Zе-енд путіна: злет і падіння рашистської росії

Триває вже сімдесят перший день, як путінські війська «за два дні» беруть Київ. Очевидно, що «бліцкриг» диктатора з шизофренічними розладами провалився. Та не дивлячись на крах утопічних імперських планів і колосальні втрати у війні, «бункерний дід» продовжує вести всю росію і себе особисто до неминучої загибелі. Вже ні в кого немає сумнівів, що московська орда не зможе виграти цю війну. Нанести Україні максимальну шкоду – так, може, але підкорити – ні, за жодних обставин. Однак офіційний кремль відмовляється визнавати сувору українську реальність, на яку поступово відкриваються очі так званої російської «еліти».  

РашиZм – ідеологія ненависті:  як Європа проґавила оголошення «третьої світової»

 

Ідея повномасштабної війни з Україною не спонтанна. Фактично, вона визрівала з 1991 року, відколи Україна проголосила незалежність. У 90-их росія була зайнята «зализуванням ран» після болючого для неї розвалу радянського союзу, та придушенням національного спротиву у Чечні. путін ніколи не приховував, що для нього особисто крах срср – найбільша трагедія ХХІ століття, тож як ідея фікс для нього було відновлення срср-2. А без повернення України в орбіту впливу москви це неможливо.

Увесь цей час росія і росіяни відмовлялися фактично визнавати Україну незалежною державою, не дивлячись на формальне визнання. Для цього роками перекручувалася історія, піднімалося мовне питання, нагніталася напруга між церквами московського та київського патріархату. Якщо проаналізувати культурний продукт росії 90-их років, то ми помітимо, що Україна там згадується переважно у негативному ключі, а питання Криму стоїть радикально – він рано чи пізно «повернеться до росії».

У 2007 році тоді вже президент рф владімір путін виступив у Мюнхені, де, фактично, оголосив нову «холодну війну» Заходу, заявивши претензії росії мало не на світову гегемонію. Та розпещений 60-ма роками без війни Захід проігнорував цей перший тривожний дзвіночок. Як наслідок – 8 серпня 2008 року розпочалася повномасштабна війна у Грузії, яка стала на шлях незворотних демократичних перетворень після Революції Троянд 2004 року.

Є одна дуже нехороша і дуже неправильна теза про те, що «якби не Майдан, то війни не було б». Революція Гідності стала каталізатором війни, однак, ніяк не її причиною. Анексія Криму і Донбасу готовилася роками, з 2005 року, відколи Україна пішла від росії тим же шляхом, що й Грузія. Можливо, війна не почалася раніше лише тому, що росія просто не була готова до таких масштабів. Тому від 2010, відтоді, коли зека януковича вдалося протягнути на пост президента України, кремль розробляв концепцію «новоросії», за якою увесь Південь і Схід України мали відійти до росії.

Цьому активно сприяв кум путіна віктор медведчук через організацію «Український вибір», яка щедро фінансувалася кремлем. Та, як ми дізналися згодом, медведчук просто брехав своєму кумові про високі проросійські настрої в Україні, а за кремлівські гроші ні в чому собі не відмовляв, разом зі своєю дружиною-телезіркою оксаною марченко. Паралельно готувалася «громадська думка» на росії – на пропаганду офіційно виділялися мільярди рублів з бюджету федерації, аби кісєльови, соловйови і скабєєви цілодобово своїми зміїними язиками лізли у вуха росіян, несучи дику неправду про Україну і люту ненависть до всього українського.

У 2014 році перемога Майдану стала для путіна неприємною несподіванкою і загрожувала остаточною втратою Києва, без чого хвора імперська мрія не може бути реалізована. Довіряючи своєму куму, а також власній розвідці, яка або просто глибоко некомпетентна, або свідомо вводила свого верховного головнокомандувача в оману, боячись писати реальні цифри у звітах, путін дійсно вірив у «переворот» і «захоплення влади» в Україні «нацистами». І вірить в це по цей день, від чого, як ідейний «кагебіст», відчуває глибоку особисту ненависть до України.  

