Чи достатньо ви кваліфіковані, або Як позбутися «синдрому самозванця»

Щоранку мільйони фахівців виходять на роботу з панічним страхом бути розкритими, викритими в професійній неспроможності. Тайський психолог Джаруван Сакулку стверджує, що дві третини висококваліфікованих працівників відчувають кризу віри в себе. Що стоїть за цією кризою і чому «синдром самозванця» став наймоднішим неврозом сучасності – про це в матеріалі НВ. 

У 1953 році біля берегів Кореї на канадському есмінці Джозеф Сір провів шістнадцять успішних операцій над важкопораненими піхотинцями. Радіостанції прославили доблесть хірурга, проте його матір це радше спантеличило, ніж порадувало. У листі до керівництва Королівського Канадського флоту місіс Сір зазначила, що під час Корейської кампанії її син жив і практикував у Гранд-Фолс (Округ Вікторія), і вона б помітила його відлучку на війну. З’ясувалося, що під ім'ям Сіра переховувався шарлатан Фердинанд Демара. На знак подяки за порятунок морпіхів, Демарі не висунули звинувачень, а тихо звільнили з флоту. Очевидно, навіть маючи досвід складних операцій, після повернення на берег Демара не став хірургом, а отримав прізвисько Великий самозванець. Чому ж ми вважаємо успішного практика Демара шарлатаном? На думку соціолога Пола Старра, справа в професійній ініціації – ритуалі, який перетворює непрофесіонала на професіонала.

У середньовічних цехах підмайстер доводив трудову спроможність, підносячи майстру «шедевр» – виріб виняткової якості, який би підтверджував, що учень опанував ремесло повною мірою. Новоявленому метру дозволялося відкривати майстерню, набирати учнів, самостійно встановлювати ціни. Тому вчителі з небажанням брали шедеври від майбутніх конкурентів. Незважаючи на цілі громадянські війни між цеховими майстрами і «вічними підмайстрами», система ініціацій «учитель-учень» безальтернативно проіснувала аж до XV століття.

Історик Інга Шомракова пов’язує перелом цехової системи з розвитком друкарства. Бунт підмайстрів був би неможливий, якби учням ніде було б отримувати інформацію, крім як від вчителів. Однак завдяки бібліотекам і практикам, що відійшли від справ, університети похитнули монополію на знання – і також отримали право професійної ініціації. Тепер і університетський диплом дає право фахівцеві брати гроші за судження про ті чи інші речі.

Нова криза професійної ініціації збіглася з черговим витком інформаційної еволюції. Інтернет настільки швидко змінив ринок (в тому числі і праці), що університети не встигають розробляти курси навчання, а вчорашні гуру не завжди можуть опанувати мережеві інструменти. Сучасний професіонал часто позбавлений ініціації вчителем або університетом. Він подібний до Фердинанда Демари, що заучував медичну енциклопедію перед першою операцією. Його шлях – самоосвіта і досвід.

Не дивно, що такий «самоназваний» фахівець постійно побоюється викриття. Успіхи приписуються удачі, а помилки сприймаються як особистісна неспроможність. Без ініціації працівник сам не вірить, що перейшов з розряду обивателів в розряд експертів – тобто в наявності весь комплекс невротичних симптомів, названий психологом Пауліною Клансі «синдромом самозванця».

Але сьогодні ми сприймаємо цінність професії насамперед з точки зору ринку, а не спеціальних умінь або знань. І наша ініціація відбувається відповідно. Якби замовник зміг знайти більш якісного виконавця, готового працювати за ті ж гроші, він би найняв його. Виходить, сам ринок ініціює нас як професіоналів. Якщо ви регулярно отримуєте гроші за свою роботу, значить ви професіонал, а не самозванець.

Усвідомлення причини неврозу – вже половина одужання. Для тих же, хто хоче внутрішньо утвердитися як експерт, рекомендують:

1.Сприймати помилки як уроки. Досвідчені фахівці цінуються не тільки за минулий успіх, але і за розуміння причин невдачі. Якщо ви помилилися на тому чи іншому аспекті проекту, то назавжди запам’ятаєте, як надалі уникнути подібного. Помилки – це шрами професії, що запам’ятовуються надовго, але мало хто ними хвалиться.

2.Спілкуватися з колегами та конкурентами. Переймайте у них сленг, термінологію, канали інформації. Незабаром виявиться, що навіть визнані експерти мають зони незнання. Це не ознака низької кваліфікації, а лише доказ того, що всього знати не можуть навіть глибокі фахівці.

3.Не боятися заявляти, що ви професіонал. Вкажіть вашу посаду в підписі до електронних листів. Замовте собі візитки. Виступайте на форумах і конференціях. Напишіть статтю в профільний журнал. Якщо замовник вважає вас гідним кваліфікації, значить, вам є що сказати ринку.

Занепокоєння, яке відчувається носіями синдрому самозванця, можна озвучити як: «Чи достатньо я кваліфікований, щоб виконувати цю роботу?» Але ринок, головний суддя в капіталістичному світі, вже дав їм ліцензію на діяльність. І хто ми такі, щоб змагатися в ментальному армрестлінгу з правицею божою сучасності – невидимою рукою ринку?

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "ВООЗ не визнає емоційне вигорання хворобою", – Уляна Супрун