Секс за гроші: чи варто легалізувати проституцію

Під матеріалом «Що думає Бог: релігійні діячі Луцька про секс, проституцію і контрацептиви» хтось під ніком «Прокурор» залишив коментар про те, що своєї думки не висловила авторка тексту (чомусь коментатор вирішив, що автор – неодмінно жінка, хоча матеріал підписаний мною). Тому висловлюю свою суб’єктивну думку в авторському блозі.

Щодо сексу поза шлюбом, якщо між партнерами є почуття, – вимушений не погодитися з представниками більшості конфесій. Один мудрець сказав, що гріх – це шкода собі самому, іншим людям або природі. Що ж гріховного у сексуальних стосунках, якщо вони не оформлені формально (офіційний шлюб) чи церковно (вінчання)? Адже офіційний шлюб – це лише відмітка у паспорті, а церковний – це лише обряд. Ні те, ні інше не гарантує, що почуття між партнерами будуть вічними.

Чомусь під розумінням «секс поза шлюбом», в першу чергу, розуміють подружню зраду. Це безумовно гріх, ганебний вчинок, якому навряд можна знайти виправдання. «Культуру» заводити коханок і коханців потрібно виривати з корінням, в цьому криється величезне зло для особистості, сім’ї й суспільства в цілому. На жаль, знаю чоловіків, які вважають, що мати коханку – це «круто». Але не знаю серед них щасливих чоловіків. І навпаки, знаю чоловіків, які щасливі у стосунках зі своїми другими половинками й такі дурні ідеї щодо зради навіть не можуть виникнути в їхній голові.

Щодо проституції – це явище існувало, існує і буде існувати, подобається це комусь, чи ні. Питання лише у тому, буде воно існувати кримінально і підпільно, чи цивілізовано і законно. Тому я підтримую легалізацію проституції. Цим шляхом пішли деякі європейські країни. Всім відомо, що сьогодні в Україні проституція «кришується» кримінальними структурами, а жінки, які вирішили заробляти на життя таким способом, не лише отримують мізер, а ще й вимушені «працювати» в небезпечних для життя умовах, адже де-юре їх не існує, вони ніким і нічим не захищені. Україні потрібен закон, який би легалізував цю сферу і захистив людей, зайнятих у цьому промислі, від неправомірної експлуатації. І щоб вони наповнювали не кримінальні «общаки», а бюджет. 

Не погоджуся я й з тими аргументами, що жінки пішли на такий крок через відчай, від безвиході. Не буває безвихідних ситуацій і з будь-якими проблемами можна впоратися, попросити про допомогу і не займати позицію пасивної «жертви» обставин. А важко зараз всім. Просто хтось хоче все і відразу і шукає для цього «легких» шляхів. Знаю і таких жінок, які залишили своїх чоловіків і пішли в цей промисел, бо «думали, що там легко, швидко і багато можна заробити». Але цей «бізнес» – квиток в один кінець. Навряд після такого досвіду можна розраховувати на створення міцної щасливої сім’ї з одним партнером. Можливо, навіть закон про легалізацію проституції мав би передбачати й відповідні програми реабілітації для людей, які хочуть вийти з цього бізнесу. Та поки українське суспільство через свої стереотипи не готове навіть говорити про можливість легалізації проституції.

Тому питання «Чи є секс за гроші гріхом?» – досить складне. Так, є, при нинішніх українських реаліях. Коли, оплачуючи так послуги, клієнти фінансують кримінальні структури, коли жінки, які працюють у цій сфері, не захищені від фізичного насильства. Коли це незахищений секс, який несе ризик поширення венеричних хвороб і небажаної вагітності, яка закінчується абортом. Звісно, такий порядок речей не можна підтримувати й потрібно радикально змінювати. А цивілізований ринок сексуальних послуг – це цілком нормальна практика розвинених країн. Звісно, за умови, якщо користування такими послугами не створює шкоди третім особам. Адже зрада за гроші лишається зрадою.

Рубрика СІМ_СОРОК є формою блогу, в якій журналісти виступають як вільні дописувачі та висловлюють своє бачення тих чи інших ситуацій.Редакція може не поділяти думку автора. Якщо в публікації вказана інформація, з якою Ви не погоджуєтесь, зв'яжіться з редакцією.