Та весна 2014 не стала «русскою». Було очевидно, що проєкт «новоросія» – це утопія, яку не сприйняла більшість українців Сходу і Півдня. Кількома тисячами завербованих місцевих алкоголіків і наркоманів здобути «незалежність республік» не вдалося. Тому у серпні 2014 путіну остаточно «зірвало дах», і регулярні війська рф зайшли у тил української армії, утворивши сумнозвісний Іловайський котел. А далі був Дебальцівський котел, Мінські домовленості і «замороження конфлікту», який рано чи пізно мусив вибухнути з новою силою. І ось 24 лютого 2022 року це сталося.

«Двоємисліє» путіна: війна – це мир, поразка – це перемога

 

Путін будує паралельну реальність, як по роману Джорджа Оурела «1984», де чорне – це біле, а війна – це мир. Та на цей раз і в росії і в України було достатньо часу, аби підготуватися до повномасштабної війни. Однак кремль не зробив висновків, адже вся стратегія «бліцкригу», як свідчать полонені росіяни, зводилася до того, що вони просто масово заходять в українські міста і вішають свої ганчірки на адмінбудівлях. путін все ще вірив, що тут його, окупанта, будуть зустрічати, як «визволителя». А зустріли коктейлями Молотова, «Джавелінами», «Байрактарами» і незламним українським духом, який дозволяв голіруч зупиняти танки загарбників. Взяти Київ за «два-три дні» і ліквідувати Володимира Зеленського виявилося непосильною задачею навіть для «кадирівців» і «вагнерцівців». Ганебну втечу своїх орків з Київщини «бункерний дід» намагається подати як «жест доброї волі».

А тепер про найцинічніше і найболючіше для нас – Буча. Все більше експертів сходиться на думці, що криваві події у цьому українському місті, назву якого вже знає увесь світ – не випадковість і не спонтанний прояв неконтрольованої агресії окупантів, а чіткий наказ з самого верху, який, звісно, ніхто, окрім путіна, не міг віддати. Тіла вбитих декілька днів лежали на вулицях, коли ще росіяни контролювали Бучу, а це означає – що їх і не намагалися сховати. путін хотів, щоб світ це побачив. Навіщо?

Відповідь проста, хоч вона і не вкладається у логіку здорової людини. Однак, навряд якийсь психіатр ризикне назвати путіна здоровим. «Кремлівський карлик» використав трагедію у Бучі як формальний привід відмовитися від переговорів. На пресконференції він сказав приблизно так: «Вже все було нормально, війська від Києва відвели, були готові домовлятися про припинення вогню і евакуацію з Маріуполя, а тут на тобі – Буча». Мовляв, Україна «безпідставно» звинувачує росіян у терорі проти мирного населення. Простіше кажучи, росія, яка переконана, що «воює на території України проти НАТО, яке збирається на неї напасти», намагається переконати у цьому увесь світ. Та, на щастя, світ починає чудово розуміти, що відбувається.  

«Хто вам сказав, що путін мислить раціонально?»

США ще в грудні інформували про загрозу вторгнення і ділилися своїми розвідданими. Та офіційний Київ відмахувався від загрози. А, можливо, робив вигляд, що відмахується, щоб не нагнітати паніку серед населення. Та й, по правді сказати, мало хто з пересічних тверезо мислячих людей міг повірити, що жах, який відбувається зараз, дійсно може статися у ХХІ столітті. Адже такої війни у Європі не було з часів Другої світової. Якщо мислити раціонально – така війна не вигідна нікому і, ймовірно, вона не матиме переможців: численні жертви, колосальні руйнування, крах економіки, мігрантська криза… Та головний редактор «Еха Москви» Алєксєй Вєнєдіктов розбив ці аргументи одним запитанням: «А хто вам сказав, що путін мислить раціонально?». З посиланням на наближені до російського диктатора джерела Вєнєдіктов за кілька днів до вторгнення повідомив, що особиста ненависть до України затьмарила здоровий глузд путіна, тому війна невідворотна.

