Як викладачі ВНУ та Луцького НТУ «купують фільчину грамоту» для підвищення кваліфікації (відео)

Викладачі двох найвідоміших університетів у Луцьку – ВНУ імені Лесі Українки та ЛНТУ – купують сумнівні сертифікати про участь в міжнародних програмах підвищення кваліфікації. Зокрема, йдеться про організації з доволі гучними назвами – Міжнародного історико-біографічного інституту та Міжнародного агентства державних, приватних та корпоративних рейтингів. Там освітяни переглядають відео з Брітні Спірс чи Бараком Обамою й отримують сертифікат від іноземного професора, який і не здогадується, що його видав.

Про те, як працює сумнівна програма з підвищення кваліфікації для українських освітян, на якому заробляють мільйони, дізнавалась «Сила правди».

Переглянув відео – підвищив кваліфікацію

У грудні 2023-го закінчилась чергова кількамісячна програма підвищення кваліфікації для педагогічних та наукових працівників «Разом із нобелівськими лауреатами: цінності, досвід, знання, компетентності й технології для формування успішної особистості та трансформації оточуючого світу» від Міжнародного історико-біографічного інституту. Ця програма привертає увагу не лише гучною назвою, але й привабливими пропозиціями: єдина в Україні міжнародна програма, сертифікат враховується при акредитації, 180 годин, спікери – нобелівські лауреати. Серед інших переваг – і успішна атестація, і отримання кваліфікаційних категорій та педагогічних звань.

Програма підвищення кваліфікації для працівників освіти широко рекламується в українських навчальних закладах. До прикладу, інформацію про неї можна знайти на сайтах Дніпропетровського університету внутрішніх справ, Київського політехнічного інституту імені Сікорського, Запорізького національного університету, на сторінці управління освіти Чернівецької міської ради та інших. У деяких оголошеннях, наприклад в КПІ ім. Сікорського, вказано, що програма дає можливість потрапити до міжнародних рейтингів університетів, увійти до європейського освітнього простору, а педагогам дозволить зберегти посаду та отримати кар’єрне зростання. Загалом – відкриває багато перспектив. Та найцікавіше – навчатимуть у цій програмі понад 100 лідерів сучасності та нобелівських лауреатів, а по завершенні не потрібно складати тестів чи контрольних робіт, лише есе (невеликий за обсягом твір довільної композиції, – авт.).

Як насправді виглядають такі привабливі пропозиції і як воно – навчатися у нобелівських лауреатів? Журналісти спільно з викладачкою кафедри соціальних комунікацій, професоркою Волинського національного університету імені лесі Українки Світланою Кравченко провелижурналістсько-освітній експеримент.

«Я зареєструвалася у міжнародній програмі професійного розвитку. Вона на початку видалась дуже цікавою, тому що багато міст залучено, університетів, –розповідає Світлана Кравченко. – Я заплатила доволі недешево – 1800 гривень. І мені дали доступ у Telegram до їхнього каналу. Там дуже багато відео, майже 500, про різні країни, про різні університети. Ця програма поділена на дні, години, вона тривала з жовтня аж до початку грудня. І кожен день треба було певну кількість відео переглядати. Але вже перші відео мене дуже здивували. Вони були тільки з арабськими титрами, але я арабської мови не знаю. І виглядали як проморолик арабських політиків».

За словами співрозмовниці, всі відео у Telegram-каналіцієї програми – переважно про відомих людей, університети і навіть міста. Це, до прикладу, виступи Кондолізи Райс (американська політична діячка, дипломатка, – авт.), Папи Римського на Генасамблеї ООН, спортсменки Сімони Байлз, Мішель Обами, Брітні Спірс, різних кінозірок, акторів та артистів, відео про Дубай і таке інше. Авторство цих роликів не вказане, на деяких є російське титрування з помилками, а інші взагалі без титрів. Тож, мабуть, треба бути непересічним поліглотом, щоб зрозуміти про що йдеться.

