Визнання Волинської трагедії геноцидом для України не загрозливе, – історик

Волинська трагедія – питання з багатьма невідомими, яке нині потрапило у нову, імпульсивну площину обговорень.

Зумовлений цей імпульс рішенням Сейму Польщі від 22 липня, згідно з яким період етнічних чисток на Волині названо геноцидом.

Польська влада заявила, що у 1943-1945 роках їхній народ масово винищували українські націоналісти.

Рішення влади Польщі спричинило шквал обурень та нерозуміння з української сторони.

Зокрема у волинському осередку ВО "Свобода" почали активно "просувати" звернення до Києва, де вимагають перестати замовчувати звинувачення у геноциді і дати їм відповідь на державному рівні.

Своїм баченням на події 43-45-х років з Діловим виданням Волині "Конкурент" поділилася доктор історичних наук, викладач СНУ імені Лесі Українки Оксана Каліщук.

Вона вказує на "слабкі місця" у вживанні терміну "геноцид" польською владою, роздумує над тим, до яких наслідків може призвести рішення Сейму, та які історичні факти спровокували це рішення.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: ВОЛИНСЬКА ТРАГЕДІЯ: ГЕНОЦИД ЧИ ПОЛЬСЬКА ПРОВОКАЦІЯ

Геноцид чи не геноцид?

Як розповідає Оксана Каліщук, раніше в Польщі поширеним був термін "етнічні чистки". Термін нейтральний за своєю суттю, який не мав жодних юридичних наслідків і який могла вживати як польська, так і українська сторона.

Рішення польського Сейму від 22 липня назвати Волинську трагедію геноцидом польського народу з боку ОУН-УПА – це перехід у зовсім іншу площину. Термін "геноцид" – найбільш жорстке і емоційно нестійке означення, яке може бути, – вважає історик. Одна з найважливіших особливостей такого формулювання в тому, що воно може мати юридичну силу.

Однак історик додає, що використання терміну "геноцид" польським парламентом, найімовірніше, ніякої загрози для України немає. Аби воно набрало юридичної ваги, Польщі потрібно звертатися до Міжнародного суду. Цього вона робити не буде, адже розуміє, що українська сторона також зможе пред'явити чимало доказів на свою користь.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: ВОЛИНСЬКА ТРАГЕДІЯ: КОМУ ВИГІДНИЙ КОНФЛІКТ?

Якнайменше, 3 слабкі місця щодо вживання поляками терміну "геноцид" доктор історичних наук виокремлює.

Насамперед це те, що ні польські, ні українські історики не знайшли документів, спеціального плану, які б свідчили про намір штучного винищення польського народу Організацією українських націоналістів чи Українською повстанською армією.

Також чимало фахівців вважає, що геноцид можуть здійснювати лише державні формування. А у випадку ОУН чи УПА про це не може бути й мови.

Ще один аргумент, який ставить під сумнів вживання терміну "геноцид" – те, що в такому випадку повинно бути дві сторони: одна – беззахисна, яка несе втрати. Інша – та, яка винищує. Щодо ситуації у Волинській трагедії, як і з польського, так і з українського боку були чималі людські жертви.

Історик додає, що часто історичних фактів бракує, аби дати чітку відповідь, де були задіяні упівці, а де німецькі збройні формування.

Всього лише політика…

Найсильніший удар, який Польща могла зробити в цьому питанні, вона зробила, – твердить історик. "Вони використали останню свою кулю", – міркує вона.

Експерт вважає, що активне просування цього рішення в польському Парламенті – це швидше внутрішньополітичне рішення, покликане задовільнити політичні апетити "правлячої" нині у Польщі партії "Право і справедливість".

Аргументуючи свою думку, Оксана Каліщук акцентує на тому, що рішення про визнання Волинської трагедії геноцидом було прийняте Сеймом Польщі 22 липня, хоча польський Сенат ухвалив постанову щодо трагедії ще 7 липня.

Враховуючи те, що в постанові пропонували 11 липня встановити Національним днем пам'яті жертв геноциду, нічого не заважало польським парламентарям прискоритися і для всезагальної помпезності прийняти рішення до дня нової річниці.

Однак Сенат цього не зробив. Чому? Історик Оксана Каліщук пов'язує це з тим, що 8-9 липня у столиці Польщі, Варшаві, мав відбутися саміт НАТО, де серед запрошених був і Президент України Петро Порошенко. Тож, щоб остаточно не зіпсувати "лице" українському Президентові, влада Польщі вирішила призупинити розгляд справи щодо Волинської трагедії.

Таке рішення, на думку доктора історичних наук, може свідчити про намагання Республіки Польща зберегти дружні стосунки з Україною. Таким чином прийняття рішення відтермінували майже на два тижні. Після чого "Право і справедливість" таки потішило свій електорат.

2003: рік примирення чи розбрату?

Як розповідає Оксана Каліщук, у Польщі тему винищення польського народу упівцями активно почали обговорювати після 2000 року. Тоді з'явилася праця Владислава та Єви Семашко, яка називалася "Людобойство". У ній вперше вжили термін "геноцид" на означення подій початку 50-х років 20 століття.

У 2003 році польська та українська влада в особі Президента України Леоніда Кучми та Президента Польщі Александра Квасневського дійшли обопільної згоди і примирення у питанні етнічних чисток українського та польського народів. Історик зауважує, що не останню роль у цьому зіграли дружні стосунки між лідерами обох держав.

Однак пізніше бачення на це історичне питання у двох країн пішло врізнобіч. Ще тоді у Польщі знайшлося чимало невдоволених "поверхневим" вибаченням Кучми. З роками невдоволення тільки зростало. Прийняття рішення щодо геноциду 22 липня 2016 року стало апогеєм цього невдоволення.

В Україні ж тема Волинської трагедії пішла в забуття. Вона не стала загальнонаціональною проблемою всієї країни, а залишилася справою кількох регіонів. Не останню роль у цьому відіграла пасивна і недалекоглядна позиція української влади.

На думку Оксани Каліщук формула "Пробачаємо і просимо пробачення", прийнята з початку 21 століття, як в Україні, так і в Польщі себе не виправдала.

Доктор історичних наук підсумовує, що для неї, як і для багатьох інших дослідників, рішення польського Сейму від 22 липня не стало несподіванкою. З огляду на події, які передували цьому рішенню – воно було очікуваним та прогнозованим.