Для нас все стало очевидним і відкритим, коли ми прокинулися від вибухів у ніч на 24 лютого. Та Європа і світ «прокидалися» від свого комфортного сну в ілюзії безпеки досить довго – місяцями, які коштували життя десяткам тисяч українців.

Американцям довелося змінювати стратегію «по ходу п’єси», адже, як сьогодні стає відомо, там були досить розчаровані позицією Києва, впевненого у тому, що вторгнення не буде. Тому у Пентагоні готувалися до повної окупації України і підтримки партизанського руху. Та Україна перевершила будь-які сподівання американських генералів, які невдовзі визнали, що оборона нашої держави має всі ознаки життєздатності. Тому США взялися активно підтримувати цю обороноздатність наданням важкого військового озброєння. Це, до речі, один із факторів, який наближає нашу невідворотну перемогу, адже завдяки ленд-лізу у нас зброї стає все більше, а завдяки санкціям у росіян – все менше. Спадає на думку аналогія з Другою світовою, коли Рейх, маючи істотну перевагу над «совєтами» у якості техніки і навиках військових, почав програвати тільки тому, що німецька економіка не встигала поновлювати втрати техніки такими ж темпами, як це робила економіка срср і союзників.  

Відомий вислів: для війни треба три речі – гроші, гроші і ще раз гроші. А «Кільце всевладдя» кремля-мордору – це газ і нафта. Від 24 лютого росія отримала понад 62 мільярди євро від країн ЄС за газ, нафту і вугілля. Це істотне джерело, яке підживлює російську економіку  і її «конвеєр війни». І якщо стає менше високоточної зброї, то якісну прогалину намагатимуться компенсувати кількісною перевагою, «клепаючі» нові танки, БМП й інший металобрухт.

Європа залежна від російських енергоносіїв і не готова від них відмовитися блискавично. Тим не менше, нарешті європейці починають розуміти, що потреби безпеки у пріоритеті відносно потреб комфорту і благополуччя. Ба більше – сьогодні росія вже прямо погрожує Молдові та Естонії, а пропагандисти і взагалі «підігрівають» ідею «Відкритої Євразії від владівастока до Лісабону». Навіть найбільш прагматичні у цьому питанні німці готові підтримати нафтове ембарго, а глава німецького МЗС Анналена Бербок заговорила про «війну біля наших (німецьких – ред.) кордонів». У запропонованому ЄС пакеті передбачили виняток лише для двох країн – Словаччини та Угорщини, які надто залежні від російської нафти.

росія у вогні: що може критися за «першими дзвіночками» вибухів і пожеж на «ерефії»

 

Все, що доступно у відкритих джерелах, свідчить про те, що кільце навколо росії стискається, а «скажений собака» путін перетворюється із агресивного «бульдога», яким він був у лютому, в побиту «дворнягу з притиснутим хвостом», який поетапно відмовляється від цілей «спецоперації», які ставилися з самого початку. Наприклад, «денацифіковувати» Україну він вже «передумав», бо «росіяни не розуміють, що це означає».

Та радіти цьому Західний світ не поспішає, адже путін, якщо піде на дно, то захоче потягнути за собою й інших. Тому в Пентагоні не відкидають можливості застосування тактичної ядерної зброї. Й у відповідь на такий натяк в США прямо заявили, що застосування в Україні зброї масового враження, будь-то ядерної чи хімічної, буде розцінюватися як напад на НАТО з усіма наслідками, які з цього випливають.     