«Інші відео, а там тільки відео, – це інтерв’ю, розмови, записи прес-конференцій, круглих столів з різними відомими людьми або проморолики університетів. Але що цікаво – що більшість титрів були російською мовою, мало того, переклад дуже невдалий, граматично в деяких місцях неправильний, некоректний, невідповідність родів і так далі. Українською були титри. Проте я знайшла їх буквально у двох сюжетах чи трьох».

Схоже, що записи цих відео завантажені з чужих каналів на YouTube і не містять жодних посилань. Наприклад, виступ президента Ліберії у Гарвардському університеті, який пропонують слухачам програми, розміщено на YouTube-каналі самого Гарварду. А виступ Мішель Обами – на сторінці Білого дому.

«Виступи письменниць, гімнасток, відомих людей світу – але хто їх робив, де їх взяли, хто автор, коли це відбулося? Тобто така дивна подача інформації. Без джерела. Ніби інформація не шкідлива, розповідають про успіх, але за такі підозріло чужі відеоматеріали беруть таку доволі велику суму коштів.»

Світлана Кравченко каже, що в програмі не було і натяку на навчання чи вдосконалення педагогічних навиків.

З одного боку цікаво подивитися ті ролики, а з іншого боку такого професійного зростання для викладачів там немає. Там немає завдань з викладацької методики, якихось підходів, інноваційних методів, способів навчання, ідей для навчання, тобто дуже сумнівна програма, – продовжує пані Світлана. – Звісно, що на чужому успіху можна повчитися, що загалом це успішні люди, вони чогось досягли. Але яке це відношення має безпосередньо до викладання, наприклад, до вищої школи?»

Переглянувши відео про успішних людей і гарні місця нашої планети, учасниця отримала сертифікат. Навіть не написавши есе. Сертифікат надіслали на електронну пошту разом з методичними рекомендаціями Міністерства освіти і науки щодо підвищення кваліфікації та клопотанням, яке учасник програми повинен подати до педради або вченої ради для затвердження.

У сертифікаті вказано, що він засвідчує отримання міжнародного освітнього гранту та активну участь у міжнародній програмі в обсязі 180 годин або 6 кредитів ECTS. Учасниці надали звання «Міжнародний керівник категорії Б у галузі освіти та науки, відповідно до класифікації ЮНЕСКО» та «Міжнародний вчитель/викладач».

Про навчання за такою програмою журналісти запитали і в професора кафедри географії та методики її навчання Тернопільського національного педагогічного університету Мирослава Сивого, який оприлюднив свій сертифікат на сайті університету.

«Ти просто прослуховуєш той курс, там, по-моєму, йде, скількись там кредитів. І видають такий сертифікат, що ти прослухав цей курс, пройшов таке стажування в цьому університеті чи інституті, – розповідає Мирослав Сивий. – Ну, і присвоюється якесь там звання – міжнародне викладання, щось такого. Я розумію, що це фількіна грамота, але воно в нас проходило… Ви не в курсі діла, що всі ці конференції, оплати десятками – це фількіна грамота? Я вам зараз наведу десятки прикладів такої фількіної грамоти. Цим займаються всі в Україні.»

У мережі інтернет є чимало сертифікатів про проходження вказаної програми від Міжнародного історико-біографічного інституту. До прикладу, їх розмістили викладачі Харківського національного автомобільно-дорожнього університету, викладачі Луцького національного технічного університету, Рівненського інституту Університету розвитку людини «Україна», Київської малої академії наук, Івано-Франківської академії Івана Золотоустого. Як бачимо, географія такої програми досить широка.

Міжнародні організації з «луцькою пропискою»

«Кошти від учасників підуть на підтримку вимушених переселенців», – запевняли на сайті установи, коли професорка Волинського національного університету імені Лесі Українки Світлана Кравченко реєструвались на програму підвищення кваліфікації. Проте, чи сталося так насправді – не відомо.

Реквізити на оплату внеску на суму 1800 гривень виявилися не рахунком Міжнародного історико-біографічного інституту, чи його представництва в Україні, не рахунком благодійного фонду чи організації, а номером банківської картки приватної особи Недужка Ігоря Вікторовича. На сайті так званого Міжнародного агентства приватних та корпоративних рейтингів цю особу згадують як очільника організації.

