляють нашу рідну Волинь», як люблять красиво говорити чиновники з трибун. Це реальна промоція держави. Якщо держава має досягнення у спорті, культурі, науці, енергетиці, то такий вигляд вона має на міжнародній арені, так її і сприймають.

– Які зараз найпопулярніші види спорту серед дітей і підлітків на Волині? Куди найчастіше йдуть діти?

– У нас в академії був дуже цікавий викладач з економіки. Ми розглядали питання, що таке мода. Мода – це суто економічне поняття. Для цього можна задати тренд. Розвиваються у нас коштом меценатів бійцівські види спорту, тому вони й популярні. Почнімо розвивати бадмінтон! Дуже крутий вид спорту. Він – у топі найбільш енергійних. Здається, в цей перелік входить бадмінтон, теніс і сквош. Але де зараз можна займатися бадмінтоном? Діти готові займатися всім.

Коли я ходив у музичну школу, то вчився гри на сопілці, бо особливого вибору не було. Ще був баян і бандура. А якби був барабан чи саксофон – я б, можливо, на них пішов. Розумієте? Тому наше завдання – зробити спорт доступним. А далі воно саме врегулюється. Хороші зали, хороші тренери і фінансування – ось що потрібно для розвитку будь-якого виду спорту на Волині. А діти будуть йти і займатися будь-яким спортом.

– У Луцьку цього простіше досягти. Можливо, легше і в районних центрах. А як справлятися із цим завданням у громадах сільської місцевості. У кожному селі спорткомплекс не побудуєш…

– Точно не побудуєш. І, напевно, що й не треба будувати. Треба, щоб цей спорткомплекс був завантаженим, щоб там була можливість дати нормальні заробітні плати тренерам. Для цього у нас є дороги, транспортне сполучення. Ми можемо зробити «кущові» спортивні комплекси й організувати довіз. До речі, в Офісі президента приділяється значна увага розвитку дитячо-юнацьких спортивних шкіл.

«Я думаю, що багато вболівальників відвернулося б від клубу ФК «Волинь», якби він припинив своє існування. Ми ж вболіваємо за футбольний клуб, а не за засновників»

– Все ж таки в світі найбільш поширений вид спорту – це футбол. Але на Волині і з цим не дуже. Нещодавно у ЗМІ з’явилася інформація, що контрольний пакет акцій ФК «Волинь» може опинитися в руках російського мільярдера Сергія Ломакіна. І це сколихнуло футбольну спільноту Волині, адже це російський мільярдер. Як ви до цього ставитеся?

– Ніяк не ставлюся. По-перше, ФК «Волинь» – це приватна структура, у якій є свої акціонери і власники, які можуть розпоряджатися своїм майном так, як їм заманеться. Якщо хтось хоче спекулювати на цих речах – це інше питання. У мене жодної думки з цього приводу немає. Якщо це нашкодить спорту (а я в цьому сумніваюся), то, звісно, це буде обурювати. Адже ФК «Волинь» – це спортивний банер нашої області. Футболісти кажуть, що місто, яке не має свого футбольного клубу, – мертве місто. Тому ми пишаємося, що у нас є така команда. Але це питання власників, адже це є бізнес.

Ми будемо говорити про ФК «Волинь» як про явище чи як про бізнес? Якщо як про бізнес, то мені до цього діла немає: хто власник, хто фінансує. Я не знаю, що там відбувається. Якщо ми говоримо як про явище, то я однозначно зацікавлений, щоб цей клуб розвивався. Якщо від Волинської облдержадміністрації чи від мене особисто залежало б щось, що дозволило б ФК «Волинь» розвиватися і процвітати, то, повірте, ми були б першими, хто це зробив би. Але ми точно не будемо нікому розповідати, кому що продавати.

– Запитую, бо в соцмережах побутують думки, що чимало вболівальників може відвернутися від клубу, якщо такий продаж акцій російському мільярдеру відбудеться.

– Я думаю, що багато вболівальників відвернулося б від клубу ФК «Волинь», якби він припинив своє існування. Це точно.

– Тобто, на вашу думку, якщо навіть завдяки російському капіталу клуб буде розвиватися, то волиняни будуть продовжувати вболівати?

– Я як юрист скажу, що засновники не відповідають за дії товариства, а товариство не відповідає за дії своїх засновників. Ми ж вболіваємо за футбольний клуб, а не за засновників, яких може бути декілька. Тому якщо клуб на Волині буде процвітати – я тільки «за». Питання, хто власник клубу, напевно, важливе. Але важливе у контексті, чи приділяє цей власник достатньо уваги розвитку клубу. Зрозуміло, що якщо це скандальна особа і вона працює проти України, то за цю інформацію мають взятися спеціальні органи. Я думаю тільки про те, щоб клуб розвивався і приносив задоволення вболівальникам, місту, області й Україні.