Аналізуючи ірраціональні дії путіна останніх 10-15 років, дійсно можна припустити, що він веде себе як терорист-смертник, і готовий забрати із собою в могилу чи не всю планету. Та чи такі ж смертники його оточують? Схоже, що ні. З логіки подій останнього місяця можна припустити, що в середовищі російської військово-політичної еліти стався розкол на умовну «партію миру» і «партію війни». Він ще й підсилюється «полюванням на відьом» – спробами знайти і покарати винних у провалі «спецоперації», а тому й підігріває конфлікт між двома непримиренними силовими структурами – гру та фсб.

По-перше, існує версія, що нібито «патріотічєскі настроєний» офіцер фсб повідомив українську розвідку про час і місце висадки значної частини десанту у Гостомелі, завдяки чому вдалося ліквідувати основний ударний потенціал і запобігти ще більшій трагедії. Подейкують, нібито такий «витік» наробив чималого переполоху у кремлі. По-друге – на росії палає і рветься мало не щодня. Є версія, що, нібито, це робота українських спецслужб. І, насправді, ця версія була б найбільш вигідною саме для росії, яка б могла апелювати, що Україна веде агресивну війну на її території і вимагати послаблення санкцій. Інша версія полягає у тому, що це справа рук російських партизанів – «хароших русскіх», які проти війни. Та, схоже, що поки найбільш обґрунтованою версією цих подій є загострення конфронтації між «голубами» та «яструбами» у кремлі.

Крах неминучий: як «помиратиме» росія

 

На щастя, путін не може одноосібно прийняти рішення про застосування ядерної зброї. І схоже, що не всі у кремлі – самогубці. Тож навряд росія наважиться на такий відчайдушний крок. А сказати, за рахунок чого вона ще може переламати хід війни, яка явно йде не по її сценарію, наразі досить важко. Схоже, що вже нічим. російська федерація котиться… ні, стрімко падає у прірву!

Німеччину після Другої світової поділили на 4 зони окупації. Звісно, росію окуповувати ніхто не буде, тому сценарій перемоги світу над рашизмом буде дещо іншим.  

Сценарій №1: «двірцевий переворот». На росії це досить популярний метод переходу влади від однієї «еліти» до іншої. Цілком ймовірно, що якогось прекрасного ранку росіяни увімкнуть свої «зомбоящики» і побачать там «Лебедине озеро», а потім дізнаються, що путін мертвий або заарештований, а влада перейшла до тимчасового уряду, який готує акт капітуляції. Це був би найбільш оптимістичний варіант завершення війни. І наразі він виглядає чи не найреалістичнішим.

Сценарій №2: розвал російської федерації. «ерефія» – штучне утворення, «тюрма народів», не пов’язаних між собою нічим спільним. Давно сибір задається питанням, чому його нафта, газ і алмази повинні годувати московську «еліту». Якщо вдасться «розхитати» сепаратизм у багатих нафтою і газом регіонах – сценарій розвалу рф, як колись розвалився і срср, також цілком реальний. Однак, якщо вірити суспільним настроям росіян, то підтримка путіна коливається у межах 75-85%, тож навряд можна розраховувати на посилення сепаратистських тенденцій у віддалених регіонах росії.

Сценарій №3: громадянська війна в росії. Якщо в російській «еліті» виокремиться новий лідер чи декілька, які намагатимуться вийти з під санкцій і по-новому будувати відносини з Україною і НАТО, а путін при цьому втримає частину своєї підтримки – росія може поринути у вир громадянської війни з абсолютно непередбачуваними наслідками.

У будь-якому разі Україна вистоїть і переможе. Коли і якою ціною – це складне питання, відповідь на яке ми дізнаємося з часом. Але після перемоги ми маємо всі шанси стати військовим, економічним і культурним центром щонайменше Східної Європи.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

• Ще нічого не закінчилося, – білоруська опозиціонерка про Волинський напрямок (інтерв’ю)
• Божеволіють або звіріють: психолог про моральний стан окупантів
• Тематичне дослідження: десант ДОІ ФСБ в Україні та Молдові. Зліт та падіння ФСБ