Сертифікат, який отримала Світлана Кравченко, підписаний від імені професора Річарда Дженкінса, директора Міжнародної програми. Журналісти з’ясували, що вчений зі схожим ім’ям Річард Дженкінс працює в Університеті Шеффілда в Англії. Тож сконтактували з ним і запитали, чи дійсно він є директором цієї програми. Втім, він повідомив, що не має до неї жодного відношення і ніяких сертифікатів не підписував.

«Вони використовують моє ім’я і, я думаю, імена інших людей. Можу вам сказати, що це точно не мій підпис. Навіть не погана копія. Це дуже дратує!» – відповів професор.

За інформацією аналітичної системи «YouControl» Ігор Недужко є керівником ТзОВ «М ДЖ Ю консалтинг», яке зареєстроване у Києві. Основним видом діяльності фірми є дослідження кон’юнктури ринку та виявлення суспільної думки, а серед інших видів діяльності – консультування з питань комерційної діяльності та управління, управління підприємствами, освіта дорослих та інші види освіти. Відповідно до інформації, розміщеної на сайті Міжнародного агентства державних, приватних та корпоративних рейтингів він є керівником цього агентства. Ця агенція займається укладанням рейтингів навчальних закладів.

Серед членів ради директорів цього агентства – і брат Ігоря Недужка Юрій Недужко. Він працював у Національній академії наук України, зокрема з 1999 до 2010 року він був старшим науковим співробітником Інституту всесвітньої історії НАН України. Крім того, він має і політичне минуле – у 2012 році балотувався до Верховної Ради України самовисуванцем, але безуспішно. На своїй сторінці у Facebook він вказує, що є директором з міжнародних програм у Міжнародному історико-біографічному інституті, а в оголошеннях на сайтах вищих навчальних закладів вказано, що він є офіційним представником цього інституту в Україні.

Отож, Ігор та Юрій Недужки є офіційними представниками двох міжнародних організацій – Міжнародного історико-біографічного інституту та Міжнародного агентства державних, приватних та корпоративних рейтингів. Інститут «продає» вже згадані програми з «підвищення кваліфікації» для педагогічних працівників, роздаючи сертифікати, підписані закордонним науковцем, який про це навіть не здогадується, а агентство формує рейтинги навчальних закладів. Втім, цікаво чи можуть вважатися дійсними такі сертифікати? Про це запитали у юристів.

«Згідно зі статтею 59 Закону України «Про освіту» педагогічні та науково-педагогічні працівники мають право підвищувати кваліфікацію в інших суб’єктів освітньої діяльності, фізичних та юридичних осіб. Результати підвищення кваліфікації педагогічного (науково-педагогічного) працівника у таких суб’єктів визнаються окремим рішенням педагогічної (вченої) ради. Умови і порядок визнання результатів підвищення кваліфікації у таких суб’єктів визначаються відповідно до частини шостої цієї статті, – пояснює юрист Громадської організації «Платформа прав людини» Євген Воробйов. – Питання підвищення кваліфікації здебільшого регулюється постановою КМУ № 800 від 21.08.2019 «Деякі питання підвищення кваліфікації педагогічних і науково-педагогічних працівників», якою затверджено порядок підвищення кваліфікації педагогічних і науково-педагогічних працівників. Пункт 25 Порядку передбачає, що педагогічний або науково-педагогічний працівник протягом одного місяця після завершення підвищення кваліфікації подає до педагогічної (вченої) ради закладу освіти клопотання про визнання результатів підвищення кваліфікації та документ про проходження підвищення кваліфікації.

Сертифікат є обов’язковим офіційним документом, який подається до вченої ради для затвердження, окрім того, вчена рада ще заслуховує педагогічного працівника про відповідність заявленій програмі у суб’єкта підвищення кваліфікації. Якщо сертифікат підписаний не уповноваженою особою, то юридично він не набуває свого статусу підтверджуючогодокумента про проходження підвищення кваліфікації»

«Висока репутація і привілейовані позиції»: як Міжнародне агентство запрошує до своїх рейтингів

Ось тут настав час розповісти про рейтинги. На своєму сайті Міжнародне агентство описує спосіб формування рейтингів: «…світові рейтинги будуються на основі діяльнісного підходу в методології. Рейтинги базуються на низці критеріїв, які дають змогу об’єктивно та неупереджено оцінити якість та результати реальної роботи органів влади, муніципалітетів, організацій та установ у різних країнах та їх керівників на благо громадян».