– За розвиток культури, спорту й туризму на Волині відповідає також і Волинська обласна рада. Як у вас вибудовується взаємодія з облрадою? Можливо, є спільні проєкти? Чи є спільне бачення, чи налагодили контакт?

– Я за те, щоб контакти були конструктивними. Адже від того, як ми вибудуємо відносини, буде залежати, чи успішними будуть наші спільні проєкти. Тому я точно зроблю все, щоб ми знаходили компроміс. Я думаю, якщо ми спільно будемо залучати для розвитку спортивних об’єктів кошти державного бюджету, то виграють всі.

«Ми хочемо відірвати дітей від телефонів, щоб їм були цікаві не телеграм-канали із «закладками», а джаз-фестиваль, де виступають їхні ровесники»

– Ви вже частково це згадали, і це дійсно так, що і спорт, і культура, і туризм дуже тісно поєднані. Адже це цілісний комплекс, який певним чином формує імідж області. Тому дуже багато зараз вкладається ресурсів у популяризацію культури та історії Волині. Можливо, ви могли б розповісти детальніше, які напрацювання є саме у цьому напрямі?

– Саме над туризмом я не працюю. Але Волинь дійсно має туристичний потенціал, адже у нас є багато природних ресурсів: ліси, озера та інші цікаві місця. Тому ці локації потрібно робити відомими, до них потрібно робити доїзди, розвивати інфраструктуру. Я впевнений, що цьому приділяється достатня увага.

А якщо ми говоримо про культуру, то це як і спорт. Для себе я ставлю завдання по-іншому на це подивитися. Адже якщо ми говоримо про музичні чи художні школи – це ж також частина виховання дітей. Тому на цю галузь ми теж не можемо дивитися по залишковому принципу. Хоч музичні школи зараз передані на баланс громад, але все одно державну політику на обласному рівні має забезпечувати облдержадміністрація.

Я поки не розкриватиму, які задуми ми маємо у цьому напрямі. Але ми маємо наповнити ці заклади змістом. Адже якщо ми вкладаємо у ці заклади державні кошти чи кошти інвесторів, то ми маємо отримати результат. І тоді ми зрозуміємо для себе, що ми хочемо від тих музичних шкіл. Передусім ми хочемо відірвати дітей від телефонів, забрати їх з вулиць, щоб їм були цікаві не телеграм-канали із «закладками», а джаз-фестиваль, де виступають їхні ровесники. Діти мають цікавитися природними речами, тоді все буде добре. Ми всі любимо культуру і все українське, але ми точно знаємо, що не затягнемо дитину стандартними речами, які працювали 10 чи 20 років тому. Світ змінився, і це потрібно враховувати.

– Продовжуючи тему щодо зміни підходу, зміни розуміння і бачення та вкладання нового змісту. Цього року на Волині відзначали 150 років від дня народження Лесі Українки. Було дуже багато різних заходів. А нещодавно у Музеї сучасного українського мистецтва відкрили художню виставку «Привіт, Леся». Й автори цієї виставки в сатиричній формі наголосили на тому, що завжди при відзначенні важливих у культурному житті дат зберігається ще радянський партноменклатурний підхід. Це стандартний сценарій: покладання квітів, промови за трибуною, концерт тощо. І цей підхід автори виставки досить жорстко «потролили». Ви впродовж всього інтерв’ю наголошували, що внесете у спорт і культуру Волині нові погляди й підходи. Можливо, зміниться й підхід до організації культурного життя? Можливо, ви внесете креатив і відійдете від заїжджених шаблонів?

– Повністю з вами погоджуюся у цьому. Щойно проводив нараду із моєю колегою, яка очолює департамент культури, – ми якраз це з нею обговорювали. Досить вже цієї заїждженої радянщини, коли на концерт в актову залу на перший ряд приходять чиновники, на другий – «актив», а на третій – кого нагнали. Бо ніхто не хоче на це йти. Адже щоразу одне й те саме: дівчинка заспівала пісню про Україну, хлопчик розказав вірш, чиновники вручили якісь подяки. Всі поаплодували одне одному – й розійшлися.

