"Немає сенсу обмежувати показ фільму "Волинь" в Україні, – журналіст Євген Глібовицький

Польський фільм "Wołyń" фільм, хоч і сприйматиметься як антиукраїнський, але немає сенсу обмежувати його показ в Україні. Це – одні із барв, якими частина ближнього світу фактично розмальовує українські контури. З цим треба жити і на добре, і на зле. І це теж частина дорослості. Без паніки: "молода Україна" часами дуже достойно тримає удари, яких по ній свідомо чи ні завдає "стара Європа." Це одне з таких випробувань. Реакція або даватиме Україні чимраз більшу моральну силу там, де ми ще вчора самі хотіли її позичити, або навпаки, підкреслюватиме слабкість і юність наших амбіцій.

Такої думки журналіст, політолог Євген Глібовицький, – пише ІА ZIK.

Подаємо текст допису у повному обсязі:

"Доки в Варшаві – подивився "Wołyń" Войцеха Смажовського. На той самий сеанс пішли ще з десяток учасників конференції з української сторони, тому, припускаю, в стрічці буде ще багато відгуків. Зосереджусь на своїх кількох міркуваннях, не претендуючи ані на цілісність, ані на вичерпність.

Фільм як художній твір є продуктом суб'єктивним, не мусить відображати історичну правду чи бути політично збалансованим. Картина добре знята і змонтована, чудова гра акторів, хоч і рясніє дуже відвертими сценами насильства, які загалом в стилі режисера.

1) На мою думку "Wołyń" є продовженням конструювання контрольованого образу минулого, яке середовище PiS почало ще раніше інвестиціями в музеї, в першу чергу, Музею Варшавського повстання. Ці "наративи" мають більше політтехнологічний, ніж освітній інтерес чи, наприклад, залагоджують суспільний діалог або злагоду всередині Польщі. Вони популяризують нові сенси і несуть їх (в обхід і часто всупереч експертній думці) в широкі маси, які далі реагують підтримкою правих популістів.

Фактично, це кінець спробі порозумітися на засадах Гедройця, Куроня і постбезпековому дискурсі, що ставить гідність, права людини, свободи та демократію в центр уваги. Повернення назад буде складне (якщо взагалі можливе!), бо розбита віра в те, що в міру розвитку в обох країнах взаємне порозуміння мусить тільки посилюватись і вкорінюватись. Відтепер розвиток демократичної суб'єктності не пов'язаний з добросусідством (раніше це сталося в польсько-литовських і польсько-німецьких стосунках, хоч і в різних контекстах) і Україна та Польща мусять знаходити нову формулу порозуміння.

Складність знаходження такої формули та нестійкість можливого результату може спонукати українську сторону перестати розраховувати на дружню підтримку Польщі, перенісши її з стратегічного порядку у факультативний. Варшава не змогла стати фасилітатором українсько-німецького діалогу, є співучасником танення вишеградського процесу, втрачає вплив у Брюсселі, вкорінюється у своїх домашніх питаннях з Лондоном, щораз слабше чутна в Вашингтоні. Для Києва це черговий сигнал про те, що треба вчитись користуватись з прихильності, але краще вміти розраховувати тільки на себе.

2) Не менш важливий внутрішній бік. "Отруєння історією", яке сталось у Польщі, є своєрідним, але не цілковито унікальним. Ризик того, що українське суспільство захоче відтворити популістську частину польського шляху є високим. Цей фільм, як і реакція на нього покажуть в Україні, до яких наслідків може призвести намагання загнати історію в "одностайне сприйняття", відвівши собі комфортну роль жертви.

Власне, припускаю, що запит на подібне трактування Чорнобиля, Майдану, незалежності та російсько-української війни вже є. І будуть ті, хто на цей попит відповість пропозицією. Навіть більше – через війну і запит на більшу чорно-білість за останні два роки Україна і культурно, і інституційно зробила кроки до того, щоб повторити польські помилки.

3) Розсинхронізація сприйняття як загальної картини змін в Україні, так і її елементів (наприклад, гасло "Слава Україні" після фільму "Wołyń" у Польщі складно сприймати як вітання багатомовної розмаїтої нової України, а не вигук агресивних націоналістів) ускладнить роботу тим, хто і далі працюватиме на зближення і порозуміння. Україна різна, Польща не така. Звичні (для нас) форми набули (в Польщі) унікальних місцевих сенсів і переконати когось в чомусь буде складніше. Боюсь, що дискурс порозуміння відкинутий на роки назад.

4) Вважаю, що фільм, хоч і сприйматиметься як антиукраїнський, але немає сенсу обмежувати його показ в Україні. Це – одні із барв, якими частина ближнього світу фактично розмальовує українські контури. З цим треба жити і на добре, і на зле. І це теж частина дорослості. Без паніки: "молода Україна" часами дуже достойно тримає удари, яких по ній свідомо чи ні завдає "стара Європа." Це одне з таких випробувань. Реакція або даватиме Україні чимраз більшу моральну силу там, де ми ще вчора самі хотіли її позичити, або навпаки, підкреслюватиме слабкість і юність наших амбіцій" Читайте більше тут: http://zik.ua/news/2016/10/12/glibovytskyy_pro_polskyy_film_volyn_nemaie_sensu_obmezhuvaty_yogo_pokaz_944172