В іншому розділі радять оформити підписку і використати результати рейтингів для популяризації своєї установи. Водночас агентство зобов’язується підтримувати високу репутацію клієнтів:

«Ми пропонуємо підписку на наші послуги. Вона включає оцінку, розміщення у відповідному рейтингу на привілейованій позиції, супровід та підтримку.

Вартість річної передплати обговорюється в індивідуальному листуванні.Ми зобов’язуємося підтримувати високу репутацію та позиції в рейтингах наших клієнтів. Ми допоможемо вам утримати позиції та продемонструвати ваші результати всім!»

У такому рейтингу у 2023 році опинилась низка українських вишів. Навесні волинський інформаційний простір облетіла новина про те, що друге місце у рейтингу ректорів посіла очільниця Луцького технічного університету Ірина Вахович. Освітянка стала другою серед найкращих ректорів українських вузів і 609-ою серед усіх ректорів світу. Першу позицію зайняв ректор Київського національного університету імені Тараса Шевченка Володимир Бугров, третю – Харківської політехніки Євген Сокол, четверту – Дніпропетровського університету внутрішніх справ Андрій Фоменко, а на п’ятій – ректор Сумського державного університету Василь Карпуша.

Проте, на момент підготовки матеріалу рейтинг ректорів українських вузів зник зі сторінки Міжнародного агентства, а залишився лише міжнародний рейтинг ректорів та університетів.

Під час інтерв'ю одному з волинських ЗМІ ректорка Ірина Вахович заявила, що ніяких сертифікатів чи звань не купувала. 

«Не купувала, не купую, і не буду купувати ні місць у рейтингах, ні звань, ні ступенів, ні нагород. А щодо цього рейтингу, то для мене це було здивуванням, як і для інших. Не цікавилась навіть джерелом походження цих рейтингів, як і не можу себе змусити читати згадане вами видання. Особисто я підвищую кваліфікацію виключно у державних або сертифікованих структурах і агентствах», – зазначила Вахович. 

Журналістам вдалося поспілкуватися з Юрієм Недужком про те як українські навчальні заклади та їх ректори потрапили до цих рейтингів.

– Як формувалися рейтинги ректорів університетів? Чи ви зверталися до університетів за статистичною інформацією і на яких даних базувалися ці рейтинги?

– Звичайно, інституція зверталася, анкети роздавали, а по ряду рейтингів був підбір. Тобто ряд надали свою інформацію, а ряд оцінювали за аналогією приблизно, за показниками діяльності. Якщо університети за показниками діяльності приблизно схожі, то приблизно такі оцінки виставлялися по тим параметрам, які є. По ряду показників нам передали інформацію про програму підвищення кваліфікації у феймос-персоналій, нобелівських лауреатів. Нам надавали інформацію і по кількості нобелівських лауреатів в тих чи інших країнах світу. І в нас є інформація по кількості переможців наукових чемпіонатів світу, олімпіад і так далі.

– Ми запитали в університетів і вони кажуть, що не зверталися до вас, не надсилали навіть статистичних даних, нічого. Тобто ви самі робили цю вибірку?

– Ви ж подивіться, там же не університети України, а університети по всьому світу. Там рейтинг ректора та рейтинг університету. Ряд даних за публікаціями в закордонних виданнях нам надали ці компанії. Дані за проведенням програм ФПНЛ. Це програми «Famous Personalities» та «Nobel Laureates». Тобто програми, в яких беруть участь видатні лідери сучасності: олімпійські чемпіони за своїми напрямками, або чемпіони світу. Ще є ряд напрямків – художники визначні, визначні письменники. Беруться в основному нобелівські лауреати, письменники, лауреати премії Букеру і пулітцерівські лауреати. Видатні актори – це, в основному, лауреати Каннського фестивалю, лауреати премії «Оскар». Далі, відповідно, вчені, нобелівські лауреати, філософські лауреати… Оце підбірка йшла.