Зовсім нещодавно мені так було незручно… У театрі ляльок ми нагороджували олімпійців і паралімпійців. Це жах! Червоний оксамит… Я підтримую проведення цікавих івентів, але це коштує грошей. Звичайно, що простіше безплатно піти в театр ляльок, адже це комунальний заклад. Там хтось гарно заспіває, розкаже віршик, ми пофотографуємося і будемо розповідати одне одному, які ми класні. Але це вже нікому не цікаво. Як-то кажуть, сумний контент. Воно так і є! Адже кому це цікаво?

Бо ж яка мета таких заходів? Ми хочемо подякувати і приділити увагу якійсь людині, яку ми вітаємо. Я б не хотів, щоб мене вітали з чимось у червоному оксамиті чиновники у салатових чи рожевих сорочках. Це точно не те, що потрібно. Я точно хочу працювати над тим, щоб це скасувати. Тому поділяю позицію колег, які «потролили» ці підходи, я б і сам «потролив» (сміється, – ред.).

Звісно, ми теж можемо помилятися, але потрібно не боятися це визнавати. Тут питання у тому, що робиться у головах у нас, сучасних чиновників, і в головах людей. Я вважаю, що нам не потрібно протиставляти себе людям. Якщо ми будемо рухатися на одній хвилі, то у нас буде і форма заходів інша, і зміст їхній інший.

«У мене немає такого, щоб я прочитав книжку і сказав, що я просвітився. Я точно не люблю ті гори книжок про «успішний успіх», які сьогодні масмаркет пропонує людям»

– Я звернув увагу на книги, які лежать у вас на столі. Зокрема, «Перспективи української революції». Тому виникло питання: це у вас основний пул, якийсь чиновницький «маст хев» для обов’язкового прочитання?

– У мене тут ще є «Мисливська і рибальська кухня», хоча я не мисливець (сміється, – ред.). Ці книжки я забрав при переїзді з Івано-Франківська. А «Перспективи української революції» мені подарував голова Івано-Франківської обласної ради Олександр Максимович Сич. Він досвідчений політик, був свого часу віцепрем’єр-міністром України (з 27 лютого 2014 до 2 грудня 2014 року, – ред.). Зараз він голова облради, представник партії «Свобода», дуже мудра людина. І, чесно кажучи, він мені дав хорошу школу ведення публічних переговорів. Адже на Франківщині між адміністрацією і радою були не найпростіші відносини. Але його мудрість і наше бажання знайти компроміс дозволило нам вибудувати роботу на партнерських відносинах. Звісно, для цього потрібно вміти домовлятися, десь поступатися, а десь відстоювати свою позицію. Але ми маємо розуміти, що ми це робимо для загального блага. Тому як би ми не сварилися, а в результаті маємо сісти за стіл і на аркуші паперу виписати всі домовленості.

Саме так робив на Франківщині голова облради і його заступники, за це я його дуже поважаю, тому і підписану ним книжку забрав із собою. Олександр Сич – «свободівець» і націоналіст, він пропагує ідеологію ОУН і Степана Бандери. А той колосальний досвід державного управління, який він має, викладає в мемуарах.

– Які б книги ви радили прочитати передусім вашим колегам, які зараз працюють на державній службі? Які книжки сформували ваш світогляд як менеджера і універсального управлінця, який розуміє, що один і той самий підхід можна ефективно використовувати в різних галузях?

– У мене немає такого, щоб я прочитав книжку і сказав, що я просвітився. Я точно не люблю ті гори книжок про «успішний успіх», які сьогодні масмаркет пропонує людям. Це точно не для мене, тому що вони одну й ту ж загальновідому ідею ретранслюють в різних формаціях. Я цього не люблю. Я більше люблю художні книжки. Дуже сильно мені подобається трилогія Теодора Драйзера «Фінансист», «Титан» та «Стоїк». Декілька разів перечитував. Дуже крута книжка, яка справила на мене сильне враження ще в студентські роки. Раджу прочитати, це про становлення людини від початку життя і до кінця. Важливо там те, як змінювалися його бажання і ставлення до життя. Як це змінювалося залежно від того, скільки грошей він заробляв.

І друга книжка, яку я прочитав зовсім недавно і яка мені дуже сподобалася, – це книга Ричарда Баха під назвою «Чайка на ім’я Джонатан Лівінгстон». Ця книжка йому приснилася. Він пізніше ще щось пробував писати, але це вже не було настільки успішно.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

• Голова Волинської ОДА представив нового заступника (фото)
• Майбутній заступник голови Волинської ОДА розповів, за що відповідатиме
• Андрія Ярмольського призначили заступником голови Волинської ОДА