– Ви ці дані брали на сайтах університетів?

– Частину даних надали міністерства країн, частина даних університетів, частину вчені обробляли. Вчені з різних країн світу збирали матеріали і надавали. Мабуть, у вас питання, чому Луцький національний технічний університет вийшов на друге місце? Тому що в їхньому університеті величезна кількість людей пройшли програми підвищення кваліфікації у нобелівських лауреатів і знаменитих персон… За рахунок цього показника вони дуже сильно вирвалися вперед. Крім того, вони приймають участь і в чемпіонатах для науковців, і активно випускниками займаються. Так що на основі цього їхній університет заслужено пройшов вперед.

– Ці рейтинги ректорів на платній основі робилися чи ні?

– Якщо вам цікаво чи проплачували університети за ці рейтинги – ні. Ні Луцький національний технічний, ні Волинський національний університет не платили за рейтинги.

Тож за словами Юрія Недужка участь у таких програмах підвищення кваліфікації допомогла ректорці волинського вузу вийти на друге місце рейтингу. Втім, нашому здивуванню не було меж, коли виявили, що деякі з вказаних вузів взагалі не брали участі у таких програмах. Харківський політехнічний інститут, Київський національний університет імені Тараса Шевченка та Сумський державний університет, повідомили, що не укладали угод з вказаною організацією та не мають інформації про проходження працівниками підвищення кваліфікації за їхніми програмами. Звідки у вишів взялися показники на рівні 35, 37, 38 відсотків – не зрозуміло.

Як же заклади оцінювали таке підвищення кваліфікації і рівень набутих компетенцій своїх працівників?

У Дніпропетровському державному університеті повідомили, що не оцінювали якості отриманих знань, оскільки таке стажування не відноситься до профілю університету і сприяє розвитку додаткових soft skills («м’які» навички або соціально-комунікативні навички – авт.) працівників.

А от у Луцькому національному технічному університеті уникли прямої відповіді. Натомість надали роз’яснення про сертифікати:

«Підтвердженням про проходження відповідного стажування науково-педагогічного працівника є сертифікат або аналогічний документ, який містить інформацію про назву програми стажування, термін, кількість годин (кредитів ECTS), а також інформацію про отримані компетентності.»

Втім, на сайті Луцького національного технічного університету розміщено договір про співпрацю між університетом та Міжнародним історико-біографічним інститутом.

Від імені інституту документ підписав професор Мухаммед Аль Барадей. Він є єгипетським політиком, колишнім очільником Міжнародного агентства з атомної енергії та лауреатом Нобелівської премії миру. На жаль, сконтактувати з паном Мухаммедом, аби з’ясувати чи справді він підписував цей документ, не вдалося.

Перша проректорка Луцького національного технічного університету Надія Ковальчук каже, що навчальний заклад має договори не тільки з цим інститутом, але й з іншими організаціями і викладачі можуть обирати програми на свій розсуд.

«У нас є багато договорів, де можуть проходити. Ми не заперечуємо, ми надаємо можливості, а викладачі вибирають. Це їхнє рішення залежно від їхніх професійних уподобань. Немає чітко визначених організацій, що саме в цієї організації ви маєте пройти. Підписання меморандуму про співпрацю дозволяє інформувати, що є такі можливості», – зазначає Надія Ковальчук.

Оскільки і вказані програми підвищення кваліфікації, і рейтинги викликають чимало запитань, то «Сила правди» спробувала поставити їхІгорю та Юрію Недужкам. Спочатку надіслали запит до Міжнародного історико-біографічного інституту з проханням надати копію договору, укладеного з професором Річардом Дженкінсом. Однак впродовж кількох тижнів відповіді так і не отримали. Спроба поспілкуватися з офіційним представником програми підвищення кваліфікації Ігорем Недужком не мала успіху. На дзвінки він не відповідає. А координатор програм підвищення кваліфікації Юрій Недужко на запитання про сертифікат сказав лише: «надішліть запит і вам дадуть відповідь».

Підвищення кваліфікації обов’язкове, але в пріоритеті якість послуг та результатів – МОН

Щодо рейтингів від Міжнародного агентства державних, приватних і корпоративних рейтингів, то у Міністерстві освіти і науки України повідомили, що не надавали жодної інформації для агентства, яке їх опублікувало. А щодо підвищення кваліфікації освітян, то, кажуть у міністерстві, це питання не врегульоване законодавством. Педагоги мають право підвищувати кваліфікацію не тільки у ліцензованих установах, а в будь-яких суб’єктів, які цим займаються.

З одного боку законодавство зобов’язує педагогічних та науково-педагогічних працівників постійно підвищувати професійний рівень. Кожних п’ять років вони повинні проходити підвищення кваліфікації обсягом не менше 180 годин, або ж 6 кредитів (один кредит дорівнює 30 годинам за нормами Європейської кредитної трансферно-накопичувальної системи, – авт.). Результати підвищення кваліфікації враховуються під час атестації, обрання на посаду за конкурсом чи укладення трудового договору. Втім, такий «обов’язок урівноважується правом на вільний вибір освітніх програм, форм навчання, закладів освіти та інших суб’єктів освітньої діяльності, що здійснюють підвищення кваліфікації».

Водночас законодавство зобов’язує отримати ліцензію на надання послуг з підвищення кваліфікації лише заклади освіти, інші юридичні та фізичні особи можуть надавати ці послуги без ліцензії. При цьому, закон не вимагає від педагогічного працівника чи керівника закладу перевіряти установчі документи таких надавачів послуг. Однак, «основним питанням має стати вивчення, аналіз і оцінювання педагогічним працівником і педагогічною радою програм підвищення кваліфікації, якості послуг з підвищення кваліфікації та переліку очікуваних результатів, а не установчих документів юридичних осіб, що пропонують відповідні послуги».

Також у міністерстві повідомили, що не мають переліку ліцензованих установ, які працюють у сфері надання послуг з підвищення кваліфікації.

Виходить, що підвищувати кваліфікацію педагогів може будь-хто і в будь-який спосіб і навіть використовуючи для цього чужі плоди інтелектуальної праці. Юристи вважають, що таку ситуацію породжує неврегульованість законодавства у цій сфері.

«Говорити про якесь конкретне порушення в даному випадку складно, –каже юристка Інституту розвитку регіональної преси Оксана Максименюк. – Але, однозначно, неврегульованість законом порядку видання сертифікатів, контроль з боку Міністерства освіти за тим, які документи подаються, наскільки ці центри, які надають цю послугу, відповідають вимогам закону – це однозначно потрібно.

Такий сертифікат не можна підтвердити, не можна перевірити, адже немає ні юридичної адреси, ні вихідних даних. Відсутність інформації, яка дозволяє ідентифікувати, хто надав сертифікат, хто його підготував і відправив на електронну пошту, якраз становить сумніви в тому, наскільки ця програма відповідає кваліфікаційним рівням, якості освіти і взагалі може братися до уваги як належне підтвердження підвищення кваліфікації.

Відсутність врегульованого законом порядку і наявність білих плям у законодавстві дозволяє видавати сертифікати будь-якій особі. Тому в даному випадку потрібне більш чітке визначення у законодавстві які сертифікати будуть братися до уваги, оскільки це дозволяє будь-якій особі, необмеженому колу, створювати такі програми. І, фактично, вони ніяк не підтверджують знання, а є просто папірцем, який, відповідно до законодавства, має надати педагог чи викладач».

Тож допоки не будуть врегульовані законодавчі вимоги до процедури підвищення кваліфікації та її результатів, доти освітяни навчатимуться, слухаючи політиків та акторів. Тільки от результати таких курсів не матимуть жодного відношення ні до педагогічної освіти, ні до науки, ні до методики навчання чи викладання.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

• 300 кращих викладачів Лесиного вишу отримають премії: список
• Луцькі студенти не хочуть відпрацьовувати диплом: чому так
• МОН не може виплачувати стипендії усім студентам